Ліга націй: три удари шотландським мечем, або чиї помилки у збріній призвели до поразки…

Матч у Шотландії, в якому через травми не змогли взяти участі двоє наших “англійців” – Зінченко і Миколенко, приніс такі ж похмурі враження, як і звична тамтешня погода.

Шотландія – Україна – 3:0

З цифрами сперечатися важко, отож, можна запитати, на що розраховує команда, яка за весь матч не завдала жодного удару в площину воріт суперників, дозволивши їм пробити по своїй “рамці” аж 21 раз, причому 7 ударів були саме в оту площину?

“Важливо не дати шотландцям розбігтися і добре зіграти в обороні”, – радив собі та своїм партнерам перед грою Маліновський.

Партнери (і сам порадник) взяли це до уваги і зробили все… з точністю до навпаки. І розбігтися шотландці мали де, і в обороні (особливо в другому таймі) українці робили все, щоб максимально сприяти господарям.

Загалом, чимало запитань може виникнути після цього сумного для нас матчу. Зокрема, що ми робили б з такою грою через два місяці на чемпіонаті світу? Хто з європейських грандів пропонував “грубі” гроші за Мудрика і Довбика? Чи сприятливо вплинув арабський клімат на Ярмоленка? Яка якість найближчого резерву збірної, коли відсутність двох-трьох ключових виконавців стає просто катастрофічною (хоча нема певності, що й з ними рахунок був би іншим)? В чому полягає майстерність тренера, якщо команда після перерви грає значно гірше, ніж у першому таймі?

Олександр Петраков оцінив гру збірної словами, які скидаються на визнання провини:

“У першому таймі команда виглядала ще більш-менш, а в другому ми побачили стільки браку… Наш футбол трохи відрізняється від британського…”

Даруйте, британський футбол лише вчора спустився на Землю звідкілясь з космосу, і гравці збірної України не мали уявлення, що його основою є навісні передачі й гра головою на випередження?

Адже саме так, наче під копірку, були забиті другий і третій голи у ворота Трубіна. Перший був забитий ударом низом, але теж – за повної пасивності нашого захисту. Прикро. Навіть з урахуванням усіх нинішніх бід і проблем всієї країни і її футбольної збірної…

… і враження відносно непогані від гри у Єревані

Вірменія – Україна – 0:О

Оті відносно непогані враження, передусім, стосуються дій збірної України в атаці. Команда, як відомо, грає так, як їй це дозволяє робити суперник, і слід визнати, що гостинні господарі стадіону в Єревані дали збірній України грати так, як вона вміє і як їй подобається.

Взагалі, принцип “Ми даємо грати вам, а ви, будьте ласкаві, дайте щось показати й нам”, здається, притаманний вірменському футболу споконвіку. Наші футболісти, слід сказати, дотрималися його і, забивши п’ять голів, більшість з яких – після майже зразково-показових комбінацій і за мінімального опору з боку суперників (відзначилися Тимчик, Зубков, Ігнатенко та двічі – Довбик), не раз пропускали на ударні позиції форвардів і хавбеків господарів.

І якби останні були трохи майстернішими і дбайливіше ставилися до нагод, які їм надавали суперники, підсумковий рахунок міг і не бути таким приємним для нашого ока. Перемога, скажімо так, втішна, але можна було безпомилково передбачити, що наступний матч 27 вересня з Шотландією в Кракові (він закінчився вчора пізно увечері) не пройде в такому режимі “тренування з підвищеною відповідальністю”.

Для того, щоб посісти у групі перше місце, нам потрібно було в цій грі зовсім небагато – перемогти. Не більше (куди більше?) і не менше.