Плекаймо молоду парость – стратегічний резерв національної держави

І

      Ще минулого року довідався про мотивуючі практики однієї із новохристиянських громад Лановеччини , коли після богослужіння відбуваються відверті спілкування вірян із пресвітером. Одного разу духовному наставнику поставили вкрай незручне запитання : «Коли  нарешті завершиться російсько-українська війна?». А культовий служитель, щоб уникнути  скрутної ситуації, запропонував поміркувати над причинами, які  заохотили московського диктатора до чергової загарбницької навали. Під час жвавого обміну думками акцентували увагу на спотвореній земельній реформі – призвідниці занепаду українського села, на авантюрній деіндустріалізації, що зумовила послаблення обороноздатності держави, а ще на недосконалості виборчого законодавства, яке допомагає різношерстним пройдисвітам та махінаторам продиратися до самої верхівки владної піраміди. Узагальнюючий висновок звівся  до того, що Україну із магістрального шляху звели на манівці, бо національній еліті не вдалося сформувати потужну громадську опозицію, яка б забезпечила участь широкої народної ініціативи у процесах державотворення. 

Але ж саме на вирішення цієї проблеми був орієнтований обласний фестиваль духовної творчості «Волинські гостини», що доволі успішно проводився у Кременці з 2002 по 2006 роки на завершення Різвяно-Новорічних свят. Прикро, що до жодного із цих духовно-просвітницьких заходів  не долучилися представники новохристиянських деномінацій Тернопілля… Цього разу хочу пригадати події тридцятирічної давності із яких бере початок духовне дійство, яке через брак фінансування було поставлено на паузу, але завдяки інформаційній  підтримці «Свободи»,   у 2009 р.  трансформовано в медіа-фестиваль «Волинські гостини».

Ідея започаткування кількох консолідуючих регіональних фестивалів визріла наприкінці зими 1994 року. Мистецько-спортивний клуб «Тризуб», заручившись підтримкою районної федерерації футболу, часопису «Голос Лановеччини» та скоординувавши дії із організатором спортивно-масової роботи ямпільського  колгоспу «Зірка» Анатолієм Рибаком, розпочав узгоджені  організаційні заходи, що увінчалися успіхом. Вже протягом березня-квітня відбувалися кваліфікаційні футбольні спаринги аматорських колективів суміжних районів Тернопільщини та Хмельничини , а саме: Лановецького (команда«Сіяч»), Шумського («Колос» В. Дедеркали), Білогірського («Плугатар» Ямпіль), Теофіпольського (футбольна дружина «Святець»). Щодо «Сіяча», який сформувався і тривалий час виступав у першості Лановеччини , як колектив фізкультури Лановецького СПТУ-31 (директор Богдан Кукуруза), то його транспортні потреби і надалі задовольняло училище, а місцеві підприємства допомагали пально-мастильними матеріалами.

До складу лановецької делегації традиційно входили громадські активісти (вчитель фізкультури Іван Шевчук, Володимир Волошин…), а ще аматори художньої самодіяльності, декламатори та автори поезії. Так, учасниками поетичних читань у Святецькому будинку культури стали відомі на Лановеччині поети Володимир Довгалюк та Іван Лобунь, а в спортзалі тамтешньої середньої школи відбувся конкурентний волейбольний поєдинок між командою господарів та волейбольною дружиною із Ланівців, координатором і натхненником якої виступив головний інженер райоб’єднання «Сільгоспхімія» Іван Романюк. По завершенні кожного ігрового туру інформували громадськість зі шпальт «Голосу Лановеччини».

ІІ

     Реалізуючи проект, ми наголошували на необхідності спільними зусиллями зламати підсвідомі кордони відчуженості, що десятиліттями зводилися тоталітарним режимом між сусідніми районами Тернопілля та Хмельниччини. Відтак узгодили, що заключні заходи етнографічно-спортивного фестивалю «Волинські гостини»  мають відбутися на стадіоні смт. Ланівці, а датою обрали 3 травня 1994 року (третій день тогорічних Великодніх свят).

Головним спонсором  заключного етапу фієсти виступила Лановецька районна рада, яка зважила на рекомендації тогочасного голови ради та депутата Тернопільської обласної ради Богдана Кузьмовича Якубишина.  Жителі Лановеччини бережуть теплі спогади про цього ерудованого та людяного управлінця, який домігся прискорення газифікації Лановецького району, вболівав за його всебічний розвиток. Шкода, що життя цього місцевого самородка трагічно обірвалося 12 серпня 2008 р., у розквіті інтелектуальних сил .

Велику допомогу у впорядкуванні лановецького стадіону  надали місцеві ремонтно-механічний завод, райоб’єднання «Сільгоспхімія», цукровий завод, міжгосподарське підприємство по виробництву яловичини. Керівники двох останніх із названих підприємств Віктор Ніканорович Кондратюк  та світлої пам’яті Павло Андрійович Мостинець надали необхідні металоконструкції для монтажу каркасу критої сцени (розміром 6х4х4 м), який вдалося змонтувати надвечір 2 травня зусиллями бригади зварювальників місцевої селянської спілки «Хлібороб України». Прикметно, що голова господарства Данило Бенедиктович Стухляк вболівав за розвиток селища, а особливо дбав за своїх працівників, тож збудував для них на околиці Ланівець компактний житловий масив із ошатних котеджів. Тепер його згадують із особливою теплотою та вдячністю.

