Церкві Зарваницької Божої Матері у Тернополі – 10 років

Дорога до храму
 
У кожної людини своя дорога як у житті, так і до Бога. І в прямому значенні, і в метафоричному, переносному. Якщо в прямому, то в моєму житті це були стежки-дороги і до Покровської, і до Троїцької церков, що у Залізцях, і до новозбудованої Вознесенської в рідному селі Гаї-Розтоцькі, що на Зборівщині, і ще до багатьох церков, де мені довелося побувати.
Зараз у буквальному розумінні цього слова моя дорога веде переважно до церкви Зарваницької Божої Матері у Тернополі, десять років від заснування якої парафія відзначила 9 грудня.
Архієрейську святкову Божественну Літургію очолив архієпископ, митрополит Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ Василій Семенюк. На завершення Літургії він привітав усіх парафіян з ювілеєм храму, подякував за жертовність і свідчення християнської любові на славу Божу, добро парафіяльної спільноти та цілої Христової церкви. Настоятель – отець-декан Роман Ваврух від імені парафіян подякував владиці за візит, спільну молитву та духовне повчання. Після цього архієпископ вручив групі жертводавців і парафіян храму подячні грамоти. Свято закінчилося водосвяттям, процесійним обходом навколо церкви та солодким столом.
А тепер бодай коротко про передісторії святкування. Цей невеликий дерев’яний храм, що належить до УГКЦ, – один з наймолодших в обласному центрі. Розташований за адресою: Старий парк, вул. Весела-Петрушевича.
Автор проекту храму – тернопільський архітектор Михайло Нетриб’як — один із співавторів комплексу Марійського духовного центру у Зарваниці. Роботи виконувала бригада майстрів-будівельників під керівництвом Степана Іванківа із села Микуличин, що на Івано-Франківщині. Допомагали їм семінаристи Тернопільської духовної семінарії.
Храм побудований за бажанням парафіян. До ідеї його зведення прихильно поставився владика Василій, який сам родом із Карпат, де дерев’яні церкви не виняток. Проте для реалізації задуманого, його матеріального втілення потрібні були кошти. І то немалі. І такі люди, що спонсорували будівництво, знайшлися. Ними виявилася працьовита, глибоко віруюча родина підприємця Володимира Шинке, яка стала фундатором зведення храму, а в подальшому і його облаштування та декорування. На вчинкові цього мецената ми бачимо гідний приклад для наслідування сучасному поколінню заробітчан – робити пожертви на славу Божу.
Владика Василій благословив у червні 2008 року місце будівництва, а 7 грудня цього ж року уже освятив нову тернопільську святиню. У 90-х роках минулого століття митрополит відбудовував Марійський духовний центр у Зарваниці. Тож парафіяни з радістю сприйняли його пропозицію назвати новий храм на честь Зарваницької Божої Матері. І відтоді незвична для міської церковної архітектури дерев’яна споруда стала справжньою окрасою не тільки мікрорайону, а й усього міста.
З благословення владики на парафію був призначений настоятелем о. Роман Ваврух. Цікаво, що як священик о. Роман «народився» власне разом з народженням Божого храму, в день його освячення – 7 грудня. Так що парафіяни, відзначаючи чергову річницю церкви, мають також нагоду привітати свого духовного наставника з річницею його хіротонії. При храмі о. Роман служив два роки сам. А оскільки парафія дуже велика, людей багато і кожної неділі чи свята відбувається по три відправи, то владика поблагословив на парафію ще одного священика – Тараса Римара. Ну і, звичайно, жодна церковна служба не обходиться без дяка-регента Мар’яни Бабій. При церкві також працює  вчитель-катехит Марія Руда, яка навчає дітей основ релігії. Тут постійно несуть службу жінки-сестриці, що дає змогу храмові бути відчиненому протягом тривалого часу.
Церкві Зарваницької Божої Матері, як і парафії, створеній при ній, всього десять років. І кожному, хто відвідав і відвідує цей храм, витвір умілих майстерних рук, Бог допомагає чути повсякчас його голос. А почувши, спішить назустріч духовно голодному, щоб, нагодувавши, наблизити до спасіння і до надії на вічне життя.
Григорій ЖУК
м. Тернопіль