Повідомити новину

Поширити:

Я давній, дуже давній, друже, ще твої прапрадіди шанували мене, цілували і присягали мені, оберігали від ворогів. Ще в 13–14 століттях, за часів Галицько-Волинської держави, я був золотим левом на синьому полі.

Протягом багатьох століть бачив звитягу українських вояків, нерідко плакав червоними від крові краплинами дощу, що спадали на рідну українську землю, яку хотіли захопити різні зайди. Я завжди був із твоєю прародиною, з твоїм тоді ще молодим дідусем, який мріяв про незалежну Україну, з твоєю бабусею, котра вишивала рушника й просила у Бога кращої долі для своїх дітей і для Тебе у тоді ще не українській Україні. Я був із Українськими Січовими Стрільцями, вояками УГА і УПА, твої батьки не зрадили мене під час того, як твою землю топтали різні окупанти. Я є! Я буду в кожній українській душі та серці, бо мене виплекали, виспівали протягом віків у кожній родині. Пам’ятаю, як я радів із твоєю родиною, коли майорів за часів Української Народної Республіки, Гетьманату і ЗУНР, Карпатської України.

Більшовицькі окупанти прагнули стерти мене з пам’яті Твоїх батьків, але мене піднімали знову, як, наприклад, Твій покійний побратим Степан Сапеляк у січні 1973 року. За мене гинули герої, за мене ув’язнювали в тюрмах і концтаборах. Мене палили, топтали, а я піднімався знову й знову.

І ось у березні 1990 року сесія Тернопільської міської ради народних депутатів прийняла постанову про національну символіку; один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапора на будівлі міської ради. Я знову замайорів у Твоєму місті, а згодом над усією Україною. І добре я пам’ятаю як разом із Тобою раділи мільйони українців. Нині інколи Твої побратими забувають мене, змінюючи на партійні. Бо від них пахне грішми. А від мене – волею. Так було, так є.

Нині аґресор у Тебе забирає українську землю. Не допусти цього, бо доки є наша українська земля, є я – є Україна! Є ТИ – українець.

 

Автор: В. К.

Теги: історія, війна з рф