Ще зазначу, що брезентове накриття для сцени та потужні освітлювальні лампи позичив Костянтин Чернець – директор МП «Екос», яке ентузіаст-природолюб створив заради підтримки життєдіяльності діючого зоо-ботанічного саду. А вже під прихисток критої сцени підігнали камазівський причіп із професійною звуко-підсилюючою апаратурою (власність МП «Терноцвіт» із Тернополя).

ІІІ

      Інтригою заключних заходів комплексного заходу стали фінальні  футбольні поєдинки за призовий фонд та «Кубок добросусідства» за участю вище згаданих команд. До початку змагань, зі стадіону у напрямку села Грибова, вирушила легківка для покладання квітів до могил Артура та Ігора Шпільманів – активістів першого на Лановеччині осередку Народного Руху України, що був організований працівниками місцевого заводу залізобетонних конструкцій. Патріоти трагічно загинули внаслідок автомобільної трощі.

У поєдинку за третє місце футболісти «Святця» виявились сильнішими за виконавців із дедеркальського  «Колоса». Учасниками  фіналу стали ямпільський «Плугатар» та лановецький «Конкурент» – так було перейменовано «Сіяч», у зв’язку із появою нового спонсора, в особі однойменного приватного підприємства будівельного профілю (директор Феофан Ярмолюк). У напруженому поєдинку ланівчани зуміли вирвати перемогу із рахунком (0:1).  Переможцю вручено оригінальний кубок, який виготовили згідно заявки клубу «Тризуб» на Тернопільському фарфоровому заводі.

Усі команди-учасники отримали грошові премії, відповідно 1 мільйон 200 тисяч, 800 тисяч та дві по 500 тисяч карбованців. Представників юного покоління можуть заінтригувати озвучені суми,  але це були незначні кошти, з огляду на тогочасну гіперінфляцію. Кращим гравцям та тренерам команд  вручені цінні подарунки, виділені спонсорами – МП «Мудрак і К» (керівник Анатолій Мудрак), колективним підприємством «Пролісок» (директор маслозаводу Володимир Євгенович Харчишин).

Мистецьку частину фестивалю формували виступи колективів художньої самодіяльності, зокрема вихованців районного центру дитячо-юнацької творчості (тодішній директор, світлої пам’яті  Ольга Іванівна Кукуруза). У ході заключного концерту своєю майстерністю порадували уславлена землячка, народна артистка України, викладач Львівської консерваторії світлої пам’яті Тамара Дідик, а ще Лауреат Всеукраїнських конкурсів «Оберіг-92», «Червона рута-93» Віктор Непомнящий із Кременця, що прибули на запрошення мистецько-спортивного клубу «Тризуб».  Велелюдна аудиторія гаряче  вітала місцевого самодіяльного композитора та виконавця ліричних і патріотичних  пісень Юрія Шевчука, ансамбль сучасного танцю (керівник Ольга Голишева). Доповнив пісенне дійство гурт популярної музики «Джерело» із Збаража.

Про підсумки консолідуючого фестивального заходу сповістила районка «Голос Лановеччини», де редактором був  Вячеслав Подунайчук  –

прозірливий уболівальник і голова районної федерації футболу. До слова, за його ініціативи газета опублікувала чималий цикл матеріалів про здобутки і традиції сільських футбольних династій Лановеччини, що стали  своєрідною дидактичною підмогою вчителям фізичної культури  та організаторам активного дозвілля учнівської молоді.

ІV

      Можливо, комусь не сподобається надмірна деталізація моїх нотаток? Але це саме той випадок коли лаконічність має поступитися місцем людяності. Бо підзвітний захід є наочним прикладом горизонтальної взаємодії громадських організацій та суб’єктів господарювання без втручання органів влади. Владні структури долучилися  до фінансування ініційованого громадськими активістами заходу вже на його завершальній стадії. Готівкові кошти надійшли лише у Страсний тиждень. Тоді як значні об’єми робіт по благоустрою стадіону були виконані безкоштовно, зусиллями вище згаданих підприємств, не з примусу влади, а з доброї волі їхніх керівників. А все тому, що клуб «Тризуб», з лютого 1992 року, орендував селищний стадіон , щовесни забезпечував підсів ,  каткування та своєчасне підстригання  смарагдового газону. Також забезпечував косметичні ремонти на той час двоповерхової головної трибуни стадіону. Адже тут проводила домашні поєдинки команда «Сіяч», що представляла Лановеччину у першості Тернопілля серед команд другої групи.

Відродження футбольного турніру на «Кубок добросусідства» відбулося у 2001-му та 2002-му роках, коли змагання проводились відповідно на стадіонах м. Ланівці, а наступного року одночасно на футбольних аренах  смт. Теофіполь та с. Новоставці Теофіпольського району. Тоді головним спонсором виступила агрофірма «Новоставці», де успішно господарював уродженець Лановеччини, Герой України Василь Петринюк.

