На щиті: Тернопільщина зустріла вірних синів, які віддали життя за Батьківщину

Їхні останні останні дороги були встелені гіркими сльозами й осінніми квітами…

Я вчуся без тебе жити,

Без зоряних наших ночей.

І вчуся далі любити,

Хоч падають сльози з очей.

Я вчуся не впасти в розпуку,

Щодня лину в спогади знов.

Війна нам принесла розлуку,

Та не в силі убити любов.

Поспішися, не чекай,

Бо любов – це справжній рай.

І люби, коли живуть, –

Ми в гостях; у тому й суть.

Я вчуся без тебе ходити,

Та знаєш, чекаю щодня,

Що можеш мені подзвонити:

«Як справи, кохана моя?»

Я вчуся, хоч згасли всі мрії,

І бачу тебе я у снах.

Я вчуся жити в надії,

Що стрінемось вже в небесах.

о. Петро Половко

 

Остання дорога була встелена осінніми квітами…

29 вересня жителі Козівської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, старшого матроса, уродженця і мешканця с. Ценів Івана Ярославовича ВИСОЦЬКОГО (22. 01. 1988 р.н.), який загинув 20 вересня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Предтечине Константинівського району Донецької області.

Світлої пам’яті  Іван був добрим і працьовитим чоловіком, «навчався в місцевій школі, згодом вступив у Тернопільське вище професійне училище № 4, де отримав спеціальність «Лицювальник-плиточник», після його завершення працював за спеціальністю. У серпні 2022 року став на захист Батьківщини. Служив на посаді старшого водія-гранатометника. Понад 3 роки разом з побратимами вірно боронив Україну…» – повідомили у Козівській селищній раді.

«Світла пам’ять буде у наших серцях про нашого Іванка. Він був доброю та щирою людиною, добрим другом та сусідом. Щирі співчуття татові який завжди чекав на свого сина додому. Співчуття трьом братам і двом сестрам, і всій родині. Нехай Господь Бог прийме душу Іванка у Царство Небесне…» – написала у соцмрежі п. Ганна.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Вдовою залишилась дружина, без батька – донечка

29 вересня жителі Гримайлівської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, солдата, номер обслуги 2-го відділення гранатометного взводу 3-го механізованого батальйону військової частини А****, уродженця с. Буцики, що на Гусятинщині Степана Петровича РАБАДУ (2. 01. 1975 р.н.), який загинув 29 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоєлизаветівка Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті Степан «Був звичайною, щирою людиною та вірним другом. Ніколи не відмовив у допомозі. Його призвали на військову службу 28 травня 2024 року. Найбільше Степан хотів якнайшвидше повернутися додому, щоб набутися з донечкою, яку любив понад усе. Від кінця грудня минулого року вважався зниклим безвісти… У полеглого на війні Героя залишилася дружина та маленька донечка…» – повідомили у Гримайлівській селищній раді.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Коли проводжали до місця вічного спочинку плакало небо…

30 вересня жителі Збаразької громади віддали останню шану військовослужбовцю, стрільцю стрілецького батальйону, мешканцю с. Решнівка, солдату Володимиру Григоровичу КАЧАНІВСЬКОМУ (6. 02. 1988 р.н.), який загинув 2 червня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Переїзне Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Володимир був добризичливим й водночас мужнім і сміливим воїном.

«Щира вдячність усім, хто розділив смуток нашого с. Решнівка і біль непоправної втрати батьків мужнього Воїна, Героя України – Володимира Качанівського. Хай Небеса Всевишнього стануть Тобі раєм, бо пекло Ти відпокутував сповна. Вічная і світла пам’ять, земляче…», – написала у соцмережі Ольга Ковальська.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Загинув на Харківщині

1 жовтня жителі Монастириської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, старшого механіка відділення слюсарно-механічних робіт і поточного ремонту агрегатів ремонтного взводу війскової частини А****, мешканця села Затишне, старшого солдата Івана Васильовича Насадика (23. 04. 1979 р.н.), який загинув 26 вересня під час виконання бойового завдання поблизу села Кам’янка Ізюмського району Харківської області.

Світлої пам’яті Іван у мирному житті був доброзичливим і чуйним чоловіком, а став мужнім і відважним воїном, який поклав своє життя щв незалежність України.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Понад 2 роки вважався зниклим безвісти

1 жовтня жителі Тернопільської та Нікопольської громад, що на Дніпропетровщині віддали останню шану військовослужбовцю, мешканцю Нікополя, сержанта РУЗУДЖЕНКУ Рауфу Ардаширу Огли (17. 11. 1974 р.н.), який загинув 12 липня 2023 р. під час виконання бойового завдання бойового завдання на Луганщині.

Світлої пам’яті Рауф Ардашир Огли «В мирному житті працював на ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб». Приймав участь в АТО/ООС, за свою віддану службу мав нагороди. У березні 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України Від липня 2023 р. вважався зниклим безвісти. З часом, на жаль, загибель захисника було підтверджено тестом ДНК… У нього залишились батько, мати, брат, дружина та донька…», – повідомив у соцмережі міський голова Нікополя Сергій Саюк.

