Про повсякдення – без прикрас

Делікатна ця справа – віросповідання. Для необізнаних огорнута туманом містики й усього іншого, чого не можна ні помацати, ні понюхати. А якщо додаткового туману  напустить ще й рідний  Верховний суд, то…

Нещодавно він  визначив критерії, за якими релігійна приналежність людини може бути підставою не притягати її до відповідальності за “ухилянство” під час мобілізації. Можна припустити, що в нинішніх умовах армія “щиро віруючих” може різко зрости – принаймні, не без успіху змагатися з числом тих, хто ладен шубовснути у підступні води прикордонної Тиси, щоб дістатися румунського берега. Поважні судді дійшли висновку, що свобода віросповідання має зовнішній та внутрішній аспекти. Тому при відмові від служби з міркувань совісті особа має не лише підтвердити належність до релігійної організації, а й продемонструвати наявність у неї щирих релігійних переконань.

Це, даруйте, як: дати розіпнути себе, показати сліди самобичування на власній спині, чи, принаймні, тривалий час сидіти лише на хлібі та воді під наглядом співробітників ТЦК ?

Тим часом до “файного” Тернополя докотилася пошесть, прояви якої раніше переважно фіксувалися на більш східних теренах держави.

Причому, вражає вона не лише “безголових” тінейдждерів, а й людей, здавалося б, цілком статечних обивателів. Двоє жителів Тернополя віком 54 та 56 років взяли – та й підпалили автофургон, що належав військовому ЗСУ. Обоє дядечки не є закоренілими піроманами і діяли не з хуліганських спонукань – просто відгукнулись  на оголошення про “легкий заробіток” від спецслужб однієї з держав. Як неважко здогадатися, не Гватемали і не Буркіна-Фасо.

Тепер обом заробітчанам “світить” доволі реальна перспектива провести до 8 років у місцях, які не обіцяють великих заробітків. Хоча якісь гроші,  доводилося чути, там виплачуються – за пошиття мішків, виготовлення тумбочок і т.п.