Великий українець Іван Пулюй. Чи буде гідно відзначено його 175-літній ювілей?

2 лютого виповнилося 175 років з дня народження нашого відомого земляка Івана Пулюя – без перебільшення, видатного вченого, напрацювання якого були знаними й оціненими в Європі. Водночас це була людина, що прислужилася українській культурі.

Іван Пулюй (1845–1918) наочно продемонстрував, що українці можуть робити великі відкриття у сфері точних наук і, працюючи в наукових осередках поза своєю батьківщиною, залишатися патріотами, трудитися для української справи.

Однак чи належно поцінований він на рідній землі? Так, у багатьох містах (переважно західноукраїнських) є вулиці Пулюя. Є така і в столиці. А в Дніпрі є навіть і вулиця, і провулок, названі іменем вченого. Респект керівникам і жителям цього міста! Ім’я Пулюя носить Тернопільський національний технічний університет. Національна академія наук України встановила премію імені Пулюя в галузі прикладної фізики. Шанують його в селищі Гримайлів Тернопільської області, де народився вчений. Тут його іменем названа школа, вулиця, площа. На його честь відкрито шкільний музей. Є у цьому населеному пункті й пам’ятник видатному землякові.

Але чи багато українців знають про Пулюя? Чи звертають на нього увагу наші мас-медіа? Чи достатньо пропагується його ім’я та справи? І чи збирається влада належним чином відзначити ювілей з дня народження цієї видатної особистості? Хотілося б…

Заслуги Пулюя як ученого

Після навчання у Віденському університеті й роботи у фізичній лабораторії професора Віктора фон Лянга Пулюй викладав у 1874–1875 роках фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіюме (нині Рієка, Хорватія), де сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти. Цей прилад став знаним у науковому світі й у 1878 році був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875–1876 роках, як стипендіат австрійського міністерства освіти, Пулюй навчався і працював у Страсбурзькому університеті, де захистив дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури».

У 1876–1883 роках вчений викладав у Віденському університеті. У 1880–1882 роках у «Доповідях Віденської академії наук» опублікував чотири статті, присвячені катодним променям. Ці роботи мали значний резонанс у середовищі фізиків. Тоді ж Пулюй починає активно працювати в галузі електротехніки. Електричні апарати, сконструйовані ним, були відзначені дипломами на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі 1881 року.

У 1884 році вчений очолив кафедру фізики Німецької вищої технічної школи в Празі (нині – Чеський технічний університет), яку він у 1903 році реорганізував у першу в Європі кафедру фізики й електротехніки. Нею вчений керував протягом тридцяти двох років. Окрім того, в 1888–1889 роках він був ректором цього вищого навчального закладу.

Саме під час роботи в Празі вчений провів фундаментальні дослідження щодо природи та властивостей Х-променів, які з часом почали іменуватися рентгенівськими. Перша стаття дослідника про походження цих променів та їхню фотографічну дію була подана 13 лютого 1896 року в «Доповідях Віденської академії наук». А незадовго перед цим, у січні цього ж року, Пулюй зробив і опублікував кілька якісних фотографій, зроблених з допомогою Х-променів.

Щоправда, не Пулюю приписують це відкриття, а німецькому вченому Вільгельму Кондраду Рентгену, який незадовго перед цим, 28 грудня 1895 року, опублікував повідомлення «Про новий тип променів», де, власне, і йшлося про Х-випромінювання. Однак за чотирнадцять років до того уже існувала «лампа Пулюя», що випромінювала такі промені. Рентген цілком міг скористатися цим винаходом, а також іншими напрацюваннями Пулюя. Загалом можемо констатувати, що Рентген і Пулюй майже одночасно відкрили існування Х-випромінювання.

Прикметно, що, на відміну від українського вченого, Рентген не приділяв уваги практичному використанню цього відкриття. Саме Пулюй першим виявив прояви електропровідності в газах, які зазнали Х-випромінювання. Був він, фактично, першим, хто почав використовувати ці промені в медичній діагностиці. Принаймні Пулюй першим зробив світлину всього людського скелету. Тому рентгенівські апарати справедливіше було б іменувати пулюївськими.

Загалом же Пулюй цікавий як вчений-практик. У 1883–1884 роках він працював у австрійському місті Штайрі як консультант та директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції. А в 1890-х під його керівництвом було споруджено чимало електростанцій на змінному струмі в Чехії.

Пулюя високо цінували. Він був членом різних наукових товариств, отримував нагороди. У 1916 році йому навіть пропонували стати міністром Австрії, але він відмовився.

Із турботою про Україну

Здавалося, Пулюй, працюючи в європейських наукових центрах, міг би забути про своє українське походження, стати таким собі космополітом. Проте він залишався свідомим українцем. Такою була і його сім’я.

Навчаючись у Тернопільській гімназії, Пулюй входив до таємного товариства «Громада», яке мало патріотичне спрямування. У Відні, де спочатку студіював у греко-католицькій семінарії, а потім в університеті, він став одним із організаторів та активних членів товариства «Січ», яке об’єднувало українську молодь австрійської столиці.

Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким брав участь у здійсненні першого повного перекладу Біблії українською мовою, який було опубліковано Британським біблійним товариством у 1903 році. Це була значна подія в історії української культури.

Пулюй активно займався громадською діяльністю. Він підтримував ідею відкриття українського університету у Львові. Був членом Наукового товариства Шевченка. Організовував стипендії для українських студентів у Австро-Угорщині. Публікував статті на підтримку української мови.

Вчений прагнув, щоб його нащадки теж зростали українськими патріотами. На літні місяці він спеціально наймав для своїх дітей (а їх у нього було шестеро) вчителів української мови.

Старший його син Олександр 17-річним пішов добровольцем у лави Січових стрільців, а потім до 1920 року воював у складі Української Галицької армії.

Не випадково життєвим кредо Пулюя стали такі слова: «Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».

От якби цим життєвим кредо керувалися наші очільники!

Принаймні хотілося б, аби вони достойно пошанували цього великого українця. Можливо, хтось із них і почав би наслідувати його.

Петро КРАЛЮК,

голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

P.S. Варто додати, що 4 лютого 2019 року Тернопільська облдержадміністрація прийняла розпорядження «Про відзначення 175-річчя від дня народження видатного українського вченого-фізика, електротехніка та громадського діяча Івана Пулюя». Було утворено відповідний організаційний комітет, затверджено план заходів, визначено відповідальних. Але… З того часу в країні та області змінилася влада, і тепер принаймні один із пунктів плану заходів не буде виконано. А йдеться про те, що Тернопільській обласній державній телерадіокомпанії(?), яку вже давно реорганізували, слід «організувати тематичні теле- і радіопередачі про життя і діяльність Івана Пулюя. А в засобах масової інформації необхідно було забезпечити висвітлення заходів, які проводитимуть у рамках відзначення 175-річчя від дня народження вченого. На жаль, у бюджеті на 2020 рік обласна рада не передбачила ні копійки на висвітлення діяльності обласної державної адміністрації, в тому числі й стосовно виконання розпорядження «Про відзначення 175-річчя від дня народження видатного українського вченого-фізика, електротехніка та громадського діяча Івана Пулюя». З певністю можна твердити, що схожа ситуація спостерігається і на рівні держави. На жаль…

 




Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*