Вшанування Тараса Шевченка на теренах Волині

    Вшанування Тараса Шевченка завжди було одним із пріоритетних завдань українських організацій і патріотичних товариств, що функціонували у період 20-30 рр. XX ст. на Волині. Найчисельнішим і найбільш відомим з них була «Просвіта», заснована 7 травня 1920 року.
Багаторічним головою товариства у Кременецькому повіті був знаний український політичний діяч, колишній член Центральної Ради УНР, депутат до Сейму від українського представництва, юрист, журналіст, політичний діяч Борис Козубський (1886-1953). Окрім «Просвіти», в Кременецькому повіті в  міжвоєнний період функціонували різні українські організації: товариство «Каменярі», «Союз українок», «Сільський господар», товариство  молоді «Юнак». У рамках українського  кооперативного руху в Кременці в 1932 по 1936 роки діяла книгарня «Просвіти».
Про її керівника варто згадати окремо. Роман Бжеський народився у Ніжині, у польській шляхетській родині, але з дитинства самоідентифікувався як українець. Активно боровся з більшовизмом, працював в уряді Української Центральної Ради. Поет, історик, журналіст, публіцист. В 1920 році оселився в Кременці. З 1917 по 1939 роки був 17 разів арештований більшовицькою та польською владами. В 1943-му емігрував до США. Помер у 1982 році в Детройті.
Призначення Романа Бжеського було неоднозначно сприйняте тими членами «Просвіти», які не поділяли його радикалізму. Бжеський дуже вільно трактував свої обов’язки керівника книгарні, використовуючи її приміщення для таємних зустрічей молоді, переважно учнів Української гімназії, яким викладав курс історії України, культури і літератури, укладений особисто, трактував Шевченка, передусім, як пророка українського націоналізму.
Життя «Просвіти» минало у читальнях, які містилися у приватних помешканнях. Неодміннім їх атрибутом був портрет Тараса Шевченка, оздоблений вишитим рушником.
Бібліотека «Просвіти» у Кременці в 1929 році налічувала 2335 томів.
Українські організації щорічно вшановували пам’ять Тараса Шевченка. Річниці Кобзаря почали святкувати вже з 1920 року. 10 березня у приміщенні комерційної школи відбулася урочиста академія на честь Т. Шевченка. З рефератом «Тарас Шевченко і мотиви його творчості» виступив Василь Дорошенко. Прозвучала кантата «Умер поет» відомого українського композитора-кременчанина М. Вериківського, хор під керівництвом Івана Капітонця виконав «Заповіт» Т. Шевченка. Декламували вірші. Вечір був доброчинний, зібрані кошти передано на розвиток українських шкіл.
Найважливішим осередком патріотичного виховання молоді протягом 20 років була приватна Українська гімназія в Кременці. Звичайно, у  цій школі творчість Т. Шевченка широко пропагували. Щороку організовували урочисті академії на честь поета, часом спільно з іншими освітніми осередками, наприклад духовною семінарією. Великою подією був приїзд у 1935 році професора Краківського університету, видатного українського письменника та політичного діяча Богдана Лепкого, який виступив  з рефератом про життя і творчість  Шевченка.
Безперечним  досягненням стало видавництво «Малого Кобзаря», який налічував 22 твори, і завдяки спільним зусиллям «Короткої біографії Тараса Шевченка»  було зібрано кошти на видання цих книжок. Напередодні 108-ї річниці з дня народження поета 3000 екземплярів книжки було безкоштовно  передано до 66 шкіл Кременецького повіту.
Урочистості з нагоди вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка стали у повіті традицією української громади. Брала у них участь також Православна церква. Служби  відбувалися переважно українською мовою.
Винятково активно діяли філії «Просвіти» в Почаєві та Бережцях. Працював у Бережцях  також театральний гурток під керівництвом колишнього військового лікаря армії УНР Василя Гаращука. Ставили українські п’єси, зокрема  і за творами Т. Шевченка. Бережецька «Просвіта» була однією чисельних і заможних. Про це свідчить хоча б той факт, що у 1925 році було замовлено портрет Т.Г. Шевченка знаному художникові Олександру Якимчуку. Кошти на оплату портрета зібрала бережецька молодь, колядуючи у довколишніх селах. Після заборони «Просвіти» цінний портрет Шевченка сховано на шкільному горищі, де він «пережив» війну. З 60-х років минулого століття він зберігався в оселі колишньої «просвітянки» Марії Кицюк-Росоловської, яка у 1990-х роках подарувала його відновленій у Кременці «Просвіті».
Безперечно, міжвоєнне двадцятиліття не можна назвати сприятливим періодом для розвитку української культури, однак саме за умов напівлегальності та гострої цензури  відбувся нечуваний сплеск національної свідомості українців, сформувалася когорта справжніх патріотів.

Олена ГАСЬКЕВИЧ,

старший науковий працівник

обласного музею Ю. Словацького в Кременці