У 2003 році клуб «Тризуб» забезпечив рекламу турніру в обласних ЗМІ, та приурочив фінальну стадію змагань до дня міста Ланівці. За головний трофей погодились позмагатися чемпіони обласних першостей Тернопільщини та Хмельниччини, відповідно «Бровар» (Микулинці) та «Іскра» (Теофіполь). Проте, в останній момент лановецькі чиновники доклали зусиль, щоб захід не відбувся, бо міська спортивна споруда  наповнилась зловіщим смородом – авантюрні землерийні роботи по огородженню стадіону водяним ровом завершилася тим,  що ковш екскаватора розірвав міський колектор…

За десятиліття російсько-української війни чимало учасників згаданих подій стали на захист незалежності і територіальної цілісності держави. Вже на сьогодні близько тисячі патріотів Надзбручанського краю віддали найдорожче – поклали на вівтар Вітчизни свої життя. Саме на честь цих Героїв варто проводити подібні футбольні турніри, приурочуючи фінальні етапи змагань до Дня героїв. Але ця тема набуде актуальності лише після того, як очистимо свою територію від вояччини російського імперіалізму.

Пам’ятаємо, що і за радянських часів, і в епоху незалежності футбольні поєдинки були окрасою більшості святкових урочистостей. А що вже казати про футбольні фієсти за участю колективів фізкультури кількох регіонів. У запеклих уболівальників така подія асоціюється із вибуховою хвилею адреналіну, із потужним збудником місцевого патріотизму, коли «наелектризована» торсида створює спортсменам-аматорам сприятливі передумови для виявлення своїх потенційних можливостей. А ті, у свою чергу, не шкодують сил, аби ощасливити шанувальників наймасовішого і найвидовищнішого виду спорту неповторними миттєвостями солідарного емоційного піднесення.

Ще важче переоцінити значення пісенних фестивалів, які створюють умови для творчого розвитку і самореалізації громадян різних вікових категорій. Саме тут популяризується творчість колективів аматорського мистецтва, виявляються і вдосконалюються юні таланти, формуються засади національної свідомості, акцентується орієнтація на пошанування морально-етичних принципів українського народу. Самобутня українська пісня (популярна і самодіяльна) здатна нейтралізувати усі негативні збочення масової культури, які планомірно насаджуються махінаторами вітчизняного шоу-бізнесу.  В останні роки ця тенденція стала домінуючою під час  національних відборів конкурсу Євробачення. До етапу прямих ефірів тут протягують переважно адептів космополітизму, які, за визначенням Григорія Сковороди готові «служити чужим богам  за ласки многі і немногі». У своїх «штуках» вони принижують гідність українців, бо змальовують їх духовно обмеженими, недолугими обивателями, які не соромляться афішувати  своїх  приземлених споживацьких запитів, аж до намірів емігрувати до більш успішних країн.

Але ж, ми знаємо достатньо високохудожніх творів у яких віддзеркалюється тонка душевна організація українців, які сповнені любові до рідної землі, що наділяє кожного позитивною енергетикою, додає оптимізму, орієнтує на творення добра. А пісенні шедеври таких народних  улюбленців як Володимир Івасюк та Кузьма Скрябін мають здатність проникати на рівень підсвідомості людини, очищати її від назойливих стереотипів, будити національну свідомість, а , отже, спонукати молоде покоління до дієвого патріотизму. Щоб наші громадяни не були об’єктами підступних маніпуляційних впливів, а лише свідомими творцями своєї долі, активними учасниками сучасного державотворчого процесу. А для цього потрібні не лише знання та вміння, але й натреновані сила волі і міцність духу.

У цьому контексті хочу  запропонувати увазі читачів поезію «Нескореним духом» ланівчанина Костянтина Чернеця – Лауреата «Волинських гостин» у номінації «Громадянська поезія». Він  був залюблений у весну – живодайну пору п’янкого  пишноцвіття пробудженої природи, а закінчив свій життєвий шлях у Водохрещенську ніч – 20 січня 2018-го.  Але протестний Дух незнищенний, тож духовно-астральне тіло цього правдолюба і  романтика залишається у перших рядах безкомпромісних борців за гідне життя українців на благодатних землях своїх далеких прародичів.

Нескореним духом

Німа розпука – вже нема надій

І жодних сил уже немає…

А, може,  це лиш мариться тобі..?

Бо ж генна пам’ять  інше промовляє:

Козак – на милість зайдам –

не здається!

Хіба поскиглив трохи,

а тоді…

Бери у руки спис, або шаблюку,

і йди на ворога!

Дарма, що він, ніби, сильніший?

Це він, звичайно, так вважа.

А ти іди – Борись!

Долай цю зрадницьку знемогу!

Допоки в тілі,

у твоїм,

присутні сутності Господні:

Душа – ниспослана Творцем,

І … Дух, якщо тобі, колись,

даровано Його було.

Борись!

Не бійся!

Переможеш!

Кость Чернець,

Великдень, 16 квітня 2012 р.,

м. Ланівці