Як на Тернопільщині наші прадіди хати будували

З давніх часів на Тернопільщині побутував звичай будувати на толоках хату. Готувалися до цієї події особливо ретельно. Все мало бути готовим до роботи і до почастунку.

У Городниці колишнього Підволочиського району, яка увійшла до Скалатської громади, будували помешкання з глиняних галамуців. Толоку на зведення хати сценічно відтворив фольклорно-етнографічний колектив цього села. Він показав своєрідну побутову виставу, пересипану цікавими зразками народної поезії, жартами, пронизаною теплотою людських стосунків, доброзичливістю селян, їх прагненням прийти на допомогу.

«…Ви, музики, грайте на все село, щоб було у хаті весело, Щоб було у хаті весело, щоб ся добре господарство вело», – дружно виспівували городницькі аматорки та аматори наприкінці толоки.

Підготували вони її у 1986 р. для концерту перед будівельниками сіл Тернопільське, Вільне Київської області. Виступали виконавці фольклору в переповненому залі палацу культури «Березіль» Тернополя поряд із професійними колективами. Звичайно, хвилювалися. Але на сцену вийшли Явдоха з макітрою пампухів, з ночвами для миття рук, Микола з мішком соломи, відром, дошкою. Привітно запросили на толоку і пожвавили глядачів, а останній номер – стародавня полька – «Трясулька» потонув у бурхливих оплесках.

«Сусід сусідові має помагати»

Фольклорно-етнографічний колектив «Яблуневий цвіт» переніс присутніх на концерт до іншого подвір’я, у село Яблунів колишнього Гусятинського району, яке зараз у Копичинецькій громаді. Тут господиня надумала будувати хату – обов’язково вальковану. «Валькована хата тепліша, здоровіша», – розмірковував сусід Степан. На прохання господині підтримати її з чоловіком у будівництві інший персонаж, Василь, поважно мовив: «Сусід сусідові має помагати». Прийшли чоловіки, підготували зруб, глину, солому, жінки принесли води. Хоч нелегко працювати, але в гурті веселіше, і пісня допомагає. Народними ліричними перлинами «Коло мої хати пшениченька сходить», «У неділю рано сонце ще не сходить» прикрасили свій виступ яблунівські аматори.

На північний захід, у Залісцях, які перебували у Збаразькому районі, тепер Вишнівецької громади, зводили також вальковані хати. Це і взяла за основу свого сценарію Галина Вальчишин для місцевого народного аматорського обрядово-фольклорного колективу. Його учасниці та учасники підхопили її думку, влилися в образи персонажів сценарію.

Отже, у вдови Горпини з донькою толока на будівництві хати. Мати напекла пирогів, насмажила шниглів із тертої картоплі (дерунів), до них перетерла часник із горіхами у сметані. Називають цю підливу – порада. Допомагала дочка Уляна. «Дівчина файна, робітна», – говорять про неї сусіди.

Працювали на толоці старанно, спритно, щоби хата була тепла, суха. Наприкінці роботи господиня, за звичаєм, мусила потанцювати у глині.

Пожартували, смачно повечеряли, перепочили – пора йти додому худобу порати. Щиро дякували за працю мати й донька, а односельці–будівельники бажали їм грітися у новій хаті, привести господаря на обійстя.

Щирі бажання відгукнутися, зарадити передаються з покоління до покоління, роблять життя кращим, легшим, світлішим.

«Входини до нової хати»

Збудували хату. Чи то за добрим старовинним звичаєм – толокою, коли до роботи сходилися рідні, сусіди, а господар з господинею віддячували почастунком, запрошували музик. Чи то по-іншому – наймали будівельників і платили за роботу. А невдовзі – новосілля. Ця хвилююча, радісна, особлива подія теж збагачена низкою народних звичаїв, пісень.

Входини до нової хати цікаво, з творчим натхненням відтворив народний аматорський обрядово-фольклорний колектив «Журавлиця» села Тростянець колишнього Бережанського району теперішньої Саранчуківської громади і показав на телебаченні в передачі під рубрикою «Моє фольклорне Тернопілля» у 2004 році.

Господар, починаючи народне дійство, свяченою водою кропив по усіх чотирьох кутах, промовляючи: «В ім’я Отця і Сина, і Святого духа. Амінь. У своїй хаті своя сила і правда, і воля». Далі звертався до дружини: «Впускай кота, бо він символ злагоди і спокою».

Прийшли сусіди. Вручаючи образ, одна із жінок мовила: «Віншуємо у новій хаті щастям, здоров’ям. Нехай цей образ оберігає вашу хату від усякого нечистого і злого».

Дівчата подарували мітлу і макогін, промовляючи: «Нехай у вашій хаті ведуться добрі господині». Хлопці принесли когута зі словами: «Даруємо вам того когута, щоби зрання йшла у вас робота, щоби господареві і господині добре служив і дівчатоньок (доньок) рано не будив».

Господар, господиня дякували всім за те, що не погордували, разом хату збудували, разом новосілля відзначили. Лунала пісня «Де згода в родині, там мир і тишина».