Повідомити новину

Поширити:

Замовкнуть кулі і ракети. Прийдуть з війни зі сталі люди, бо в них серця-бронежилети.

Чи не вперше з початку війни вкрай важко писати, бо невідомо, що станеться під нашим небом вже через годину, а через день – і поготів. Отож, поки газета дійде до читачів, викладена інформація може стати геть застарілою. Бо живемо у такий стрімкий і драматичний час, що навіть найпрозірливіші експерти ладні вичікувати, аніж давати прогнози.  Небезпека чигає з неба, є також загроза масованого наземного наступу. Агресор готовий стерти нас з лиця землі саме у тиждень, коли Україна вшановує свої символи і незалежність.

Що буде сьогодні, завтра і післязавтра – незалежно від того, як розгортатимуться події? Наша віра у перемогу. Жаль, що уже немає на світі Ірини Бекешкіної – соціолога, яку слухали як найсвітлішого коментатора реальності і у найпохмуріші часи. Це їй належить легендарна фраза: «Поки ми живі, нічого не вирішено остаточно». Поки ми живі, житиме у серці віра у перемогу, бо так повернула доля: або пан, або пропав. Ось найновіші соціологічні дослідження: понад 90% українців вірять в перемогу у війні з росією, 55% – вважають перемогою відновлення українського суверенітету всією територію України включно з Кримом. Водночас, згідно з опитуванням, надію щодо майбутнього країни відчувають понад 65% опитаних, 40% відчувають оптимізм, 31,5% – тривогу, 23,5% – впевненість.

“По-перше, хороші емоції переважають, і такого насправді давно не було. Якщо ми говоримо про час до повномасштабного вторгнення, переважала надія, але водночас в майже такій самій пропорції була тривога. І другий аспект – українці про майбутнє країни часто думають позитивніше, ніж про власне. І це доволі нетипово для українського суспільства, тому що зазвичай ми більше впевнені в своєму майбутньому, ніж у майбутньому країни. А зараз ми країну вважаємо стійкішою, ніж самих себе”, – підсумував результати опитування аналітик Фонду “Демократичні ініціативи” Андрій Сухарина.

Україна стійкіша, ніж кожен з нас осібно. Таке сприйняття Батьківщини – ознака сили нації. І тому окупантові нічого не вдасться. По війні люди із сталі та із серцями-бронежилетами  (у заголовок винесено рядки із поезії талановитої дівчини із Гусятинщини Надії Сансанчин) творитимуть дива у цьому світі.

Наразі гуртуємося, боронимося, усвідомлюємо, що окупант, за словами Президента, готує «щось особливо бридке, щось особливо жорстоке», і самі сіємо страх на ворога. «Бавовна» в Криму –  наша втіха, бо півострів є важливим інструментом агресії в руках путіна. Злітають у повітря бойові склади ворога, а москальські відпочивальники перелякано втікають з півострова. Дивитися на такі відео – просто шалене задоволення. Вони вкрали наше сонце, повітря, море, то нехай горить під ними земля.

Втіха від втрат ворога – незнайоме раніш відчуття, наче з глибин первісних інстинктів, додає небаченого драйву. На фоні горя, суцільних бід воно живить, силить, запалює. Понад 45 тисяч руських лягли в український грунт, і це добре, бо загарбників сюди ніхто не кликав. Російське прикордоння вже усвідомило усю небезпеку війни, й населення масово виїжджає.

Наші втрати – пекучий біль. Загинули близько 9 тисяч воїнів  – таку цифру недавно озвучив Секретар РНБО України Данілов. Кожному воїну – глибока шана, низький уклін матерям, родичам. А ще загинули 371 дитина й тисячі з цивільного дорослого населення.

Цей рік незалежності – найкривавіший й водночас, як це не парадоксально не звучить, найрезультативніший у сенсі утвердження нації, бо ми ніколи ще не були такими сильними, як тепер. Ще у липні Володимир Зеленський заявив, що Україна відзначатиме День Незалежності, попри війну, навіть тому, що треба покласти край російському наративу – хто від кого почав своє існування.

“День Державності, День хрещення Київської Русі – наша велика історія, наш великий народ”, – сказав він.

Що зараз на фронтах?

Ситуація мінлива, але за словами керівника Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка, час працює лише на користь України. Як стверджує експерт, варто звернути увагу на три показники. По-перше, батальйонно-тактичні групи російських військ уже частково були виснажені, особливо після боїв за Сєвєродонецьк та Лисичанськ.

По-друге, загарбники повинні були розійтись по інших напрямках, зокрема на Південь, де їм було потрібне підсилення.

По-третє, окрім бойової частини боєздатних підрозділів російської армії, лишились на сході так звані армійські корпуси чи батальйонно-тактичні групи невизнаних республік.

Ефективність наступальних дій вичерпувалась через те, що окупанти зазнавали втрат та виснажувались.

Також у росіян немає абсолютно ніякого мобілізаційного потенціалу на тимчасово окупованих територіях, звідки загарбники силою забирали людей на війну проти України.

Наступний нюанс – це удари українських військових по логістичному забезпеченню військ противника як у його ближньому тилу, так і у дальньому. Це виснажило та не дало можливості російській артилерії завдавати удари в тій кількості, як вони звикли це робити.

Якщо світ, врешті, як і ми, потрохи звикає до нової реальності, яка, мабуть, затягнеться на роки, то можливість застосування ядерної зброї – це початок Апокаліпсису. На думку Генсека ООН, світ зараз перебуває “в максимально небезпечному моменті”, і всі ядерні країни мають взяти на себе зобов’язання “не застосовувати першими” ядерну зброю. Цього місяця має відбутися конференція з розгляду дії Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

“Брязкання ядерною зброєю має припинитися. Треба сісти за стіл переговорів, щоб послабити напруженість і покласти край перегонам ядерних озброєнь раз і назавжди», – підкреслив генсек ООН.