“На щиті”: Тернопільщина зустріла полеглих Героїв, як віддали життя за Україну

«Я посміхнуся сонечком до тебе.

Чи поцілую лагідно дощем…»

Я повертаюся додому…

Мамо, не плач…

Мене не вбили. Жити пішов у інший світ…

Бачиш, дві хмарки в небі білі.

То я і Ромка – наш сусід.

Ще діда бачив – йшов

до Бога.

Заплакав, як мене зустрів.

Тут тихо і нема тривоги.

Тепленько і пташиний спів…

У мене за спиною крила.

Ангелом я став мабуть.

Тобі сказали:

– Сина вбили.

Додому на щиті везуть.

Мамо, не плач, то тільки тіло.

Душа далеко, в небесах.

І рана дуже не боліла.

Шкода, що ти тепер в сльозах.

Вже не побачу рідну хату.

Не обійму, кого любив.

Скажи, нехай не плаче тато.

Він сина воїном зростив.

Мамо, візьміть гілку калини.

Що посадив біля воріт.

І покладіть у домовину.

Пам’ять мені у інший світ…

Вже зовсім скоро: люди, квіти.

І домовина на щиті.

Я з орденом лежу убитий…

Живий у вічному житті.

Для всіх Герой – Ангел для Бога.

Так рано смерті не чекав.

Скінчилася земна дорога. Ворожий постріл обірвав…

Буде хрест, прапор і могила.

Салют… Багато гарних слів…

Дякую мамо, що любила.. І я тебе дуже любив.

Тільки не плач…

Дивися в небо, коли на серці біль і щем.

Я посміхнуся сонечком до тебе.

Чи поцілую лагідно дощем…

Соломія УКРАЇНЕЦЬ

 

Загинув на Сумщині

25 жовтня жителі Кременецької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, оператора безпілотних літальних апаратів 4-го екіпажу безпілотного літального апарата 1-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А****, мешканця села Великі Млинівці, солдата Вадима Юрійовича НАГОРНЮКА  (1997 р.н.), який загинув 19 жовтня під час виконання бойового завдання поблизу села Дмитрівка Сумської області.

Світлої пам’яті Вадим був доброзичливим, чуйним і працьовитим…

«Брате тобі ще б жити і жити, ти був таким юним. Я ще досі не вірю що ти загинув на тій проклятій війні. Сумно… ти і так мав важке дитинство… А тепер тебе немає. Сумуємо за тобою, мій брате…», – написав у соцмережі Андрій Нагорнюк.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Був воїном із великої літери

25 жовтня жителі Бучацької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого техніка роти вогневої підтримки, уродженця села Новоставці, мешканця села Зубрець, старшого сержанта Петра МИКУЛЯКА (1995 р.н.), який загинув 14 жовтня під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Дмитрівка на Сумщині.

Світлої пам’яті Петро «був прийнятий на військову службу 26 лютого 2022 року. За роки служби він неодноразово був поранений, але щоразу повертався у стрій – до своїх побратимів, до бою. Мужній воїн, справжній патріот, нагороджений багатьма відзнаками та неодноразово поданий до високих державних нагород… Петро був воїном із великої літери, відданим сином України, добрим і турботливим сім’янином, люблячим батьком та сином. Прощання з Героєм відбулося у селі Зубрець, де він проживав. Поховали Захисника у рідних Новоставцях, де знаходиться батьківська домівка, звідки він родом…» – повідомили у Бучацькій міській раді.

«Був із нами відпочатку. Один з людей, на яких тримався підрозділ, міцний, стійкий, безвідмовний. Навіть складно повірити, що йому не було й тридцяти – стільки мав досвіду, стільки вмів, такою повагою користувався в побратимів…» – написав у соцмережі Володимир Забудський.

«Оплакують сина згорьовані батьки, у невимовній скорботі дружина та діти, у смутку брат, рідні, друзі, побратими, односельці, уся громада, бо втратила Людину з великої літери – щирого, відданого, доброго, справжнього патріота, який не шукав слави, а просто робив те, що веліло серце. Петро Микуляк воював з перших днів повномасштабного вторгнення..» – повідомили у Трибухівській територіальній громаді.

Поховали захисника у родинному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!

