23.04.2024
14:00
“Заради медалей і перемог всі ці тренування”: спортсмен з Тернопільщини здобув 4 нагороди на чемпіонаті світу
Тернопільський спортсмен Тарас Радь здобув 4 медалі на чемпіонаті світу з лижних перегонів та біатлону. Змагання відбувалися в Естерсунді.
Паралімпієць розповів Суспільному про травму, переможну мотивацію, як став чемпіоном за 5 років.
“Я привіз 4 медалі. Одна з них – золота, вона була виборна на біатлоні, ще дві це – особисті срібна і бронзова медалі на лижних перегонах. І ще одна срібна медаль за командну естафету, ми вибороли друге місце. В загальному все пройшло на вищому рівні”.
Якою була підготовка до змагань?
“Важко було, через те, що на підготовку було виділено певний час, але ми тренувались в реабілітаційному центрі. По погодних умовах, не було снігу, ми їздили кататись в поле, просто по городах, в ліс заїжджали по траві. Нам дали старі лижі і ми на них катались. Це було в Сянках, на Львівщині. Коли сніг розтопився, то ми перейшли з лиж на ролики. Швидкість не та, в поворотах не так входить, бо на роликах на одній не зайдеш в поворот. А на лижах можна війти на одній, можна різко гальмувати”.
Чи була ціль виграти золоту медаль?
“На кожних змаганнях є ціль. Виграти “золото” і не одне. Боротися до останнього”.
Які були емоції, коли дізналися, що перемогли?
“Ця гонка якось найлегше мені далася. На кожних змаганнях є якась гонка, на яку я виходжу, лягаю на рубіж і мені зручно лежати, мені все зручно. Я їду під час гонки і мені легко їхати, не знаю чому так відбувається. І ось цього разу мені також так вдалося, я відстрілювався добре, під час траси віражі проходив добре, а коли приїхав на фініш, то побачив на табло, що перший. Звісно я зрадів, а потім, коли вийшли за пару хвилин на нагородження, коли вручили медаль, то аж мурашки по тілі. Це найкращий момент, коли виходиш на п’єдестал і грає Гімн України”.
Які непередбачувані ситуації траплялися на змаганнях?
“Коли ми були у Фінляндії, температура повітря там була мінус 15. Ми бігли гонку і нам закручують балон у гвинтівку. Я стріляю і повітря здавлюється, кулі не летіли прямо по траєкторії, а летіли криво. В мене вперше за кар’єру було, що я приїхав на рубіж і п’ять з п’яти не попав, поїхав на 5 штрафних кругів. Потім я приїхав на інший рубіж, то ми пішли знову заправили балон повітрям, закрутили у гвинтівку і тоді я 5 закрив. Але змагатись за призове місце вже не було шансів, бо були штрафні круги. Бувало, що кулі випадали, якщо перезарядити дуже сильно, то кулі через одну проходили та вилітали. Тоді ти підносиш руку, підбігає тренер та вставляє додаткову кулю. Ти маєш її вистрілити. Ти не знаєш, що там станеться”.
Як себе мотивуєш тренуватися, перемагати, коли важко?
“Заради медалей і перемог всі ці тренування. Тренуємось, дуже важко, в нас великі навантаження йдуть. Я пам’ятаю одне відео, там про те, що коли вам важко доробіть ще 10 % через “не можу”. Думаєш, що зараз все, вже закінчую, але плюс цих 10 відсотків доробити до кінця і тоді це вже закінчене тренування, ти повністю виклався”.
Котра медаль для тебе найбільш цінна?
“Перша медаль, яка була виборена на чемпіонаті України і “золото” на Паралімпіаді в Пхьончхані у 2018 році”.
Як в своєму житті прийшов до біатлону?
