Повідомити новину

Поширити:

У нинішній підлій і винятково жорстокій війні росії проти України наші воїни звитяжно боронять рідну землю і свій народ. Війна не буває без втрат – і тисячі з них віддають своє життя.

Наш обов’язок полягає в тому, щоби надавати найбільшу, яку можна, допомогу і підтримку рідній армії – українці мають перемогти, бо іншого не дано.

Ще один наш святий обов’язок полягає в тому, щоби зберегти пам’ять про воячок і воїнів, котрі загинули в боротьбі з одвічним проклятим ворогом. І не просто знати і зберігати їхні імена, а підготувати оповіді, написати про них статті і книги, відкрити їм пам’ятні дошки, звести пам’ятники, назвати їхніми іменами вулиці, школи, сквери, алеї тощо. Війна ще триває і не скоро закінчиться, тож цю благородну справу потрібно вести активно вже сьогодні, незважаючи на щоденні воєнні будні. І якщо часто кажуть, коли котрийсь воїн гине: «Герої не вмирають!», то маємо ділом довести правдивість цих слів, не залишаючи справу на ласку Бога.

Бо маємо історичний гріх, зумовлений, передусім, нашою бездержавною історією до 1991 року, коли не зберігали пам’ять про тисячі учасників Української революції 1917–1921 років. До них належать і вояки Української Галицької армії (УГА), котрі виборювали нашу державну незалежність як в Наддністрянській, так і в Наддніпрянській Україні.

Оповімо про одного героя тієї славної і трагічної епохи – старшину-лікаря Льва Сосенка. Про нього подається у виданнях з історії УГА лише те, що служив начальним лікарем 5-ї Сокальської бригади, був з нею за Збручем і помер під час епідемії тифу 3 лютого 1920 року в Одесі. Навіть для енциклопедії «Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923» не вдалося підготувати статтю про цього старшину. Зараз можемо подати біографічну довідку про нього. От тільки світлини його досі не віднайдено.

Наш герой походив з відомого роду Сосенків, який дав українській культурі художника Модеста Сосенка, священника й етнолога Ксенофонта Сосенка, літератора і правознавця Петра-Антона Сосенка (про нього є інформація у 6-й книзі видання «Реабілітовані історією. Тернопільська область»). Кілька представників цього роду були у ХІХ столітті греко-католицькими священниками.

Лев народився 2 березня 1892 року у селі Велика Плавуча на Зборівщині в сім’ї священника Михайла Сосенка і його дружини Марії з Вакулинських. Прийшов у світ в домі діда, священника Петра Сосенка, який і хрестив свого внука.

Через чотири роки його батько отримав парафію в селах Золочівка і Каплинці (парафіяльний дім був у цьому селі; тепер воно у складі села Медова) на Козівщині, тож тут дитячі роки Лев і провів. Нерадісним випало дитинство в хлопця, бо в 1898 році померла його мама. Можливо, саме смерть найдорожчої людини й породила у Льва бажання стати в майбутньому лікарем, щоби рятувати людей від недуг і болів.

Тож коли в 1910 році він закінчив гімназію у Бережанах, вступив на медицину у Львівському університеті. Влітку 1914 року почалася війна, яка швидко стала світовою, а через 25 літ назвуть її Першою світовою. Довелося Л. Сосенку продовжувати вищі студії у Відні, там став доктором медицини. Але не випало трудитися в мирних умовах – відразу після закінчення університету пішов на війну, де в польових лазаретах і лічницях рятував життя пораненим солдатам.

У листопаді 1918 року в рідному краї Л. Сосенка відбулася революція, українці взяли владу і створили свою державу ЗУНР. Однак вже з першого дня існування вона змушена була боротися за свою незалежність з новопосталою Польщею – так тоді історія розпорядилася. І лейтенант Л. Сосенко стає лікарем в УГА. Свою службу починав у польовій лічниці у Кристинополі (нині Червоноград на Львівщині). Із другої половини грудня 1918 року був начальним лікарем і командантом польової лічниці 5-ї бригади в Сокалі (в другій половині травня 1919 року вона була в с. Тартаків).

Отримав 1 березня 1919 року військове звання поручника-лікаря. Після переходу за Збруч в середині липня цього ж року Л. Сосенко – санітарний шеф 5-ї бригади, згодом – 9-ї бригади, командант польової лічниці 1-го корпусу.

Як відомо, в Наддніпрянській Україні галицьких вояків нещадно косили тиф, червінка й інші інфекційні хвороби. Всюди, як згадує один сучасник, «лікар доктор Сосенко з повною посвятою опікувався хворими». Лікуючи і турбуючись про вояків, не вберігся сам: у січні 1920 року захворів на тиф в Тульчині на Вінниччині; перевезений на лікування в Одесу, але там й помер у муках.

Так звершилося життя старшини-лікаря УГА Льва Сосенка. Не дожив місяць до свого 28-річчя. Поховали його на цвинтарі, де знайшли вічний спокій десятки інших померлих вояків. На перших порах цим місцем опікувалися галичани, багато з яких залишилися жити в Одесі. Але згодом радянська влада взялася за звичну для себе справу – знищила цвинтар.

Нехай ця згадка про Льва Сосенка буде замість квітки на його безіменну могилу в час 130-річчя від дня народження.

 

Автор: Петро ГУЦАЛ, кандидат історичних наук

Теги: УПА, події, Сосенко, Тернопільщина, історія