 

Понад півтора роки надій та сподівань

26 жовтня жителі Підволочиської та Тернопільської громад віддали останню шану військовослужбовцю 46-ї окремої аеромобільної бригади військової частини А****, уродженцю села Богданівка, що на Підволочищині, мешканцю Тернополя Богдану Михайловичу РОБАКУ (15. 06. 1969 р.н.), який загинув 5 липня 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоселівка Перша Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Богдан «родом із села Богданівка, проте понад тридцять п’ять років – прожив у місті Тернополі. Попри це, він завжди пам’ятав про рідне село, часто навідував матір, підтримував, доглядав – залишався сином, який серцем ніколи не відійшов від своєї малої батьківщини. Довгий час він вважався зниклим безвісти. Рідні й знайомі сподівалися, що, можливо, він перебуває в полоні… Його мама до останнього вірила в диво, але, не дочекавшись звістки про сина, кілька місяців тому відійшла у вічність», – повідомили у Підволочиській селищній раді.

Поховали захисника на тернопільському кладовищі «Довжанка» поруч з дружиною, яка кілька років тому відійшла у засвіти.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Загинув у день свого народження

27 жовтня жителі Шумської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, уродженця м. Курахове Покровського району Донецької області, мешканця Шумська Вʼячеслава Володимировича МЕЛАНЧЕНКА (4. 08. 1990 р.н.), який загинув 4 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Красногорівка  Донецької області.

Світлої пам’яті В’ячеслав, який захищав Україну від 6 березня 2022 року, «народився у містечку Курахове, що на Донеччині. Там виріс, там навчався у школі. Після закінчення навчання у місцевій школі пішов працювати у паливно-транспортний цех теплоеклектростанції. За старанність та професіоналізм неодноразово отримував подяки та грамоти. У юному віці втратив тата – саме тоді, коли хлопцеві так потрібна була батькова підтримка, але рідної людини не стало. Мамі Ганні Павлівні довелося самій ставити дітей на ноги. У В’ячеслава є старша сестра Світлана. Жінка теж була військовою. Але через стан здоров’я донечки звільнилася із ЗСУ. А до того родина перебралася із неспокійного Курахового на Шумщину.

– Знайомий зв’язав мене із волонтерами, і так я потрапила на Шумщину, – каже Світлана. – Привезла сюди маму з донечкою, а коли звільнилася, тобто, з 2023 року, і я проживаю тут. Придбали у Шумську будинок.

З надією чекали на повернення додому сина, брата і дядька В’ячеслава, адже родині так потрібна чоловіча підтримка. Планували, що усі разом житимуть у Шумську. У наше місто В’ячеслав приїжджав лише один раз – під час відпустки. Це було 8 березня 2023 року.

Не судилося збутися надіям. В’ячеслав загинув у день свого народження… Понад два роки воїна вважали безвісти зниклим.

– Побратими завжди ставилися до В’ячеслава з повагою. Він усім допомагав, ніколи не відмовляв, для всіх знаходив час. Як каже про нього наша матуся – золота дитина. В’ячеслав був добрим, щирим, без шкідливих звичок. Коли ми обоє служили, то підтримували один одного, – ділиться спогадами про брата сестра Світлана.

Поховали воїна з усіма військовими почестями, як і належить, адже він віддав своє життя за мирне небо над Україною, за незалежність та свободу нашої держави. Хоча сам і не встиг нажитися на цій землі, не встиг створити сім’ю…» – написала журналістка газети «Новини Шумщини» Мар’яна Паращинець.

Поховали захисника у Шумську.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Два роки надій і сподівань

27 жовтня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця м. Тернопіль Василя Сергійовича ТОМЧУКА (21. 01. 1975 р.н.), який загинув 26 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району на Донеччині.

«Пройшов роки АТО, одним із перших пішов на війну… Добровільно… Просто зібравши всі необхідні речі і відразу у військомат… І це – на другий день повномасштабного вторгнення… Вася був просто моїм сусідом… А найголовніше, – справжньою, без фальші і лицемірства – Людиною! Турботливим, люблячим чоловіком і чудовим батьком… Сім’я для нього була всім! Життєрадісним, працьовитим, розсудливим та надійним… Про таких, зазвичай, кажуть: «З ним сміливо можна йти в розвідку!» Я ніколи не бачила його роздратованимь чи сердитим… В моїй пам’яті його образ закарбувався світлим та чітким, – щира, неймовірно красива посмішка і безмежно глибокий, добрий погляд… Приємний тембр голосу, притаманний впевненим в собі чоловікам. Василь відносився до надзвичайно рідкісного типу людей, – після спілкування або просто зустрічі з ними, – на душі стає світло та комфортно!.. А ще він невідємно асоціювався з Наталею, – своєю дружиною з якою вони були нерозлучні, допоки в країну не прийшло страшне лихо під назвою «війна»… До останнього сподівалась, що він живий… Можливо в полоні… Але…Чуда не сталось, на превеликий жаль… Як же страшно і боляче, – коли гинуть кращі з кращих!.. Коли ідуть у засвіти ті, які наповнюють цей світ справжністю та надійністю! Вірю, що ти став ангелом-Охоронцем для своєї люблячої родини і нашої багатостраждальної землі!.. А ще… я подумки розмовляю з тобою… Можливо, для багатьох це смішно та дико,але,чомусь мені стає легше, коли я розповідаю тобі, – як безмежно любить тебе твоя Наталя!.. Як страждала вона цих два роки, коли ти зник безвісти!..» – написала у соцмережі Людмила Ткачук.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

