Повідомити новину

Поширити:

Рушник – оберіг української родини. І у горі, і у радості він завжди поряд. Його передавався із роду в рід. Батьки, які отримали рушники від своїх предків, берегли їх як реліквію не тільки для дівчат, а й для хлопців, і не віддавали їх нізащо з рідної хати. Не було, здається, жодної оселі на Україні, яку б не прикрашали рушники. І хоч яке б бідне не було життя господарів, у хаті багатством кольорів завжди сяяли рушники. Вони були обличчям оселі і господарів.

Рушник – символ дороги. Яскраві кольори як символ доріжок і стежок, які доводиться проходити кожній людині в своєму житті.
Із плином століть орнаментика народного мистецтва втратила своє давнє магічне значення, а на перше місце вийшла її декоративна функція.

Для кожного регіону Тернопільщини характерні свої особливості у оздобленні рушників.

Нещодавно у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка з фондів музею «Обереги Тернопільського краю» (Рушники Зборівщини») в рамках проєкту «Полотняний фольклор».

На ній представлено 15 рушників з різних сіл регіону, зокрема, Лопушани, Плесківці, Жуківці, Чернихів, Перепельники тощо. Вони датовані початком та серединою ХХ століття.

Найбільшого поширення на Зборівщині набули рушники з рослинними поліхромними орнаментами, які вишивали по обидва боки від кінців як широкими, так і вузькими смугами. Хоча подекуди зустрічаються і геометричні взори та сюжетні композиції, створені за фольклорними мотивами.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні «шви», які використовували майстрині. До уваги відвідувачів представлені рушники вишиті технікою «хрестик», гладь художня, стебнівка, низинка та доповнені різними видами мережки. У переважній більшості кінці рушників завершували мереживом у техніці «макраме», в’язанням гачком та тороками з основи полотна, на якому вишивали.

Український вишитий рушник – це святиня нашого народу, наш родовід і пам’ять, символ добра та любові. Тому слід відноситися до вишивки з любов’ю та повагою.