Матерія краси

10 березня мистецтвознавець, краєзнавець, педагог, директор Тернопільського обласного художнього музею Ігор Микитович Дуда відзначив 80-річчя

У світі піднесеної духовності

Ігор Микитович не потребує представлення, бо добре відомий жителям Тернопільщини. Адже він для наших краян людина–легенда. Володіючи значними і глибокими знаннями у галузях мистецтвознавства та краєзнавства, та й не тільки, Ігор Дуда навдивовижу скромний у побуті. Викликає захоплення і повагу його простота і стриманість, тиха інтелектуальна інтелігентність, неймовірна працездатність, фанатична відданість своїй справі. Всупереч своїм поважним рокам і благородній сивині, Ігор Микитович – молодий духом, стрункий, бадьорий, енергійний і сповнений нових творчих планів. Він постійно удосконалюється. З комп’ютером на «ти», постійно вивчає нові програми. Вже давно його друкарська машинка «Ятрань» стала музейним експонатом.

80-й день народження Ігор Дуда проводить на роботі. Він зізнається, що саме праця приносить йому найвище задоволення. Яскравий талант, блискуче володіння пером і вміння поглянути на звичні речі з несподіваного боку, допомогли йому досягти професійного і суспільного визнання.  Коли спілкуєшся з ним, то здається, що знаєш його з раннього дитинства – такий він близький і зрозумілий.

Бажання передати свої знання про мистецьку спадщину нащадкам поєдналися в культурній та науково-педагогічній діяльності Ігоря Микитовича.

Скромні штрихи біографії

Ігор Дуда народився 10 березня 1940 р. у с. Ганчова Горлицького повіту Краківського воєводства в Польщі. Батьки Микита та Марія з дитинства прищепили йому любов до праці. Після виселення з Лемківщини від 1945 р. проживав у Монастириськах. Старший брат Ігоря Ярослав загинув у Будапешті в 1956 р. під час Угорської революції. У 1961 р. І. Дуда закінчив Львівський технікум легкої промисловості і від того часу проживає у Тернополі. Син Володимир за освітою художник-дизайнер. Ігор Микитович має двох онучок. Старша – студентка 2-го курсу Тернопільського медичного університету, молодша навчається у 10 класі в 12-й школі Тернополя.

Ігор Дуда вищу освіту здобув на факультеті теорії та історії мистецтв в Інституті живопису, скульп­тури та архітектури Академії мистецтв СРСР у місті Ленінград (Санкт-Петербург). Інсти­тут закінчив у 1973 р. за фахом «Мистецтвознавство».

Ювіляр згадує: «Свого життя без книг я не пам’ятаю взагалі: книги оточували мене з дитинства, і їх було дуже багато. Я розумів, що всіх я ніколи не осилю і потрібно буде надавати перевагу чомусь одному на шкоду іншому. Вибором життєвого шляху я теж, швидше за все, зобов’язаний книгам, які завжди були поруч. А ще – архіви, стародруки…»

Педагог, художник, мистецтвознавець

У 1966–1991 рр. Ігор Микитович – на педагогічній роботі у Тернополі: у ПТУ № 8, Республіканській школі декораторів-рекламознавців, кооперативному технікумі, педагогічному інституті (нині – ТНПУ), обласному інституті підвищення кваліфікації вчителів. У 2005–2014 рр. за сумісництвом працював доцентом ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Від 1991 р. Ігор Дуда – організатор і директор Тернопільського обласного художнього музею.

Серед представників молодшого покоління є багато таких, які, з огляду на невеликі заробітні плати,  кажуть: «У музеях працюють або патріоти, або ідіоти». Ігор Микитович, безумовно, належить до перших. Він – справжній патріот України, краю, свою працю завжди віддає на вівтар слави нашої країни. Його місія – пізнавати й популяризувати мистецтво й історію краю.

Ігор Дуда – відома людина в культурно-мистецькому середовищі краю. У 1996 р. він займався організацією Художньо-меморіального музею Л. Левицького в Борщівському районі. У 2000 р. реорганізував і відновив роботу Почаївського історико-художнього музею. Крім того, співорганізатор й автор експозиції та художнього оформлення музею-кімнати «Лемківщина» в Тернополі у 2002 р., а також реконструкції Монастириського обласного музею лемківської культури й побуту у 2004 р. Як мистецтвознавець друкується з 1972 р. Працює в галузі прикладної графіки, художнього оформлення, рисунка і реставрації живопису; оформляє афіші, буклети, емблеми, герби, книжки та ін.

