“На щиті”: Тернопільщина зустрічає вірних синів України, які полягли на війні

Герої не вмирають

Біль материнських душ…

Вийшла нічкою і стОю.

Заглядаю в небеса.

Ллється дощ, немов рікою.

І біжить, біжить вода…

То не дощ тече рікою.

Плачуть гірко небеса.

Умиваються сльозою.

Плаче рідная земля.

Стогін сильний виринає.

І палає все в вогні.

Скрізь могили виростають.

І нема кінця війні.

Почорніла земля рідна.

Вкрила смутком пеленА.

Зажурилась мати бідна.

Сина любого нема.

Сіла тихо край віконця.

Заглядає в далечінь.

Та не видно там синочка.

Промайнула тільки тінь.

Пригадала в серці з болем.

Як маленьким він зростав.

Заболіло, закололо.

ДУшу смуток розривав.

Так сиділа, виглядала.

І молилася щодня.

Щиро ГОспода благала.

Щоб зберіг її дитя.

І минали дні за днями.

Тихо падали дощі.

Потемніли очі в мами.

Нема вісточки з війни.

Вийшла мама на дорогу.

Ворон кряче іздаля.

Підкосились в мами ноги.

Розривається душа…

Повернувся син навіки.

До матусі у село.

Залились сльозАми ріки.

Небо плакало й пливло.

Навколішки мама впала…

І припала до землі.

Тяжко плакала, ридала.

Встань синочку, сину мій!

Син тихесенько лежав.

Мама ніжно цілувала…

Він лежав, неначе спав.

Серце мамине кричало!

Дощ тихенько накрапає.

Плачуть гірко небеса.

Сльози сина накривають.

Розривається душа…

М. Вітенко

 

«Спасибі, за безцінне, за життя складене на вівтар Волі…»

8 грудня жителі Залозецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, командира зенітного кулеметного відділення зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти військової частини А****,  мешканця села Підберізці, що на Зборівщині головного сержанта Петра Йосиповича БАБЛЮХА (16. 07. 1975 р.н.), серце якого перестало битися 4 грудня під час виконання завдання з безпосереднього протиповітряного прикриття об’єктів критичної інфраструктури в населеному пункті Радушне Криворізького району Дніпропетровської області.

Світлої пам’яті Петро був відповідальним і мужнім воїном.

«Замало слів та сліз, щоб осмислити втрату мого осиротілого похресника, напередодні Миколаєвих див… Як же часто ми забуваємо дякувати… Спасибі, за безцінне, за життя складене на вівтар Волі…», – написала у соцмережі Оксана Власенко.

«Низько схиляючи голови перед світлою пам’яттю вірного сина України, розділяємо біль тяжкої втрати і висловлюємо співчуття рідним і близьким загиблого..», – повідомили у Залозецькій селищній раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

Був мужнім воїном й водночас доброзичливим чоловіком

8 грудня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця м. Тернопіль Анатолія Анатолійовича ФЛІСАКА (3. 11. 1982 р.н.), який загинув 14 жовтня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Софіївка Краматорського району Донецької області.

Світлої пам’яті Анатолій був відважним і мужнім воїном, а в мирному житті доброзичливим чоловіком.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Загинув на Донеччині

8 грудня жителі Васильковецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, стрільця-санітара 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 6-ї механізованої роти 2-го мехізованого батальйону військової частини А****,  мешканця села Нижбірок Романа Романовича МИКУЛЬСЬКОГО (28. 03. 1989 р.н.), який загинув 6 серпня 2024 р. під час виконання бойового завдання в поблизу населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Роман вважався зниклим безвісти, рідні сподівалися, що живий, але дива не сталося.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Поховали захисника на Пантеоні Героїв

9 грудня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця 35-ї бригади морської піхоти, уродженця м. Нікополь Дніпропетровської області, мешканця м. Тернопіль Романа Богдановича ШТОКАЛА (22. 04. 1979 р.н.), який загинув 4 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Казачі Лагері Херсонської області.

Світлої пам’яті Роман вважався безвісти зниклим, мати Марія та рідні розшукували, сподівалися, що живий, але…

«Ми, колектив кафедри програмної інженерії та здобувачі першого (бакалаврського), другого (магістерського) та третього (PhD) рівнів вищої освіти, висловлюємо щирі та глибокі співчуття Андрію Штокалу (група СП-42) з приводу страшної та непоправної втрати – загибелі на фронті його батька… Твій батько виховав гідного сина, справжнього українця, і завжди буде поруч, підтримувати тебе з Небес…», – написали на сторінці кафедри програмної інженерії ТНТУ ім. Івана Пулюя у соцмережі.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Обірвалося життя учасника бойових дій

9 грудня жителі Озерянської громади провели до місця вічного спочинку учасника бойових дій, мешканця села Осташівці, що на Зборівщині, сержанта Ігоря Ярославовича ЛУЧИШИНА («Банкір»; 29. 10. 1974 р.н.), серце якого перестало битися 5 грудня.

