Василь Корчемний: маестро дендрофлори

«Тож недарма прожив я на землі, бо віддавав сповна їй сили, своє тепло, наснагу всю, любов незгасну – до краплини», – так підбив підсумки своєї діяльності Василь Корчемний в одному з власних віршів. Пан Василь понад пів століття тому заклав у місті Хоростків на Тернопільщині дендропарк. Девʼятий рік немає його серед нас. Зате пам’ять про нього палає яскраво.

З Василем Корчемним я познайомився 1993 року. Першу  власну передачу на Тернопільському телебаченні, де тоді працював, підготував саме про Хоростківський дендропарк. На дворі того року стояла тепла весна й саме розцвіли різнобарв’ям рододендрони. Для Василя Григоровича була невимовна радість, що вони буйно заквітли, для мене ж – щастя вперше побачити таку красу. Тоді дізнався, що ще 1972 року Василь Корчемний перший на Поділлі розпочав роботу щодо перенаселення й пристосування до нових умов цих звабливих своєю красою рослин. Він випробував майже сотню різних видів, форм, гібридів рододендронів і створив унікальну колекцію.

Зізнаюся, ця зустріч з видатним ученим садівником-дендрологом дала поштовх моєму подальшому захопленню вирощувати різні тоді малопоширені дерева, кущі, квіти. Вряди-годи відтак консультувався з цього приводу з маестро флори. Нині на моєму подвір’ї зростає й навесні тішить бутонами великих білосніжних квітів магнолія. Її маленький саджанець подарував мені Василь Григорович і сказав набратися терпіння аж на цілих вісімнадцять років, коли зможу побачити перші квіти на цьому дереві. Так і сталося. Майже через два десятки літ магнолія вперше зацвіла. Тепер вона – теплий спогад про Великого садівника, добру, щиру, доброзичливу людину, душа якої була наповнена красою та поезією.

Праця, невтомність Василя Корчемного й справді залишили незгладимий слід, добру зав’язь неповторної краси, світлу пам’ять. 1972 року Василь Григорович заходився в місті Хоростків на Тернопіллі закласти дендропарк. Ще з дитинства він любив слухати розповіді про таємниці дерев, загорівся бажанням посадити власний сад. Тож після закінчення семирічки в рідних Киселях, що у Старокостянтинівському районі на Хмельниччині, Василь Корчемний вступає до Кам’янець-Подільської школи садівників, відтак навчається у Житомирському сільськогосподарському технікумі на відділенні плодоовочівництва, а згодом завершує навчання в Уманському сільськогосподарському інституті на садівничому факультеті. З дипломом садівника приїхав 1954 року до Хоросткова, де став працювати на місцевій сільськогосподарській дослідній станції. На землях цієї станції під його керівництвом посадили 150 гектарів садів та ягідників. До того ж заклали колекційні та маточні сади.

З часом захопила Василя Григоровича й дендрологія. Запалився створити дендропарк.  І узявся він за роботу. Навів зв’язки з ботанічними садами й дендропарками Києва, Львова, Одеси, Сухумі, Тбілісі, Батумі, Риги, Ташкента, інших міст. Звідти привозив насіння й саджанці. Їх і садив, сіяв на відведених для його дітища 18 гектарах. Щоправда, садити-сіяти – справа одна. Задум Василя Корчемного прагнув витвору садово-паркового мистецтва. Отож треба було проявити глибокий художній смак і багатство уяви, аби створити затишні красиві алеї, розбити квітники й рабатки, подбати про витонченість форми чагарників, розмістити альтанки, павільйони, водограї, басейни, водойми, скульптурні прикраси. І цього домігся. Спланував же дендропарк у двох стилях – регулярному або французькому та ландшафтному або англійському. 1983 року Хоростківський дендрологічний парк отримав статус державного.

Свого  часу цей парк відвідували численні делегації з різних областей та країн, відомі люди, серед яких артисти, письменники, вчені, державні та громадські діячі, священнослужителі… Багато хто з них охоче ділився власними враженнями від побаченого в книзі відгуків. Скажімо, академік Костянтин Ситник записав: «Кожен з нас бачив чимало шедеврів садово-паркового мистецтва. Але щоб за десять років одна людина з небагатьма помічниками створила таке чудо – такого ще не бачили».

І справді, парк Корчемного – справжнє королівство дендрофлори. Майже дві тисячі видів,  різновидів і форм рідкісних дерев, чагарників, трав’янистих рослин зростають тут. Зокрема, релікти третинного періоду: ліродендрон (тюльпанове дерево), тис ягідний, метасеквоя, інші. Василю Григоровичу вдалося роздобути й випестити пращура рослинного світу – гінкго дволопатеве. Безперечно, виростив королеву садів – магнолію (аж майже 20 різних видів і форм). Більше того, цілий магнолієвий сад заклав, десятки років займався інтродукцією й акліматизацією цього дерева-букета.  Піднялися в дендропарку увись десятки видів ялин, кипарисовиків, ялівців, платанів, калини, бука, липи, клена, дуба, самшитів… Теплої пори року милують зір різнобарв’ям бузки, клокички, чубушники, вейгели, деревоподібні півонії, барбариси…

Василь Григорович дбайливо, з любов’ю не лише вирощував, облаштовував дендропарк. Він заснував у Хоросткові на Тернопіллі також музей природи, зібрав багато робіт художників, сам також писав картини, подбав про кілька тисяч книг для власної бібліотеки. Плекав, гранував також красне слово. Зокрема, написав і випустив у світ майже 30 книжок і брошур. Серед них – «Дендрологічні скарби Тернопільщини», «В краю, де царство дендрофлори», «Зелені скарби Поділля», «Отчий край», «Подільський храм екзотичної флори». Садівник-дендролог не міг не оспівувати природу. У власних віршах він стверджував, що людина перед Богом і природою, перед людьми та Батьківщиною завжди в боргу. Зокрема, в одній зі своїх поезій стверджував:

Я пам’ятник зелений спорудив
З дерев, кущів, розмаяного квіття,
Стоятиме віки, шумітимуть завжди
Зелені крони й віття.

 Воістину!