Автор каталогів: «Перша Всеукраїнська виставка художників-монументалістів», «Дмитро Шайнога. Малярство», «Діонізій Шолдра. Малярство», «Мистці Тернополя», «Андрій Ткаченко», «Антін Малюца. Графіка, малярство 1925–1943 рр.», «Тернопільський обласний художній музей. Живопис. Скульптура. Ч. І.» (співавтор О. Войтович та ін.), «Тернопільський обласний художній музей. Графіка. Декоративно-прикладне мистецтво. Ч. ІІ.» (співавтор О. Войтович та ін.).

Ігор Микитович, організовуючи виставки, підтримує художників різних напрямків. Адже  у нього є унікальна якість: художнє чуття – знаходити нових авторів і розкривати їх творчість перед глядачем на численних виставках. Він завжди сміливий і вільний в мистецтві. Ціла плеяда сучасних художників виросла і сформувалася під опікою цього доброго і мудрого наставника.

Краєзнавець і «твердий лемко»

Багато людей старшого покоління ще пам’ятають одних з перших дослідників історії рідного краю, таких колоритних, як  Петро Медведик, Ігор Герета, Володимир Хома, Роман Матейко, Гаврило Чернихівський, Богдан Головин, Богдан Хаварівський, Остап Черемшинський, Богдан Петраш, та інших, які здійснили свій вагомий внесок у дослідження історії нашого краю. Шкода, що ці велети краєзнавства відійшли у засвіти. І  нині Ігоря Микитовича Дуду заслужено вважають одним із старійшин серед краєзнавців краю.

Ігор Дуда автор краєзнавчих путівників: «Бучач. Путівник» (Львів: «Каменяр», 1985), «Борщів», «Тернопіль. Що? Де? Як?» (Київ: Мистецтво, 1989, співавтор – Б. Мельничук), «Тарас Шевченко на Тернопільщині» (три видання: 1990, 1998, 2007; співавтор – Б. Мельничук), «Тернопільщина літературна. 325 імен на карті області», «Земля Тернопільська» (співавтор – Б. Мельничук), «Монастириська», «Тернопіль: 1540-1944». Ч. І. (2010) і «Тернопіль: 1944-1994». Ч. ІІ. (2018).

Також у творчому доробку ювіляра – понад тисячу статей, опублікованих у газетах, журналах та енциклопедіях Тернополя, Києва, Варшави. Серед них: «Буковинська переберія» (1982–1983), «Літературно-мистецька енциклопедія Тернопільщини (1984–1986), «Дорогами рідного краю» (1988–1990), «Тернопільщина мистецька» (1992–1993), «Вулиці змінюють імена» (1992) та ін. Член редколегії чотиритомного «Тернопільського енциклопедичного словника», тритомника «Тернопільщина. Історія міст і сіл». Як науковець узяв участь у понад 60 науково-практичних конференціях із питань мистецтва, історії та культури.

Друзі, жартуючи, кажуть про Ігоря Дуду: «То твердий лемко». Він, уродженець Лемківщини, через все життя несе та зберігає традиції і звичаї Лемківщини. А  чому твердий? Бо справедливий. Він – редактор газети «Дзвони Лемківщини», організатор першої в Україні «Лемківської  ватри» на Бережанщині (1999), постійний учасник усіх лемківських заходів. Ігор Микитович бере участь у роботі Світової федерації українських лемківських об’єд­нань та Всеукраїнського товариства «Лемківщина» (заступник голови, голова (1998–2000 – очільник товариства). Автор мовознавчих книг: «Спомнеш моє слово. Лемківські приповідки» (2 видання), «Лемківський словник. 26 000 слів», «Лемківський гумор».

Визнання і пошанування

Ігор Дуда зробив значний внесок у розвиток культури України як член Національної спілки журналістів України, Національної спілки художників Украї­ни, Національної спілки краєзнавців України, Наукового товариства ім. Шевченка. Є почесним членом Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Плідна праця Ігоря Дуди належно визнана. Він отримав медаль «Ветеран праці», удостоєний орденів св. Архістратига Михаїла, св. Володимира Великого. Нагороджений відзнаками: «За заслуги перед містом» Тернопільської міської ради, «За досягнення в розвитку культури і мистецтва» Міністерства культури й мистецтв Украї­ни, «Честь і слава Тернопільщини» Тернопільської обл­держадміністрації, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Лепких (заступник голови ради з її присудження), обласної премії в галузі культури ім. П. Медведика.

За вагомий внесок у збереження історико-культурної спадщини українського народу, високий професіоналізм йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України», а  за вагомі трудові здобутки нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Але найбільшою нагородою для Ігоря Микитовича є його вдячні читачі, учні, які продовжують його велику справу. Адже Ігор Микитович продовжує працювати, і у нього ще багато задумів, які потребують втілення.

Народжений весною, він тонко відчуває красу, а краса, як відомо, лікує душу людини. Тож з роси вам і води! На довгі й щасливі роки!

Віктор УНІЯТ-КАРПОВИЧ

Фото: Микола ВАСИЛЕЧКО

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*