Світлої пам’яті Ігор «Пішов на фронт добровольцем із перших днів повномасштабного вторгнення 2022 року. Свій бойовий шлях проходив у складі 35-го окремого стрілецького батальйону. Разом із підрозділом він воював на Сумщині, а згодом – на одному з найгарячіших напрямків, під Бахмутом. Там він мужньо відстоював позиції в районі Іванівського та Кліщіївки. Під час боїв Ігор отримав контузії та поранення голови. Його військовий шлях, сповнений бойовими діями, тривав із 2022 до 28 серпня 2024 року, після чого він був демобілізований. За час служби він набув статусу учасника бойових дій… Згорьована дружина залишилася без коханого чоловіка, а діти – без батьківської підтримки та міцного плеча… Невимовний смуток огортає матір, чиє серце розбите втратою сина, та сестру, яка завжди пам’ятатиме його як надійну опору і вірного друга. Ігор Лучишин назавжди залишиться в памʼяті, як справжній патріот і відважний воїн, а також як люблячий сім’янин, хороший сусід та надійний побратим…», – повідомили в Озерянській сільській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Загинув на Курщині

10 грудня жителі Козлівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця селища Козлів, що на Козівщині Степана Мироновича ПАЛКУ (4. 01. 1989 р.н.), який загинув 25 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Веселе Курської області.

Світлої пам’яті Степан був справжнім патріотом, сміливим, відповідальним і відважним воїном.

Поховали захисника у рідному селищі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Серце зупинилося після важкого поранення

10 грудня жителі Нараївської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, навідника 3-го взводу першої танкової роти танкового батальйону 65-ої окремої механізованої бригади, уродженця села Вербів, що на Бережанщині, молодшого сержанта Тараса Івановича ОРИНИКА (10. 04. 1982 р.н.), серце якого перестало битися 2 грудня після важкого поранення яке він отримав 12 листопада в Оріхові Пологівського району Запорізької області.

Світлої пам’яті Тарас у 2000 р. був призваним на строкову службу, після її проходження працював закордоном, допомагав батькам. Після початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов захищати Батьківщину. Мав бойові нагороди, був сміливим і відповідальним воїном, а у довоєнному житті – щирим і добродушним чоловіком.

«В смутку та горі залишились батько, сестра та брат. Є біль, який не виплакати… Є сльози, які не видно, але вони переповнюють душу… Є слова, які ніколи не будуть вимовлені…. І люди, яких ми ніколи не обіймемо… Але вони назавжди залишаться у наших серцях… Щирі співчуття родині та близьким!..» – написали у соцмережі на сторінці «Хроніка села Вербова».

Сотні людей висловлюють співчуття з приводу смерті Героя, його згадують як щиросердного, життєрадісного чоловіка й водночас мужнього воїна.

«Мʼяких хмаринок…. Ніколи не забуду твого «заразного» сміху який змушував кожного посміхнутися…, – написала у соцмережі Оксана Турчин. «Останні слова мовленні до мене… ми з Тукою стоїмо до останнього…  Запам’яталося…. Вічна памʼять герою!…, – написав у Фейсбуці Володимир Свинарик.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Загинув внаслідок мінометного обстрілу

10 грудня жителі Почаївської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, оператора відділення управління командира батареї однієї з військових частин,  мешканця села Комарівка, що на Кременеччині, старшого солдата Василя Сергійовича ВАЛІГУРУ (6. 03. 1995 р.н.), який загинув 13 лютого 2024 р. під час виконання бойового завдання в поблизу населеного пункту Часів Яр Донецької області, внаслідок мінометного обстрілу.

Світлої пам’яті Роман вважався зниклим безвісти, рідні розшукували, сподівалися, що живий, але, на жаль воїн повернувся «на щиті». «Під час бойового зіткнення Василь проявив неймовірну мужність, стійкість та героїзм… Його подвиг, його жертовність заради нашого майбутнього назавжди залишаться в пам’яті та серцях земляків…», – повідомили у Почаївській міській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

«Невимовний біль коли втрачаєш рідну людину…»

10 грудня жителі Скалатської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Поплави Назарія Сергійовича ХРУЩА (14. 05. 1998 р.н.), який загинув  під час виконання бойового завдання.

