Повідомити новину

Поширити:

Ніна Фіалко – письменниця-романістка, членкиня НСПУ. Її постать добре відома як в Україні, так і за її межами.

Нещодавно побачила світ нова книга авторки. Саме про неї (і не тільки) буде сьогоднішня розмова.

Твором намагалася зупинити еміграцію за кордон

– Ніно Іванівно, ви відома письменниця, вашу біографію можна легко знайти у відкритих джерелах мережі Інтернет. Немає потреби окремо вас представляти, тому давайте одразу перейдемо до головної теми – виходу в світ вашого нового роману.

– Роман «Сила жіночої любові» писала найдовше, і не тому, що це складна для мене тема. Після виходу в 2011 р. «Повертайтесь, журавлі, додому» читачів цікавило, як же склалася подальша доля героїв роману. В його сюжеті були використані реальні події, але зв’язку з оповідачкою в мене не було, а фантазувати не хотілося, тим більше, що я не люблю багатотомні твори. Трохи згодом до мене звернулася журналістка з Польщі Єва Поштар. Їй сподобався роман, але, щоб його там надрукували, необхідно було зробити переклад. Бажаючих допомогти безкоштовно не знайшлося. Проте вона постійно рекомендувала мені написати продовження і показати, як поліпшується життя в Україні, щоб зупинити еміграцію за кордон. Кілька років я намагалася знайти те покращення. До осені 2013 р. написала майже 90 відсотків тексту. Але почалася Революція Гідності… Сюжет книжки виявився неактуальним, недописаний твір довелося надовго покласти у шухляду. Я не сиділа склавши руки, видала п’ять романів на іншу тематику. Проте я не з тих, хто здається. Взялася переробляти і допрацьовувати роман із врахуванням подій, що відбувалися на сході та в Криму. Роман «Сила жіночої любові» вже був готовий. І тут війна… Довелося знову дещо переробляти, узгоджувати із сучасними подіями. Твір, можна сказати, «вимучений», тому мені дуже важлива думка читачів, чи варто було його так довго писати і стільки змінювати.

– Можливо, хтось ще не читав і першу частину. Чи змогли б ви зараз, не розкриваючи усіх таємниць сюжету, кількома реченнями зацікавити їх прочитати одразу обидві?

– Обидва твори варто читати в комплексі, оскільки сюжетні події перегукуються. Тим більше, що «Повертайтесь, журавлі, додому» був виданий десять років тому. Навіть якщо й читали раніше, то дещо вже могли призабути. Тому перечитайте першу частину ще раз, а тоді візьміться за продовження – не пошкодуєте!

Видавці не хотіли «розкручувати» пенсіонерку,

яку вважали неперспективною…

– А чи виникали у вас ідеї спробувати себе у якомусь непритаманному вам жанрі? Наприклад, написати детектив чи бойовик?

– Для цього треба мати доступ до кримінальних справ, ходити на судові засідання або вивчати історичні події. Поєднувати два жанри важко, ще й у моєму віці. Я людина мирна, тому описувати військові баталії в бойовику не змогла б. Повбивала б, напевно, негативних героїв вже на п’ятій сторінці (усміхається).

– А тепер трохи повернемося в минуле. Своїм читачам ви завжди розповідаєте, що почали писати доволі пізно. Що вас до цього спонукало? Чи якийсь знак вам подала муза, що ви отак зненацька взялися за перо? І як з’явилася ідея першого роману?

– Мій вихід на пенсію збігся у часі з бурхливими подіями дев’яностих років, коли чи не всі одночасно стали злидарями і нікому не потрібними. Здоров’я не дозволяло далеко їхати від дому в пошуках свіжого хліба. Серйозно захворів чоловік, грошей не вистачало, здалося, що наше життя підійшло до кінця… Батьків нема, діти розбіглися по світах. Щоб залишити згадку про свій рід, я спробувала записати все, що пам’ятала про свою родину і видала обмеженим тиражем. Пробудився талант і бажання писати. Ніяких знаків не бачила (усміхається). Боялася від безвиході втратити розум, тому захопилася темою заробітчанства і весь вільний час витрачала на пошуки себе в літературі. Багато його на це згаяла, поки доля не звела мене з Богданом Мельничуком. Саме він шліфував мене як письменника.

– Ви написали першу книжку. І що далі? Її одразу надрукували, чи це був тернистий шлях по різних видавництвах?

– Були написані і відредаговані три романи, але жодне видавництво не погодилось їх друкувати. Два роки я їх друкувала за кошти своїх дітей, розносила по крамницях, збирала виручку і знову друкувала… Вже шкодувала, що влізла в непосильну справу. Все впиралось у мій вік – видавці не хотіли «розкручувати» пенсіонерку, яку вважали неперспективною…

Ці романи довго лежали в одному із видавництв під сукном, поки я наважилася поставити вимогу: «Друкуєте, або я забираю твори». Редакторка Наталя Будна переконала видавців, що мої твори сподобаються читачам. Вже вісімнадцять років триває наша співпраця.

«Витрачаю 4-5 місяців на один роман»

– Що можете порадите письменникам-початківцям із власного досвіду?

Вважаю, що поезія притаманна більше молодим, а прозу можуть писати всі люди, які володіють словом. З роками набираємося досвіду і маємо що сказати людям. Прозу і читають більше, ніж поезію. Вірте в себе, але обов’язково перший рукопис покажіть досвідченому письменникові, щоб він вказав на технічні помилки.

Ваші твори доволі великі за обсягом. Скільки приблизно часу йде на написання одного?

– На початках вичитування вимагало вдвічі більше часу, ніж комп’ютерний набір тексту. Тепер пишу виважено, але все одно витрачаю 4-5 місяців на один роман. Фізично важко сидіти по 7-9 годин за компом. Вік бере своє… Після написання роблю чималу перерву, не женусь за кількістю. Та й у всякій справі є початок і кінець, тому треба вловити момент, коли пора закінчувати, щоб не казали, що письменник виписався.

– Після написання «Сили жіночої любові» ви вже почали роботу над новою ідеєю? І чи має письменник право на відпустку?

– Помаленьку збираю спогади для мемуарів. Зараз актуальна військова тематика, а що може жінка у моєму віці, сидячи на дивані, писати про війну? З нетерпінням чекаю перемоги і прошу в Бога здоров’я, а час все розставить на свої місця.

Вам ніколи не надходили пропозиції екранізувати ваші твори? 

– Багато читачів хочуть, щоб мої твори екранізували, але ж це не від них і не від мене залежить. Може, колись і вони впадуть в око якомусь режисерові… Все впирається в гроші, яких часто бракує.

– На завершення розмови побажайте щось читачам цитатою із будь-якого вашого твору.

– В українців ніколи не було легких часів. Цитата з роману «Дві обручки» і сьогодні відображає думку чималої кількості населення: «…Багато людей схиляється до думки, що боротьба вояків УПА була марною, бо зверхники наперед знали, що виграти її не вистачить сил. То навіщо, мовляв, було підставляти під удар великий регіон українського населення? За кілька років боротьби було вбито чи засуджено ледь не половина молодих людей. Це ніби зима перейшла відразу в літо, без цвітіння дерев і квітів…» Щось подібне відчуємо і нині, але вояки УПА засіяли добірні зерна в душі українців, тому тепер програти ми не маємо права. Бажаю всім читачам міцного здоров’я і віри в нашу ПЕРЕМОГУ!