Повідомити новину

EAST COAST, SOUTH KOREA - JULY 29: In this handout photo released by the South Korean Defense Ministry, U.S. Army Tactical Missile System (ATACMS) firing a missile into the East Sea during a South Korea-U.S. joint missile drill aimed to counter North Korea??s ICBM test on July 29, 2017 in East Coast, South Korea. North Korea launched another test missile, believed to be an Inter Continental Ballistic Missile (ICBM), which travelled 45 minutes before splashing down in the Exclusive Economic Zone (EEZ) of Japan. (Photo by South Korean Defense Ministry via Getty Images)
Поширити:

Президент США Джо Байден заявив, що Україна отримає всю необхідну допомогу для боротьби з російською армією. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус висловився проти надання Україні німецьких винищувачів для стримування російської повномасштабної агресії. “Я думаю, що про це не може бути й мови”, –  вважає він .    

Пригадую, в дитинстві, в зимову хурделицю  мені дуже хотілося покататися на санчатах з сільськими хлопцями. Було це невдовзі після перенесеної хвороби, і моя бабця, боячись, щоб я знову не застудився, не хотіла відпускати мене в таку пору на вулицю. Для цього у неї була (за змовою з дідом) відпрацьована спеціальна “тактика”: поки дід порався надворі по господарству, вона говорила мені: “Прийде дід, і коли він скаже, що тобі можна йти на вулицю, то підеш”. Коли ж знадвору повертався дід і починав обтрушувати в сінях взуття від снігу, хитра бабця швиденько збиралася і йшла в магазин чи ще у якихось своїх сільських справах. Коли ж я, зраділий, запитував у діда, чи можна піти на вулицю, той відповідав: “Прийде бабця, і коли скаже, що тобі можна на вулицю, то підеш”. Так  мені й не вдавалося звести воєдино дві “дозвільні системи”, і я, втративши надію, грався іграшками в хаті або ж скрушно дивився через вікно, як мої однолітки вовтузяться у снігових кучугурах… 

Отой трохи лукавий бабин і дідів спосіб утримати мене в теплій хаті пригадується мені нині, коли Захід вдається до якоїсь малозрозумілої нам, українцям, тяганини в постачанні конче необхідних нам засобів боротьби з лютим ворогом. Вочевидь, фактор часу і своєчасності для нас і для благополучного (наразі) і спокійного (відносно) західного світу в даному випадку є зовсім різним. Те, що ефективна і потужна техніка потрібна Україні вже зараз, негайно, нашими партнерами чомусь ігнорується. Чому? У моїх баби й діда був зрозумілий мотив: вони боялися, щоб я не застудився. Які мотиви у Німеччини, крім небажання аж надто прогнівити Росію? І вибрала вона для цього тактику, майже аналогічну тій, що її застосовували мої шановні пращури: Німеччина раніше кивала на США, мовляв, дамо свої “Леопарди” лише тоді, коли Америка дасть “Абрамси”. Штати ж, у свою чергу, доводили, що німці цілком вільні й суверенні в прийнятті рішення щодо танків. А в тому, що стосується дозволу завдавати західною зброєю удари на велику глибину території росії, наразі маємо дружне “No”і “Nein”.

Я в далекому дитинстві у схожій ситуації міг хоча б втішитися іграшками в теплій сільській хаті.

Чим може втішитися нині Україна? Обіцянками, що “отримає все необхідне”? Але ж ними не прорвеш  ворожі укріплення і не завдаси удару на 300-500 км, від чого в Росії пішли б дрижаки по тілу.

Коли надворі трохи потепліло, бабця таки випустила мене за двері хати. А скільки очікувати Україні?

Автор: Ігор ДУДА

Теги: Ігор Дуда, блог, хитрість, Захід, війна