“Все почалось з того, що мене сюди в “Інваспорт” привели батьки. Тут зустріли Віктора Йосиповича – мого першого тренера. Почали з ним займатися, кататися на роликах. Падали, сміялися, вставали і їхали далі. Пізніше він мене завіз на чемпіонат України в Сянках. Пробіг я там гонки, тоді найкраще місце було – це четверте. Це був лютий – березень, а в червні мене вже взяли тренуватися в Чернігів, там ми каталися на базі. Тоді я вже почав показувати результати. Там вже були старші, які вже брали медалі. Я почав їх поступово доганяти, переганяти ще ні, але вже десь в жовтні, коли ми бігли контрольну, то я вже був на рівні з ними. І тоді зразу ж в перший рік, мене взяли на катання в Фінляндію”.
Коли сталася травма у 2014 році, це можна вважати таким переломним моментом в житті?
“На той період я не знав що і як, але батьки помогли, вони завжди були біля мене. В лікарні, реабілітація, також під час тренування, коли все починалося”.
Можеш розказати про ті етапи, які проходив, від моменту, коли це сталося, до моменту коли ти повність прийняв свою травму.
“Коли це сталося, ще в Тернополі, порізаний м’яз так полікували лікарі, що пішла гангрена, наложили гіпс на живу рану. Після того я пролежав ще десь 5 днів в Тернополі, після чого, поїхали в Київ. Там мені зробили операцію, я ще приблизно 4 дні там полежав. Сказали, що треба робити операцію. Це за згодою батьків, ще маленький був. Коли мене вже везли з реанімації, я так лежав і бачив, що ноги немає. Мені казали, що так має бути. Але пізніше вже все було нормально, почав на милицях вже ходити, вставати трохи на ногу, бо важко було. Потім реабілітація, приїхав перший протез, почав ходити. Спочатку комплекси були, стидався”.
Скільки часу пройшло від моменту травми до моменту коли почав займатися біатлоном?
“Два роки реабілітації було, два, чи півтора року. Коли я вже приїхав в збірну, коли почав спілкуватися між людьми, які також, хтось без руки, хтось без ноги. Ми зрозуміли, що ми всі однакові”.
Розкажи про те, як повномасштабна війна вплинула на тебе? Коли почався наступ, де ти був, як це сприйняв?
“Ми в той час виїжджали з Італії. Ми мали вернутися у Львів. Під час дороги, нам сказали, що почалася війна. Буквально за пару кілометрів до аеропорту, нас розвернули і ми поїхали назад на базу. Ми там ще потренувалися, звідти полетіли в Китай. А під час змагань, війна показала те, що ми можемо ще боротися, йти до кінця. ЗСУ показують там хороші результати, ми боремось на іншому фронті, також показуємо хороші результати і цим показуємо, що Україна це одна країна, єдина, і дуже сильна”.
Розкажи про спортсменів за кордоном, чи запитують вони в тебе, яка ситуація в Україні?
“Як тільки ми приїхали в Пекін, то американці до нас одразу підійшли і почали питатись, як ми там, чи сильно обстрілюють вдома. Зараз з спортсменами інших країн ми спілкуємось дуже добре, друзі з Канади, Казахстану. Чесно сказати, до війни ми так не спілкувалися, як зараз. Війна зближує”.
А що у тебе на другому місці після спорту ?
“Люблю кататись на машині, відпочивати. Дійсно, відпочивати треба. Ми мало вдома, то хочеться відпочити як психологічно, так і фізично, без навантажень. Щоб не робити зарядку, довше поспати, з’їсти щось жирного, можливо якогось бургера. До змагання я стараюся не їсти цього всього шкідливого, жирного. Лише в останній день, коли закінчилась остання гонка, на вечері все можна”.
Яка в тебе мрія зараз?
“Найперше – це перемога. Щоб закінчилась війна. Щоб всі люди були живі, здорові. Дуже багато знайомих моїх, друзів і двоє братів на передовій. Тому дійсно є мрія перемогти, щоб Україна виграла, все було добре”.
