Одкровення Олега Германа

Зливи, торнадо, град… Мов контраст опісля стражденно палаючих лісів. Чому? У сотворені Богом природі все балансовано, як у палаці, викладеному з карт. Варто одну забрати – і все розсиплеться. Мало ще забрали??? Чи прийшло усвідомлення того, що кожен є джерелом добра чи зла, світла чи пітьми, любові або ненависті? Чи думаємо (я, ти, ви) про наслідки содіяного свідомо, а чи під примусом? Рубаючи ліси, приймаючи закони, фальшуючи оцінки, продаючи честь, совість, душу, пам’ять? Вірус не до людей прийшов, а сотворений ними. Чому нам так важко мислити, прогнозувати, творити щось задля інших, а не тільки задля власного задоволення? Чому втіху шукаємо не в очах дитини, а у смартфоні, чому почуття стають онлайними? Чому?
Зливи брехні, торнадо безкарності, град злодійства… Бути патріотом і грати роль патріота – різні речі. Не треба далеко шукати – загляньте у себе. Не шукай ворога далеко – він у тобі, у вас, у мені. Не треба нарікати на безвладну владу – згадай свої дії… Спрадавна інтелектуалів та свідомих особистостей було обмаль. Решту – споживачі, манкурти, паразити. Коли хтось зневажив незнайому тобі людину – ти дав відсіч нахабі? Коли твого сусіда доводять до відчаю нестатки і злиденність – пожертвував йому частину власних набутків? Коли групка молодиків нівечить твою мову – ти став на її захист? Коли зрозумів, що існуюча владна машина ставить за мету знищити все українське – реально проявив свою позицію? Кажеш: «Треба покоритися волі більшості!» Ісусові теж казали так. Якби упокорився фарисеям – ким би став???
Злива байдужості, торнадо бездумності, град «какаяразніци»… Спливають у небуття воля, слава, гідність, гинуть вирвані з корінням наші культурні скарби, роздроблює градом світло віри. Чи є Президент України сповнений гідності українства, а чи лише продовжує свою скоморошу гру? Хіба не бачите? Осліпли? Оглухли? Мені вкотре докоряють – Президента треба любити. А я не любив жодного. Президенти не для любові, а для жертовної праці. Вони не прислужники комусь чи заради чогось, а провідники нації. Так би мало бути!!! Мені докоряють вкотре, що не люблю свого народу… То неправда, бо моя любов безкорисна для кожного свідомого, хто творить, оберігає, захищає Україну. Вона не на показ, не для рекламних кліпів, не для іміджу. Я не люблю тупого населення, яке не вміє і не хоче вмикати свій розум, яке ще досі тужить за червоними кайданами, яке молиться лише Мамоні, а не хоче нести власні хрести до Христа.
Не приймаю зневаги до отчого слова, бо це Божий дар, який плекати, леліяти і оберігати треба кожному. Не визнаю мову чужинську господинею у державній оселі, бо тоді оселя стане чужинською. Не дозволю про патріотів говорити зі зневагою, а тим паче творити судилище над ними. І коли потрібно буде виступити не до словесної, а до праведної борні на захист отчого краю – буду там, незважаючи на зливи критики, торнадо осуджень та град докорів. І у житті легко йти з однодумцями, навіть якщо крокуємо супроти навали збайдуженців. Ось мої думки, ось моє одкровення, ось таким постаю нині перед вами і Богом.
Олег ГЕРМАН