І розквітнув рясно український сад історичної науки

(До 80-річчя від дня народження вченого-історика, педагога Миколи Алексієвця)
Його життя і є історія
Микола Алексієвець пройшов тривалий і складний шлях свого професійного зростання. Його біографія є відображенням суперечливої та багатогранної історії СРСР і України другої пол. ХХ ст.–поч. ХХІ ст. Його дитячі роки припали на повоєнний період, часи культу особи Сталіна і його розвінчання; становлення як молодого історика – на хрущовську відлигу й період шістдесятництва, активна творча й громадська діяльність – на “горбачовську перебудову” і період незалежної України.
Народився Микола Миронович 10 лютого 1941 р. у м. Дубровиця на Рівненщині в сім’ї робітника. Початкову освіту отримав у місцевій школі. Виявивши неабиякі здібності до наук (односельці згадують, що ще з малих літ його завжди можна було побачити з книгою в руках), особливо до гуманітарних, зокрема, до історії, тож, відслуживши в армії, – у 1963 р. майбутній учений їде до Києва, де з успіхом складає іспити і вступає на історико-філософський факультет (нині – історичний) Київського держуніверситету (нині – Київський національний університет ім. Т. Шевченка), який закінчує у 1968 р. з відзнакою та із занесенням в Почесну книгу КДУ. За особливі успіхи в навчанні, уже з другого курсу (включно до п’ятого) М. Алексієвець був Ленінським стипендіатом (найвища студентська нагорода тих часів).
На першому курсі навчання М. Алексієвець записався до секції легкої атлетики. Відтоді – спорт не покидав, ставши кандидатом у майстри спорту. Саме він – привчив до організації часу, уміння переборювати себе. Окрім того, спортивні заняття виробили принцип, який став домінуючою рисою характеру: є завдання – обов’язково треба його виконати.
Київський період життя М. Алексієвця характерний входженням до елітарного кола тодішньої інтелігенції, на той час молодих, а згодом відомих істориків: В. Мельниченка, С. Віднянського, В. Ткаченка, Ю. Алексєєва, А. Слюсаренка, В. Солдатенка, В. Шевчука, Ю. Макара, В. Борисенко, Б. Гончара, В. Отрощенка, М. Кірсенка та багатьох інших, співпрацею із К. Джеджулою, Я. Ісаєвичем, Л. Зашкільняком, Ю. Кондуфором, А. Кізченком, І. Куліничем, П. Соханем, М. Варшавчиком, М. Литвиним, І. Мельниковою, під впливом котрих він сформувався як український учений.
У 1968–1971 рр. Микола Миронович продовжує навчання в аспірантурі, яке завершує успішним захистом кандидатської дисертації.

Вчив Ющенка та «Історичний факультет повинен бути!..»
Просвітницьку й педагогічну діяльність розпочав вчителем на Рівненщині. Проте утвердження як викладача-історика, розквіт найкращих рис як науковця припадає на 1980–90-ті рр., коли доля закинула його на щедру Подільську землю – Тернопільщину. Спочатку М. Алексієвець працював старшим викладачем, згодом доцентом Тернопільської академії народного господарства (нині – Західноукраїнський національний університет). Серед численних студентів історика був, зокрема, й майбутній відомий економіст, президент України у 2005–2009 рр. – В. Ющенко. У 1977 р. вчений переходить на роботу в Тернопільський державний педагогічний інститут (нині – ТНПУ ім. В. Гнатюка), де працює доцентом, завідувачем кафедри, проректором з навчальної роботи.
У 1980-х рр. вчений зацікавлюється історією Німеччини новітньої доби, розуміючи важливість дослідження всесвітньої історії. У суспільно-політичному житті СРСР це був переломний період «перебудови» М. Горбачова, у ЗМІ дедалі більше почало з’являтися публікацій, які розвінчували  комуністичний режим та неефективні способи господарювання. Молодого вченого це вражало, водночас – й обнадіювало. Отож, у 1984 р. він повернувся до наукових шукань, вступивши до докторантури, бо саме як учений-історик міг в усій повноті виявити своє світоглядно-дослідницьке “я”.
Наслідком кількарічної науково-пошукової праці, стажування в Московському, Ленінградському, Берлінському та Лейпцігському університетах, роботи в архівах та бібліотеках, став успішний захист у 1987 р. докторської дисертації, підготовка низки монографічних праць з проблем всесвітньої та української історії.