Поховали захисника у на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища в Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Був завжди справжнім прикладом мужності й гідності

2 жовтня жителі Залозецької громади провели до місця вічнгого спочинку військовослужбовця, мешканця села Ренів Віктора Івановича МИХАЛЬЧИШИНА (23. 03. 1988 р.н.), який загинув 17 травня 2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу села Масютівка Купянського району Харківської області.

«Чергова сумна звістка надійшла в Залозецьку громаду – підтвердили смерть військовослужбовця, друга, багатодітнього батька, сина, чоловіка і просто людини з Великою букви Віктора Михальчишина. Герой-захисник житель села Ренів, якому на той момент було 35 років, загинув ще 17 травня 2023 року. Відтоді його вважали зниклим безвісти і до сьогодні вірили і надіялись на повернення Віктора живим…», – написав у соцмережі селищний голова Залозецької громади Андрій Нога.

«Віктор Михальчишин – воїн, подвиг якого став прикладом безмежної любові до рідної землі та своєї сім’ї. Він щиро любив дітей, вірив у їхнє майбутнє та завжди знаходив час для футболу  гри, яка об’єднувала його з сином. Такі люди залишають по собі не лише спогади, а й світло, яке продовжує горіти у серцях рідних, друзів, колег.  У Віктора залишилось троє неповнолітніх дітей, дружина, мати та брати», – йдеться у дописі в соцмережі Футбольної академії Тернопіль.

«Оля, ти не вдова – тепер дружина Ангела. А твої діти – не сироти, вони діти Героя. Його крила тепер поруч із вами, навіть коли не видно…  Мужність твого чоловіка і його любов не зникла, вона тепер у кожному подиху вітру, у кожному промені сонця. Нехай саме це дає сили проживати дні, коли біль здається непосильним. Ми завжди поруч», – написала у соцмережі Юлія Полянчук.

«Два роки і чотири місяці ти був у статусі «зник безвісти». Два роки і чотири місяці нескінченних чекань, молитов і надії. Ми вірили, що колись обіймемо тебе знову, і ця віра тримала нас при силах. Але дива не сталося. Тепер ти з нами невидимо – у нашій пам’яті й у нашому серці. Тебе ми втратили назавжди… Біль цієї втрати неможливо передати словами. Але твоя мужність, твоя любов і твоя присутність назавжди залишилися з нами. У перший день повномасштабного вторгнення ти без вагань пішов боронити Україну. Ти пішов захищати нас, своїх дітей, свій дім, свою землю. Ти завжди був рішучим, відважним, справжнім прикладом мужності й гідності. Ти не вагався ні миті, бо знав: стоїш заради майбутнього, заради тих, кого любиш понад усе. І ось ти вдома… Не так, як ми мріяли, але вдома. Тепер ти наш ангел, що завжди поруч і завжди нас береже. Ти так безмежно любив наших дітей, мріяв бачити, як вони ростуть, як стають дорослими. У кожному їхньому кроці, у кожній усмішці – живе твоя любов. На тебе завжди чекала твоя мама. Вона вірила всім серцем, що ти живий. Брати, друзі, рідні – кожен день трималися за надію, молилися за диво. Ти віддав найдорожче – своє життя – заради нас і заради України. І тепер ти наш охоронець на небі, твій подвиг, твоя сила і твоя любов назавжди житимуть у нас. Ти – наш герой. Ти – наша гордість. Ти – наша вічність …»,  – написала у соцмережі дружина Оля Михальчишин.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Сім місяців надій та сподівань

2 жовтня жителі Тернопільської громади віддали останню шану військовослужбовцю, розвіднику-помічнику гранотометника розвідувальної групи роти спеціальноо признчення військової частини А****, мешканцю м. Тернопіль, сержату Валентину Вікторовичу МЕЛЬНИКУ (20. 01. 1977 р.н.), який загинув 10 лютого під час виконання бойового завдання поблизу населеого пункту Янтарне Покровського району Донецької області.

Світлої пам’яті  Валентин пішов захищати Україну ще у 2014-му. Служив у розвідувальній групі спеціального призначення. Від лютого цього року вважався зниклим безсвіти, рідні й близькі сподівался, що живий, але, на жаль, дива не сталося, смерть захисника підтвердили за допомогою експертизи.

Рідні та близькі згадують Валентина як добросердну, щиру, світлу людину, який завжди дотримував свого слова, цікавився філософією, гарно малював.

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

 

 Пішов боронити Україну заради своїх доньок і онука

3 жотня жителі Лановецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, гранатометника 3-го піхотного відділення 2-го піхотного взводу 3-ї піхотної роти військової частини А**, мешканця с. Велика Білка, солдата Сергія Дмитровича ПЛИСЮКА (10. 09. 1974 р.н.), який загинув 20 лютого минулого року під час виконання бойового завдання поблизу близько населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.

