gazpostach

25 років тому на Покрови у Тернополі створено історико-меморіальний музей політичних в’язнів



14 жовтня 25-ту річницю створення святкує історико-меморіальний музей політичних в’язнів – філія Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини.

Євген ФІЛЬ, директор Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини:

«Музей заснований у підвальних приміщеннях колишнього слідчого ізолятора КДБ. Будівля розміщена у м. Тернополі на вул. Коперника, 1 та була побудована у 1944–1947 роках німецькими військовополоненими. Тут розміщувалося управління НКДБ  по Тернопільській області. Її перестали використовувати як приміщення для спецслужб лише у 1986 р., а внутрішня тюрма втратила своє функціональне значення.

Нині у цьому будинку, який у часи більшовицького тоталітаризму наводив жах не на одне покоління українців, розкривають трагічні сторінки людських доль, злочини комуністичного тоталітарного режиму. У сирих холодних казематах, вузьких підземних пивницях слідчі МДБ і КДБ намагались зламати дух тих, хто боровся за волю України. Звідси починався нелегкий шлях не одного політв’язня у концтабори Радянського Союзу.

Це був перший в Україні музейний комплекс, який створили в колишніх камерах радянського слідчого ізолятора. Сьогодні для виставкових залів музею облаштовано 12 камер цієї споруди, а ще у 16-ти проводять роботи для подальшого використання у науково-просвітницької роботі».

Уляна РИКУН, завідуюча історико-меморіального музею політичних в’язнів:

«Тут розміщено матеріали фондових збірок та експозиції, що розповідають відвідувачам історію національно-визвольної боротьби українського народу, зокрема й на теренах Тернопільщини, про репресії радянської влади проти місцевої інтелігенції та патріотів. Працівники установи протягом років роботи музею зберігають тогочасний вигляд підземних склепінь, камер, передаючи історії борців за волю України із уцілілих фотографій, спогадів колишніх політв’язнів та їхніх особистих речей.

Камери музею відкривали у кілька етапів, завдяки спогадам політв’язнів і посильній роботі ентузіастів та волонтерів, врешті, вдалось відновити автентичний вигляд. На фасаді будинку встановлено меморіальну стелу із мармуру та каменю “Пам`яті жертв політичних репресій”.

Через каземати тюрми пройшло чимало відомих борців за незалежну Україну, зокрема відомі керівники ОУН і вояки УПА з Тернопільщини: Омелян Польовий – командир Тернопільської воєнної округи УПА “Лисоня”; Григорій Друль – лікар, співзасновник Українського Червоного Хреста (УЧХ) на Тернопільщині, Іван Пінязь – надрайонний референт Служби безпеки (СБ) ОУН, Василь Пірус – кущовий референт СБ ОУН, Мирослав Гук – референт пропаганди ОУН Чортківської округи, який був розстріляний органами МДБ 14 березня 1952 р. в Тернополі та багато інших.

Сиділи у даному слідчому ізоляторі, а потім були відправлені у концтабори ГУЛАГ і малолітні політв’язні: Олесь Нечай, Ігор Олещук, Богдан Когут, Василь Проць, Зеновій Сердюк та ін.

Не оминула тяжка доля і дівчат-підпільниць, зв’язкових та розвідниць. Їм була відведена окрема, так звана, жіноча камера у тюрмі, через яку пройшли Ярослава Сеньківська-Онуферко, Стефанія Шмакалюк, Ольга Горошко, Тетяна Барабаш-Леочко, Марія Іваськів (Сута) та багато інших.

У 60-х і 80-х роках слідчий ізолятор тимчасового утримання теж функціонував. Тут були ув’язнені: Микола Литвин – кобзар, композитор, письменник, публіцист; Левко Горохівський – дисидент, член Української Гельсинської спілки (УГС), громадський діяч; Микола Горбаль – поет, політик, член Української Гельсинської групи; Ігор Герета – археолог, історик, викладач, громадсько-політичний діяч. У двох камерах музею відкрита окрема експозиція “Дисидентський рух”, яка присвячена шістдесятникам та наступним поколінням, які після збройної боротьби ОУН і УПА прокладали дорогу до звільнення українського народу з-під більшовицького ярма».

Ігор ОЛЕЩУК, політв’язень, старший науковий співробітник історико-меморіального музею політичних в’язнів:

«Так склалася моя доля, що у 1947 році я потрапив у  слідчий ізолятор МДБ у Збаражі. Згодом мене перевели у Тернопіль. У 17 років я був членом юнацтва ОУН (псевдо «Грушка) і виконував завдання зі збору інформації в селі. Але криївку накрили. Мене сильно побили. Присудили мені 25 років, вісім провів на Воркуті. Наприкінці 80-х років минулого століття я вступив у Народний рух України, спілку політв’язнів. У той час  ініціатором створення історико-меморіального музею був дисидент, історик і краєзнавець Ігор Герета, який працював головою комісії Тернопільської обласної ради з питань культури і духовності.