Початок 1990-х рр. у біографії науковця став новим етапом, коли він увесь свій педагогічний досвід й організаційні здібності спрямував на відкриття у виші історичного факультету. Як згадував світлої пам’яті А. Фартушняк, практично кожне засідання кафедри суспільних дисциплін Микола Миронович завершував словами: “історичний факультет повинен бути відкритий”.
Безперечно, що поява історичного факультет була зумовлена суспільно-політичними змінами в Україні та світі кін. 1980-х–поч. 1990-х років. Розпочатий етап національно-духовного відродження України викликав дедалі зростаючий інтерес громадськості до минулого, до історичних знань, виникла потреба в поверненні із забуття невідомих історичних фактів, імен видатних осіб, які творили й утверджували українську історію та державність.
Відтак, у 1993 р. в структурі одного з найстаріших вищих навчальних закладів Тернопілля – Педагогічного – з’явився новий факультет – історичний. Реагуючи на потреби освіти області, ректор педінституту, відомий педагог, доктор наук, професор В. Кравець видав відповідне рішення 31 серпня про створення історичного факультету, деканом було обрано М. Алексієвця. Як він напише пізніше у своїх спогадах, “тоді не вистачало всього – викладачів, підручників, навчального обладнання. Починали з “нуля”. Але були великі плани, надії, ентузіазм перших викладачів і студентів. Переважна більшість викладачів була без наукових ступенів. Ситуація кардинально змінилася в середині 1990-х років, коли декілька викладачів захистили докторські й кандидатські дисертації, отримали звання доцентів і професорів”.

Коли задуми реалізовуються: будівничий історичного факультету
Історію становлення факультету можна вважати найбільш плідним періодом в діяльності професора М. Алексієвця та водночас – часом становлення історичної освіти й науки в університеті й області. Микола Миронович розглядав факультет не лише як вогнище знань і наукової думки, основним завданням стало – вийти за межі провінційного факультету, а відтак, піднести його значення до рівня національного відродження, щоб він відповідав традиціям найкращих університетів України й Європи. Відтак, однією із найскладніших проблем, над якою постійно працював М. Алексієвець, була кадрова. Підкреслимо, що викладачі, які в перші роки після створення факультету були залучені до розробки навчального плану, робочих програм історичних дисциплін – були кращими випускниками провідних вишів України. Так, П. Коріненко – закінчив Одеський університет, Ю. Свідерський, В. Свідерська, С. Лук’яненко, О. Полянський, В. Шепетюк, Ю. Поліщук – Львівський національний, О. Петровський – Сімферопольський, Е. Бистрицька – Київський, І. Шумський – Ужгородський, П. Михальчук – Чернівецький. Педагогічні інститути закінчили: Луцький – Т. Гонтар, Кам’янець-Подільський – А. Фартушняк, І. Боровська, М. Грищук. А отже, все те краще, що було в роботі історичних факультетів цих вишів, з врахуванням нових якісних змін у вищій школі – було вкладено в плани роботи факультету.
Проте вимоги сучасного університетського випускника зобов’язували залучати до його підготовки й кращих спеціалістів Держархіву області (Б. Хаварівського), краєзнавчого музею (О. Гаврилюка, М. Строценя), Інституту національного відродження України (І. Ґерету), а також провідних учених інших вишів Тернополя, України та зарубіжжя. Відтак, за час деканства Миколи Мироновича на історичному факультеті працювали знані науковці з багатьох країн світу. Серед них професори: В. Косик (Франція), М. Зубока (Канада), академік НАН України М. Мушинка (Словаччина), В. Бонусяк і Є. Орлоф (Польща), Я. Ніколаїдіс (Греція), Т. Гунчак (США), інші.
Деякий час на факультеті була лише одна кафедра, з якої організували дві – кафедру історії України і політології та кафедру всесвітньої історії, яка згодом була розділена на дві: стародавньої і середньовічної історії; нової і новітньої історії та методики викладання історії. Функціонувала й кафедра філософії  та економічної теорії.