Світлої пам’яті «Назарій – мужній захисник, відданий військовій присязі на вірність українському народу, який до останнього подиху виконував свій обов’язок перед народом і Батьківщиною…», – повідомили у Скалатській міській раді.

Матері Назарія Марії сотні людей висловлюють ширі співчуття.

«Марійко, хай Бог допоможе пережити ці скорботні дні, бути сильною як ніколи. Обіймаю тебе, наша дорогенька… Світла пам’ять Назаркові, який так багато пережив всього… Плаче татковий синочок… Плаче Україна…», – написала у соцмережі Надія Кіт Павлюк.

«Маруся щиро співчуваю. Я знаю який це невимовний біль коли втрачаєш рідну людину, а якщо це твоя дитина то цей біль передати неможливо…» – написала у Фейсбуці Зоряна Делитканич.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

«Його любили й цінували»

11 грудня жителі Великобірківської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, командира 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 6-ї стрілецької роти 2-го батальйону ТрО військової частини А****, уродженця села Ангелівка, мешканця селища Великі Бірки, сержанта Володимира Івановича САПЛИВОГО (5. 03. 1980 р.н.), серце якого перестало битися 7 грудня під час бойового чергування в районі населеного пункту Тимофіївка Харківської області.

Світлої пам’яті Володимир «Був надійним побратимом завжди готовим підставити своє плече. За це його любили й цінували. Щирий, працьовитий, безвідмовний – так за нього відгукуються односельчани та побратими. У Володимира залишилося двоє дітей – син Віталій та донька Надія; мама – Галина Володимирівна, дружина – Галина», – повідомили у Великобірківській селищній раді.

Поховали захисника на «Алеї слави» у рідному селищі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Серце перестало битися у лікарні

11 грудня жителі Почаївської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, сержанта військової частини А****, мешканця села Будки, що на Кременеччині Віталія Віталійовича КОВАЛЬОВА (5. 03. 1971 р.н.), серце якого перестало битися 8 грудня під час лікування в Кременецькій опорній лікарні.

Світлої пам’яті Віталій «Став на захист рідної землі, але, на жаль, війна забирає найкращих навіть у лікарняних палатах, залишаючи по собі невимовний сум…», – повідомили у Почаївській міській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Понад рік вважався безвісти зниклим

11 грудня жителі Козівської та Купчинецької громад віддали останню шану військовослужбовцю, сержанту військової частини А****…., уродженцю с. Денисів Купчинецької громади, мешканцю селища Козова Володимиру Миколайовичу БРИЦЬКОМУ (20. 10. 1986 р.н.), який загинув 3 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Побєда Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Володимир «Закінчив місцеву школу, згодом продовжив здобувати освіту в Тернополі. Багато хто знав його, як чуйну, добру, привітну і турботливу людину. Володимир став на захист України у березні 2024 року. Ніс службу у 33 окремій механізованій бригаді, був командиром бойової машини… Понад рік часу його вважали зниклим безвісти. Увесь цей час рідні не переставали вірити у те, що Володимир живий й чекали на його повернення додому. Вчора Воїн таки повернувся, але на жаль, на щиті… У глибокій скорботі залишились батьки, дружина Наталя, донька Марта та син Матвій», – повідомили у Козівській селищній раді..

Поховали захисника у рідному селищі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Був кадровим офіцером

12 грудня жителі Чортківської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, командира інженерно-саперного взводу, мешканця Чорткова, капітана Леоніда Івановича БРИКА (25. 04. 1972 р.н.), серце якого перестало битися 5 грудня в районі населеного пункту Васильківка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Світлої пам’яті Леонід був «Кадровим офіцером, тож захищати Україну для нього було справжнім покликанням. На фронті Герой виконував завдання із січня 2023 року, хоча мав проблеми зі здоров’ям… У Героя вдома залишилась мама і сестра…», – повідомили у Чортківській міській раді.