Разом зі спілкою політв’язнів Тернопільщини ми створили історико-меморіальний музей політичних в’язнів у  Тернополі, який на той час був підрозділом обласного краєзнавчого музею.

За гіркою іронією долі я почав працювати там, де сидів за гратами, у темних холодних камерах».

Микола ГОРБАЛЬ, політв’язень, член Української Гельсінської групи, Української Гельсінської спілки, поет:

«Я ніколи не думав, що можу бути ув’язненим. Вчителював на Борщівщині. Прищеплював дітям любов до рідного краю.

На одній з учительських нарад читав вірші Василя Симоненка, Ліни Костенко. Переконував аудиторію, що треба нести культуру у народ. Це було розцінено кадебістами, як антидержавна пропаганда, за що і був арештований восени 1969 року. Сидів у Тернополі у слідчому ізоляторі КДБ у 7-й камері.

Отримав 5 років таборів і 2 роки заслання. Там познайомився з українськими дисидентами Левком Лук’яненком, Василем Овсієнком та іншими. Я не раз вже за незалежності України був в тій камері, де колись сидів. Спогади завжди бентежать душу. Цього не передати словами».

Володимир МАРМУС, політв’язень, керівник молодіжної Росохацької групи:

«В ніч з 21 на 22 січня 1973 р., до дня створення УНР і Дня Злуки, члени молодіжної Росохацької групи  у Чорткові вивісили 4 прапори і розповсюдили листівки антирадянського змісту.

Тернопільський закритий суд звинуватив підпільну націоналістичну організацію у антидержавних діях. Особисто я сидів у 9-й камері слідчого ізолятора КДБ, де нині розташована кімната Степана Бандери.

Був арештований 24 лютого. Нас, українських патріотів, випробували нас на міцність духу.

Нині, коли я заходжу у цей музей, вкотре переживаю ті страшні події минулих років, коли українські патріоти  терпіли наругу за свої думки, за свої погляди, за право бути українцем.

Перед музейниками і нами всіма стоїть завдання зберегти історичну пам’ять про українців, які протягом багатьох століть боролися за незалежність України. І передати ці спогади наступним поколінням».

Протягом двадцяти п’яти років роботи у музеї провели низку наукових, просвітницьких та мистецьких заходів і конференцій. У камерах установи знято серію документальних фільмів: “Нескорені краяни”, “Розповіді учасників підпільної боротьби”, “Норильське повстання”, “Шлях до світанку” та інші. Серед фондів музею є низка унікальних експонатів, таких як: копія посмертної маски провідника національно-визвольного руху ОУН Степана Бандери, оригінальний бронежилет Ярослава Стецька, вишивки жінок-політв’язнів із радянських концтаборів.

Уже традиційною для музею стала молодіжна акція “Доба”, під час якої проводять читання на історичні теми, відправляють поминальні молебні у капличці музею, транслюють фільми, а учасники проводять час в умовах, наближених до тюремних, відмовившись від мобільних телефонів.

До Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України двір музею прикрашають 50-ти метровим синьо-жовтим прапором, одним із найбільших не лише у Тернопільській області, а й в Україні.

Першим завідувачем Історико-меморіального музею політичних в’язнів (1996 – 2010 рр.) був Ярослав Павуляк – поет-шістдесятник, член Національної спілки письменників України та Словаччини. Його наступником став історик Володимир Бірчак, який очолював музей з 2011 по 2014 рр. Із 2014 посаду завідувача обіймав Святослав Кравчук. За його керівництва двір музею поповнився широким патріотичним графіті, в основі якого лежить картина “Алегорія УПА” авторства М. Ласовської-Крук.

Не можливо уявити Історико-меморіальний музей політичних в’язнів без старшого наукового співробітника, політв’язня радянської системи Ігоря Олещука, який є одним із його засновників. Багато праці у розбудову музею вклав колишній старший науковий співробітник Орест Савка – режисер, актор, сценарист, перекладач, краєзнавець та заслужений діяч мистецтв України.

Музей користується популярністю у відвідувачів з різних регіонів України та з-за кордону. За час роботи музей відвідали близько 150 тисяч гостей не лише з України, а й з країн Європи, США, Канади, Австралії, Бразилії, Індії.

 

 








Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*