gazpostach

Тернопільський став: історія виникнення, занепаду та відновлення



Водна окраса нашого міста має майже п’ятсотлітню історію. Як засвідчують польські джерела, королівському нотаріусу Венциславу з Баворова першому спало на думку створити на наших теренах штучну водойму для розведення риби. За вірну службу польський король у 1523 році надав йому право на володіння селом Петриків, розташованому на правому березі річки Серет. Через два роки він отримав новий привілей – на створення ставу між селами Пронятин і Петриків. Проте з невідомих причин нотаріус не скористався цією можливістю.

Тим часом землі вище за течією річки вирішив використати Великий коронний гетьман Польського королівства, каштелян краківський Ян з Тарнова. Будучи досвідченим воїном, він відразу оцінив придатність місцевості для спорудження фортифікації, яка охороняла б східні околиці Руського воєводства від спустошливих набігів турків і татар. 15 квітня 1540 року Сигізмунд І надав йому привілей на заснування оппідума (укріпленого містечка) Тарнополє на території урочища Сопільче. Розпочавши будівництво, гетьман невдовзі взявся до створення ставу для розведення риби (piscinаe) і 16 березня 1548 року отримав від короля дозвіл на це. Так між плавнями і підніжжям правого берега річки Серет поблизу села Кутківці був споруджений став, один із найбільших у Східній Галичині. У гетьманському привілеї 1550 року він названий «великим або Тарасов».

У Центральному державному історичному архіві Львова зберігається документ від 27 березня 1628 року, в якому зазначено, що орендарем ставу на той час був мешканець Рогатина Федір Сцісло. Він на свій розсуд роздав селянам Грицьку Козаку, Івану Лисаку і Мацьку з Рогатина та іншим право на розподіл рибальства, що зумовило судовий позов одного з підданих ясновельможного пана Петра Фірлея. Згодом вже тарнопольський міщанин Томаш Сцісловіч став новим орендатором вилову риби у ставі.

У XVII ст., згідно з традицією, кожні три роки воду спускали і виловлювали рибу, яку розвозили по всіх великих містах Речі Посполитої. Зокрема, у 1636 році 40 бочок соленої риби привезли до Львова. За продаж риби власники міста отримували дохід у розмірі від 16000 до 24000 золотих дукатів.

Зі збірника «Rocznik kółka naukowego Tarnopolskiego za rok 1892» можна дізнатися, що наприкінці ХІХ століття довжина цієї водойми становила 4 км, ширина – 1 км, в ній водилися щуки, лини, окуні, лящі, карасі, плітка біла, уклейки, пічкурі та інші види риби.

Але з плином часу цей промисел занепав. Водойма поступово заболочувалася, заростала осокою та очеретом. У період драматичних подій Першої та Другої світових воєн мешканці нашого міста не мали змоги приділяти належну увагу очищенню ставу, і він остаточно зник.

Лише у 1951 році міська влада передбачила кошти для спорудження на заболоченій місцині нової водойми, площею 315 гектарів. Саме відтоді, ось уже 70 років, тернополяни та гості міста мають змогу милуватися неповторною красою нашого ставу.

Олег ГАВРИЛЮК, завідувач відділу

стародавньої історії,

Віра ШУМСЬКА, завідувачка сектору ТОКМ

 








Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*