На вівтар незалежності героїчно покладено молоде життя

27 жовтня жителі Озернянської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Білківці, що на Зборівщині, Володимира Петровича ОЛІЙНИКА (14. 03. 1997 р.н.), який загинув 14 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Марʼїнка Донецької області в результаті штурму позицій противника.

Світлої пам’яті Володимир «З початком повномасштабного російського вторгнення, не вагаючись жодної миті, вступив до лав ЗСУ, щоб дати відсіч ворогу та захистити свою Батьківщину. Тривалий час він вважався зниклим безвісти, і ось тепер ми отримали підтвердження найстрашнішого… Протягом двох років, сповнених нестерпного болю і тривожного чекання, родина невтомно жила однією мрією: почути довгоочікувану звістку про сина і обійняти його живим, але доля розпорядилася інакше…Володимир Петрович загинув смертю Героя… Висловлюємо щирі співчуття батькам, сестрам та брату, близьким друзям та побратимам Героя. Розділяємо ваш біль втрати, сумуємо разом з вами», – написали у соцмережі на сторінці Озернянської сільської ради.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Був справжнім патріотом

30 жовтня жителі Збаразької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, командир міномета, мешканця Збаража, молодшого сержанта Тараса Володимировича ПЕТРИКА (4. 08. 1996 р.н.), який загинув 22 жовтня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Покровськ Донецької області.

Побратими та близькі згадують світлої пам’яті Тараса як доброзичливого, щиро, чуйного чоловіка й водночас, мужнього і відповідального воїна. «Вічна, світла памʼять тобі, Тарасе… Ми тебе завжди будемо памʼятати щирим і з відкритим серцем», – написала у соцмережі Юлія Бенько.

«У серпні героїчному збаражанину виповнилось лише 29 років… Безутішними у невимовному горі залишились батьки, родина, близькі та друзі, які втратили дорогу людину. Великої втрати зазнала і Збаразька громада, яка збідніла на ще одного мужнього сина, захисника, справжнього патріота і людину, яка любила свою Батьківщину….», – повідомили у Збаразькій міській раді.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

 

Поповнив лави небесного війська

30 жовтня жителі Золотопотіцької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, водія 1-го автомобільного відділення 2-го автомобільного взводу, автомобільної роти підводу, мешканця села Стінка, солдата Михайла Івановича ДАРМОГРАЯ (13. 06. 1970 р.н.), серце якого перестало битися 24 жовтня під час виконання обов’язків військової служби. 

Світлої пам’яті Михайло був доброзичливим і працьовитим чоловіком, який ніколи не відмовляв у допомозі. «Він вірно та віддано виконував свій військовий обов’язок. Світла пам’ять про Героя назавжди залишиться у серцях рідних, друзів і всіх, хто знав Михайла Івановича. Низький уклін за мужність…», – написала у соцмережі адміністратор групи «Стінка. Важливе» Надія Дармограй.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо дружині, рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

«Не судилось Ярославу звити подружнє гніздечко…»

31 жовтня жителі Білобожницької громади віддали останню шану військовослужбовцю, водієві 2-го мінометного взводу, взводу мінометної батареї 1-го механізованого батальйону мешканцю с. Джурин, що на Чортківщині, старшому солдату Ярославу Степановичу ПІДГІРНОМУ (3. 05. 1995 р.н.), який загинув 17 жовтня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Волохівка Чугуївського району Харківської області, внаслідок атаки ворожих FPV дронів.

«Проміжком у два тижні пролягла остання путь Героя додому. А мати все чекала сина, все сподівалася – він живий, він не може покинути її назавжди. Та лютий загарбник землі української навічно загасив життєдайну зорю воїна-захисника. Не судилось Ярославу пізнати особистого сімейного щастя, в любові звити подружнє гніздечко… Жорстока війна – невблаганна. Йому назавжди – 30…. Зраненою пташиною припадала до труни сердешна ще така молода мати; мовчазно, з невимовним болем утрати підтримував рідненьку її молодший син, який також зі зброєю в руках захищає Батьківщину на бойових рубежах лінії фронту; понуро стояли побратими… І не стримати гірких сліз нікому з присутніх…», – написала журналістка чортківської районної газети «Голос народу» Тетяна Лякуш.

