Торбинка домашніх диньок: тещу і зятя поєднала війна

Зоряна дуже хвилювалася. У її неньки був важкий характер, а після смерті батька він ще більше зіпсувався…

Максим навпаки заспокоював кохану:

– Не варто так перейматися. Мені ж не з твоєю ненькою жити.

– Ти її просто зовсім не знаєш. Їй усе не слава Богу, вона ж перфекціоністка.

Передчуття молодицю не підвели. Дарина Василівна прискіпливо оглядала хлопця, а тоді влаштувала справжній допит. Опісля говорила зневажливим тоном:

– Квартиру, значить, з другом винаймаєш і робота лише недавно почала приносити стабільний дохід. Ти не пара моїй доці, бо ви з різних світів і соціальних прошарків. У Зорянки свій прибутковий бізнес. А ти ніхто і щоб ноги твоєї у нашому домі більше не було. Бувай здоровий.

Максим тоді посміявся і, вийшовши з квартири, сказав:

– Вона, мабуть, права. Я поки що недостойний тебе.

– Ти з глузду з’їхав. Це не матері вирішувати.

– Та я пожартував. Життя без тебе не уявляю. Знай, доведу і тобі, і твоїй матусі, що маю голову на плечах, і кошти теж зароблятиму непогані.

– Хто б сумнівався. І доводити мені нічого не потрібно, не в грошах щастя, – говорила Зоряна.

А вже ввечері донька почала відверту розмову з ненькою:

– Мамо, як ти могла так принизити мого хлопця. Історія повторюється. Не минуло й трьох років, як ти так само виставила за двері Дениса.

– А хіба у цьому є моя провина? Це ж ти всіляких злидарів до хати приводиш. Згадай тітку Лесю. Познайомила тебе з Олегом – багатий, розумний, вродливий.

– І гульвіса ще той. Чи ти хочеш, аби я повторила твою долю?

– Хочу. Якби мій Микольцьо повернувся з того світу, я б йому небо прихилила.

– Він зраджував роками, а ти плакала тихенько в подушку. Хоча на людях трималася комільфо. А та аварія на Львівській трасі, коли батько був з коханкою? Вони обоє тоді загинули. І ти б знову пробачила?

– Так. Все одно батько завжди повертався додому, до нас. І тобі, не забувай, його бізнес залишився. У достатку жили, копійки не рахували.

– Мамо, але я кохаю Максима. Дозволь мені бути щасливою. Ви обоє мені дорогі. Та якщо ти не зміниш своєї думки, я буду змушена переїхати до нього.

– Невдячна, погрожуєш. Хочеш мене напризволяще залишити. Мати у тебе одна, а таких нікчемних залицяльників, хоч греблю гати. – І враз мати зблідла та схопилася за серце.

– Присядь, – підбігла донька, – зараз ліки принесу.

Опісля Зоряна, аби зайвий раз не хвилювати неньку, потай зустрічалася з Максимом.

А зовсім скоро розпочалася кривава війна. Осатаніла російська навала відняла мир та спокій в українців, принісши руїни, голод і біль. Стривожена Дарина Василівна щодня плакала від невеселих новин і так переймалася подіями, що, зрештою, у неї стався мікроінсульт.

– Мамо, я прийняла рішення. Ти тільки не нервуй. Бізнес занепав, людей бракує. Багато хто виїхав за кордон, інші пішли воювати.

– Не тягни кота за хвіст, говори конкретно.

– Тобі потрібна доглядальниця. А її ще треба знайти. Тобто, Максим – програміст і може працювати дистанційно. Він погодився допомагати тобі в побуті. І це ненадовго, тільки на кілька місяців, поки тобі не стане краще.

– Ну, добре, – скривилася та. – Але я лишень переконаюся у його нікчемності.

Проте Зоряна сама була враженою, коли наступного дня, прийшовши з роботи, побачила, як обоє мило щебечуть.

– А твій Максим цікавий співрозмовник, начитаний та ерудований. Він мене приємно здивував. Ще й смачну лазанью приготував, тямущий. Твій тато навіть розігріти готову вечерю не міг.

А далі все закрутилося. Максим почав збирати дрони, тестував їх і відправляв на фронт.

Дарина Василівна тепер намагалася всіляко допомогти потенційному зятю.

– Ти кажи, яку коробку відкрити, що подати. А то все сам робиш. Паяй, а я подаватиму потрібні запчастини, буде скоріше… Ой, Зорянка дзвонить.

– Мамо, що купити в магазині на вечерю? – запитувала вона.

– Нічого, Максим ще вчора закупив продукти. А мені, як завжди, потрібен пакетик диньок. Вони корисні, я в Інтернеті прочитала. Відволікають, коли гарбузове насіння тереблю. Правда, сміття залишаю після себе багато. Руки зовсім не слухаються.

Невдовзі здоров’я у літньої жінки покращилося. Вона вже хотіла із Зоряною і Максимом поговорити, аби вони не тягнули з одруженням. Але Максим того вечора твердо заявив:

– Ну все, досить байдики бити. Я чоловік і маю теж стати на захист країни. До мене друг Руслан дзвонив. На фронт потрібні оператори дронів, я вже записався і теж буду скидати вибухівку на голови окупантів, – він був налаштований рішуче.

– Ти не можеш мене залишити! – несподівано тієї миті Зоряна перейшла на крик. – Бо я вагітна. Ось, тест дві смушки показав. Торт купила, шампанське, щоб відмітити радість, а ти… – вона враз розплакалася. – Мамо, скажи йому щось.

– Не можу, рідна. Максим гідно чинить, правильно. Це я довго жила у брехні і примарних сподіваннях. А наша сусідка допоможе вас хоч завтра розписати, все буде добре.

Коли настав час їхати у військову частину, Дарина Василівна, яка останнім часом підтримувала зятя, була щирою:

– Вибач за все, Максиме, не ображайся. Ти хороша людина, бережи себе. Молитимусь за тебе і вдень, і вночі, все одно безсоння. А це тобі, сама на базарі купила, – і враз простягнула важкеньку торбинку. – Це мої улюблені домашні диньки – нерви заспокоюють…