«З 16 січня 2023 р. – на фронті, хоч здоров’я захисника не було міцним… З 1979-го по 1989-ий роки Леонід навчався в Чортківській ЗОШ № 7, – пригадують його однокласники. – Після закінчення школи вступив до військового училища. За характером Леонід був спокійним і врівноваженим, товариським, мав витончене, так би мовити, почуття гумору, любив жартувати. Десь місяць тому був у Чорткові у відпустці. Й ось тепер – не витримало серце воїна того фронтового жахіття. Інфаркт і… навіки спинився життєвий ритм військовика-офіцера, сина, брата, батька, друга… В Леоніда залишилася старенька мати: сидячи на колісному візку, прихиляла сива горлиця голівоньку до труни з тілом рідної кровиночки. Жодними словами розради не втамувати болю втрати, не висушити сліз гіркоти ні сестрі, ні юному синові воїна. Сльози матері – це сльози землі, яка втратила найдорожче. Очі сина – це очі майбутнього, яке тепер назавжди пам’ятатиме батька-Героя. Відтак траурний кортеж пішою ходою рушив центральною вулицею Чорткова до церкви Святої Покрови. Це була хода мовчазної журби, де кожен крок лунав як символ пам’яті й вдячності. Місто ніби завмерло, відчуваючи, що йде поруч із Героєм, який захищав Україну…», – написала журналістка чортківської райнної газети «Голос народу» Тетяна Лякуш.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!

 

Довга дорога додому десантника з Лосяча

12 грудня жителі Скала-Подільської ської громади віддали останню шану військовослужбовцю, десантнику 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, мешканцю села Лосяч, що на Борщівщині, солдату Олегу Івановичу БОЖКУ (19. 08. 1981 р.н.),  який загинув 12 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Сверликово Курської області.

«Світлої пам’яті Олег Він «народився  у звичайній селянській родині. Любив рідне село, свою родину, не цурався підставити плече тим, котрі потребували допомоги. Завжди був рухливий. Трудовий шлях Олег розпочав у місцевому колективному господарстві. Вибудовував собі плани на майбутнє, їздив на заробітки. Як справжній чоловік, захисник, долучився до АТО. З початком військової російської агресії, вірний присязі солдата, став на захист свободи і незалежності України. Тривалий час про Олега Івановича не було жодної звістки…», – повідомили у Скала-Подільській селищній раді.

«Довгим видався шлях додому мужнього воїна Божка Олега. Протяжністю рівно шістнадцять місяців. Скільки сліз виплакала старенька матір, рідні брат і сестра! Уже й десь утратили надію, що схоронять загиблого у рідній землі… Хоча про останнього уже знали, що він майже напевно загинув, адже на одній з рашистських сторінок у Телеграмі з цинічно-мерзенною назвою «Опознай хохла по чубу» односельці упізнали у вбитому Олега. І назва бригади співпадала, і напрямок, де воював. Однак сумніви все ж мали місце: а раптом хтось схожий? Як виявилось, підтвердилося найстрашніше… Був найстаршим з трьох дітей у сім’ї. Крім нього, ще є середульший брат, що мешкає за кордоном і не зміг прибути на похорон, а також молодша сестра. Батько давно помер. Закінчив місцеву дев’ятирічку, після якої вступив до Борщівського аграрного технікуму. Відслужив строкову службу у прикордонних військах, після чого працював у місцевому господарстві, часто їздив на заробітки до Польщі. Останнім місцем роботи перед війною був цегельний завод ПАП «Дзвін». У 2014-му році був мобілізований для участі в Антитерористичній операції. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, на третій день війни уже був у військкоматі. Служив у різних військових з’єднаннях на багатьох гарячих напрямках. У Запорізькій області отримав важке поранення, однак після відновлення знову повернувся до побратимів. 6 серпня 2024 р. у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади був перекинутий на курський напрямок, де через шість днів загинув під час штурму ворожих позицій. Багато теплих подячних слів було мовлено священнослужителями в часі похорону на адресу загиблого воїна та його матері Галині, яка виховала мужнього захисника, що пішов боронити рідну землю від ворога…» – написали журналісти «Чортків.City» («Голос народу»)

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Загинув на Сумщині

13 грудня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця м. Тернопіль Віталія Михайловича БАРЛАДИНА, який загинув 3 грудня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Сумської області.

Світлої пам’яті Віталій був доброзичливим і чуйним чоловіком, а став сміливим та мужнім воїном.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Назавжди 21… 

13 грудня жителі Кременецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, начальника рухомої ремонтної майстерні безпілотних авіаційних комплексів взводу обслуговування та ремонту безпілотних систем ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А****, мешканця м. Кременець, сержанта Віталія Андрійовича ЯРОГО (2004 р.н.), який загинув 5 грудня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ободи Сумської області.

«Провели в останню путь молодого воїна Віталія Ярого – сина, внука, друга, побратима. Його життя обірвалося надто рано, але пам’ять про його мужність, відвагу та любов до Батьківщини житиме в наших серцях… Двадцять один, а вже Герой. Його кроки залишили слід на землі, його душа полетіла у небо. На похороні роздали коровай…» – наисала у соцмережі Зоя Карп’юк.

Поховали захисника у с. Великі Млинівці.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!