«Висловлюємо щирі співчуття матері, братові, який зараз несе військову службу, всім родичам і близьким загиблого Героя. Розділяємо спільно цей нестерпний біль втрати», – йдеться у повідомленні Білобожницької сільської ради.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Добровільно пішов захищати Україну

31 жовтня жителі Тернопільської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, навідника-оператора розвідувального відділення 155-ї окремої механізованої бригади, мешканця м. Тернопіль Ярослава Валерійовича ГИРИЛА (13. 08. 1986 р.н.), який загинув з 4 травня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тарасівка  Краматорського району Донецької області.

Знайомі та близькі згадують Ярослава як добродушного, відповідального й справедливого чоловіка, який весною 2024 року добровільно пішов захищати Україну, боронив державу на Покровському та Курському напрямках. Від травня воїн вважався зниклим безвісти.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Ярослав залишив увічному смутку дружину і двох дітей.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Без батька залишилася маленька донечка

31 жовтня жителі Збаразької та Великобірківської громад віддали останню шану військовослужбовцю військової частини А****, мешканцю с. Капустинці, що на Збаражчині, Юрію Васильовичу ДОПІРІ (16. 04. 1991 р.н.), який від травня вважався зниклим безвісти.

«Глибоко сумуємо з приводу передчасної та трагічної смерті Допіри Юрія Васильовича, жителя села Капустинці, Збаразької ТГ, військовослужбовця В/Ч А****. В Юрія залишилася дружина Мар’яна та донечка Мирослава 2024 року народження, які є жителями села Малий Ходачків…», – повідомили у Великобірківській селищній раді.

«Трагічна звістка надійшла днями у наше село, Малий Ходачків – про передчасну загибель 34-річного Допіра Юрія Васильовича, який вважався зниклим з травня цього року. На нього з надією так чекала вдома малесенька донечка Мирослава та дружина Мар’яна. Кожен день проходив у чеканні та молитві і рідних зі села Капустинці Збаразької громади, звідки родом військовослужбовець… Юрій був добрим, спокійним, товариським. Дуже чекав на народження своєї донечки, яку любив понад усе. Служив в лавах ЗСУ, був вірним Україні, служінню людям, своїй справі – військовому обов’язку захищати свій народ…» – написала у соцмережі Світлана Гуменна.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Загинув на Донеччині

1 листопада жителі Борщівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Ланівці, молодшого сержанта Степана Ігнатовича БІЛІНСЬКОГО (21. 12. 1977 р.н.), який загинув з 29 липня 2024  року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Північне Донецької області.

«Довго рідні чекали звістки, молились і сподівались, але, на жаль, кривава війна забрала ще одне молоде життя. Висловлюємо найщиріші співчуття родині загиблого воїна – Героя Степана. Сумуємо разом із вами і підтримуємо у цей тяжкий час…», – повідомили у Борщівській сільській раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо дружині, рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

«В мене все є, тільки вас з Алісою бракує»…

1 листопада жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця м. Тернопіль Сергія Петровича КОЗАЧУКА («Єті»; 5. 02. 1989 р.н.), який трагічно загинув 28 жовтня в ДТП на Хмельниччині під час повернення з відпустки в зону бойових дій.

Як згадують близькі та знайомі, світлої пам’яті Сергій був добрим, чуйним, щирим, справедливим і відповідальним чоловіком, хорошим сім’янином…

Ще на початку лютого дружина Інна писала: «Сьогодні День народження людини, з якою в нас дурнуваті жарти про «співзалежність, але нам нормально». В того, хто смішить і тішить мене навіть тоді, коли сам не радіє. Він більше турбується як ми тут будемо без електрики, ніж він там. Він скидає нам гроші, щоб «купили платтячко і тістечко». Він свариться на мене, бо я читаю багато новин, бо хочу всім помогти, бо не вмію відпочивати. А я не можу уявити як відпочивати, поки він на Сході, а я – на Заході. І як йому вистачає сил на відстані турбуватися ще про нас, бо він у війську й так, тому що любить. А ми його любимо, дуже. Якби не Сергій, то я не займалася б дронами, і не вміла б їх збирати. Хоч йому передаю зараз мало, бо «в нас є ще, хлопцям треба більше, передай туди». Я могла би довго про нього писати, але все зрозуміло з оцих його слів: «Мені нічого не треба», «Я собі куплю сам з зарплати…», «В мене все є, тільки вас з Алісою бракує»…

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!