Світлої пам’яті Сергій «навчався у Бережанській школі. Працював у колгоспі. Був трактористом, сумлінним працівником, спокійною та привітною людиною, завжди з повагою ставився до людей. Встиг стати дідусем та, на жаль, недовго тішився цим щастям, бо пішов боронити Україну заради своїх доньок і онука. З 21 лютого 2024 року воїн вважався зниклим безвісти. Більше, аніж півтора року рідні жили в очікуванні бодай якоїсь звістки, сподіваючись на диво. На превеликий жаль, стало відомо, що воїн Сергій загинув у віці 49 років. Його щирість, доброта та приклад мужності житимуть у пам’яті доньок, онука, усіх рідних, друзів, односельців та тих, хто мав честь його знати», – зазначають у Лановецькій міській раді.

«Спочивай з миром, Сергію… Завжди памʼятатиму тебе, як добру, щиру людину. Доземний тобі уклін!..», – написала у соцмережі Лариса Дяченко.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Не витримало серце

3 жовтня жителі Збаразької громади віддали останню шану військовослужбовцю, командиру зенітного кулеметного відділення кулеметної роти, мешканцю села Іванчани Богдану Григоровичу ЯЗЛОВЕЦЬКОМУ (14. 07. 1969 р.н.), який відійшов у засвіти 29 вересня.

Світлої пам’яті Богдан був добризичливим, щиром чоловіком й водночас мужнім і сміливим воїном, відповідальним командиром.

«Жорстока війна забрала у дружної родини люблячого чоловіка, турботливого батька та дідуся. Збаразька громада втратила хорошу людину, а Україна збідніла на ще одного хороброго воїна, який впродовж двох років не шкодував свого здоров’я заради Перемоги…», – написали на сторінці у Збаразької міської ради у соцмережі.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

 

Завжди був поруч із дружиною та двома донечками

3 жовтня жителі Підволочиської громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, розвідника-навідника розвідувальної групи спеціального призначення роти спеціального призначення загону спеціального призначення військової частини А****, солдата 71-ї окремої єгерської бригади Сергія Борисовича АНДРУШКІВА (12. 07. 1984 р.н.), який який загинув у лютому під час виконання бойового завдання.

«Багато хто у Підволочиську знав Сергія. Усміхнений, доброзичливий, завжди поруч із дружиною та двома донечками – вони були нерозлучні. Люблячий чоловік, турботливий батько, щира людина – саме таким його пам’ятають земляки. Материнське серце й досі не вірить у цю втрату… Обидві донечки тепер приходитимуть до батька на могилу, але вже не відчують його обіймів. Наймолодшій донечці вручили пам’ятну грамоту. Державний прапор з домовини передали в руки дружини Софії. Прощавай, Сергію… Спочивай з Богом. Ми не забудемо», – йдеться в повідомленні Підволочиської селищної ради.

Поховали захисника у рідному селищі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям і побратимам…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Мріяв про досконалий протез, щоб повернутися на фронт до побратимів…

3 жовтня жителі Монастириської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, мешканця села Горигляди Анатолія Леонідовича СТАХОВА (16. 07. 1988 р.н.), серце якого перестало битися 1 жовтня після тривалої хвороби, спричиненої пораненням.

Світлої пам’яті Анатолій «був одним з перших, хто прийшов у селищну раду аби записатись добровольцем і стати на захист своєї землі. Пройшов не легкий земний шлях, шлях достойного воїна… Висловлюємо щирі співчуття дружині Наталії, синам Олександру, Віталію та Руслану, рідним та близьким, друзям, побратимам Героя», – повідомили у Монастириській міській раді.

«Ти почав своє життя на Вінниччині в селі Біла. Одружився в Гориглядах і першим пішов добровільно захищати Україну. Поранення, ампутація ноги, мрія про досконалий протез, щоб знову піти на фронт до своїх побратимів… Не вийшло. Хвороба перемогла знесилено тіло, але не душу. Співчуття дружині, трьом дітям. Дякуємо за безмежну Любов до України. Боже провидіння вчинило так, що твій похорон очолював священник з села Біла Чортківського району», – написав у соцмережі о. Володимир Заболотний.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!

 

Загинув на Дніпропетровщині

4 жовтня жителі Микулинецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, маскувальника відділення 3-го інженерно-маскувального взводу інженерно-маскувальної роти мешканця села Різдвяни, що на Теребовлянщині, солдата Миколу Богдановича ДЗВІНКУ (14. 09. 1981 р.н.), який відійшов у засвіти 29 вересня під час виконання бойових завдань у Дніпропетровській області.

Світлої пам’яті Микола був працьовитим і добросердним чоловіком, який ставши на захист Батьківщини змужнів і був відповідальним воїном.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і слава Герою!

 

Більше року мама очікувала на добру звістку про сина

6 жовтня жителі Збаразької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, командира штурмового відділення, мешканця Збаража Сергія Васильовича Сагата (28. 11. 1971 р.н.), який загинув 20 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.

Світлої пам’яті Сергій від липня минулого року вважався зниклим безвісти. У пам’яті побратимів він завжди залищиться сміливим та відважним воїном, командиром.

«Більше року любляча мама жила в тривожному очікуванні на добру звістку про сина. Та, на жаль, надії не справдились… війна перекреслила усі сподівання рідних, близьких та друзів…», – йдеться у дописі Збаразької міської ради.

Поховали захисника у рідному місті.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!