Володимир Йосипович Сторожко народився і виріс на хуторі Гутишино Бучацького району. І як би не складалося життя, незмінним у ньому залишався патріотизм. Через це натерпівся за комуністичних часів. Через любов до України по-особливому переживає за неї нині. По-особливому, бо Господь навчив його бачити наперед, нагородив даром віщих снів.
– Володимире Йосиповичу, це правда стосовно віщих снів?
Час від часу бачу, що має статися. Чи то Господь провадить мене? Одного разу, коли ще працював у колгоспі, почув у сні голос: «Ти почав боротися за Україну з малої дитини. Чому притих? Тобі це прощено не буде». Ще жила моя мама. Розповів їй. А вона тоді пригадала, як у 1946 році в Бариші енкаведисти замордували 10 невинних людей, серед яких була і її рідна сестра. Поїхали ми в Бучач, на кладовищі на Федорі вона показала гробівець, де вони всі були поховані, і каже: «Хочу, щоб ти домігся їхнього перезахоронення в Бариші». Різними способами намагався отримати дозвіл: і могорич давав, і виходив на впливових людей, зрештою у 1989 році такий дозвіл отримав.
– Я чув, що це перезахоронення було незвичним?
– Розповідаю далі. У колгоспній майстерні виготовили невеличких 10 трун. На цукровому заводі домовився про автомобіль, взяв хлопців, поїхали на цвинтар, добули ті останки і привезли до села. Отець Петро Висоцький питається, хто буде хоронити. Кажу: «Якщо візьмете ще кількох священиків, то будете хоронити ви». Він погодився, а мені того й треба було. Бо разом з священиками зі Стінки, Зубреця та інших сіл прибули зі парафіяни, тобто похорон був велелюдний. Відправили в церкві панахиду, виходимо з храму. Бучацькі побратими розгортають чотири синьо-жовті прапори. Дехто зі священиків утік. Але відправили панахиду на цвинтарі і тоді перед людьми виступив я, розповів істинну суть Леніна і Сталіна, їхньої бандитської партії.
– Вочевидь, це вам так не минулося?
– Вже наступного дня мене арештували, допитували кадебісти, повезли до Чорткова, а далі – до Львова у військову прокуратуру. Однак то вже був 1989 рік і львівські патріоти допомогли з того вирватися. Мене відпустили під розписку про невиїзд. В Бучацькому суді як агітатору проти радянської влади мені присудили штраф у сумі 800 крб. То були великі гроші, але мусів сплатити.
Зізнаюся чесно, що в попередньому вашому сні я не побачив якихось передбачень. Може, до вас приходили передбачення останніми роками?
У 2012 році я вийшов на город сапати. Нараз в очах потемніло і показалося те, що чекає нашу державу. Зокрема побачив, що восени 2013 року буде революція, а після того проллється велика кров. Нікому про те не розповідав, подумав, що будуть сміятися. Аж навесні 2013 року був у районній раді, розговорився з Василем Григоришиним про політику. От я йому й кажу, що скоро кінець буде тому Януковичу. А він до мене: «Що ви таке кажете, Сторожко? У Тернополі неможливо 20 чоловік на мітинг зібрати. Хто піде на революцію?» А я відповідаю: «Восени буде революція, весь народ повстане». Те саме розповідав, перебуваючи у шпиталі, лікарці Аллі Войнаровській.
А чи бачите, що буде далі?
У скорому часі на людство чекає третя світова війна. Мені не показалася точна дата, але думаю, що не мине півтора року, як буде горіти цілий світ. Дай Боже, аби цього не сталося, та всі мої попередні віщі сни збувалися.
Володимир МЕЛЬНИЧУК
Leave a Reply