Так, завдяки зусиллям М. Алексієвця, за короткий час історичний факультет став одним із провідних в західноукраїнському реґіоні. Отримавши сертифікат ІV-го найвищого рівня акредитації, історичний факультет з потужним науково-педагогічним потенціалом, збагачений досвідом співробітництва з Інститутом історії України НАН України, історичними факультетами Вищих навчальних закладів нашої держави, багатьма зарубіжними ВНЗ взяв на себе відповідальну місію з оновлення змісту історичної освіти. З цією метою із ініціативи М. Алексієвця відкрито аспірантуру, а згодом й докторантуру (зі спеціальностей – історія України та всесвітня історія). Так, на сьогоднішній день кадрове забезпечення факультету на 100% складають викладачі з ученими ступенями і званнями.

Усі зусилля спрямував на становлення та розквіт історичної науки
У становленні факультету важливу роль відіграли науково-практичні конференції, які стали важливим фактором не лише зростання професійного рівня викладачів, виходу факультету на всеукраїнський масштаб комунікацій, а й сприяли патріотичному вихованню молодих громадян незалежної держави. Адже перші конференції обласного, республіканського та міжнародного рівнів були присвячені діячам національно-визвольного руху й відродження (М. Грушевський, М. Кордуба, В. Липинський, О. Кандиба-Ольжич, С. Бандера, Я. Старух, С. Петлюра, К. Левицький). Відтак після їх проведення, громадськість Тернопільщини заговорила про історичний факультет, що він відбувся і став вагомим чинником суспільно-політичного, наукового й громадського життя краю.
Також на одне з перших місць в діяльності історичного факультету його декан М. Алексієвець поставив видання наукової продукції. Кожне з видань, головним редактором котрих був М. Алексієвець, заповнювало ту чи іншу прогалину української національної історії. Недарма у своєму привітанні історикам з нагоди першого випуску студентів, відомий громадський діяч краю, світлої пам’яті І. Ґерета напише “нас, тернополян завжди боліло те, що у рідному місті не було власної кузні істориків. А на сьогодні, факультет є і він щодня голосніше заявляє про себе, хоч роботи ще непочатий край…”.
Серед яскравих сторінок життя факультету, що сприяли його зростанню в др. пол. 1990-х років, стали події й навчально-виховного плану. Адже при факультеті діяли: археологічно-етнографічні експедиції “Обереги”, “Вічні символи нації”, “Тіні забутих предків”, “Забуті могили”, інформаційно-аналітичний центр “Гарт”, політико-дискусійний клуб “Діалог” і “Аргумент”, товариства ім. М. Міхновського та О. Ольжича, Наукове Студентське Товариство. Важливим виховним чинником у національно-патріотичному вихованні студентів виступали команда КВК “Родина Алексів” (заснована восени 1996), танцювальні й вокальні групи. Студенти-історики брали участь в організації історико-краєзнавчих, туристичних походів героїчниими місцями ОУН і УПА, очолювали громадські організації міста й області, тощо. Вагоме виховне й пізнавальне значення мали студентські факультетські газети “Історик”, “Вісник НСТ”, часопис “Сторінки літопису”.
У 1995 р. побачив світ перший випуск “Наукових записок Тернопільського державного педагогічного інституту. Серія. Історія / За заг. ред. проф. М. Алексієвця”. Переважна більшість публікацій видання серії “Історія” – предметний внесок у дослідження та узагальнення нових маловивчених тем з історії України й всесвітньої історії, її міжнародних зв’язків у контексті європейського історико-культурного й суспільно-політичного процесу.
Методологічний підхід, при якому українська історія розглядається в контексті світової, ліг в основу наукового проекту кафедри нової і новітньої історії, фахового міжнародного збірника наукових праць за редакцією проф. Л. Алексієвець “Україна–Європа–Світ”, заснованого у 2008 р. (на сьогодні – журнал добре зарекомендував себе в наукових колах і викликає значний пізнавальний інтерес). Відтак, у названому збірнику, в редколегії котрого, окрім М. Алексієвця, такі відомі сучасні українські й зарубіжні науковці, як Ю. Алексєєв, В. Бонусяк, Л. Зашкільняк, С. Віднянський, Р. Дрозд, І. Зуляк, М. Литвин, Ю. Макар, В. Мельниченко, В. Яровий.
Здібності М. Алексієвця як науковця і досвідченого педагога яскраво демонструє його діяльність як засновника, організатора й керівника Тернопільської наукової школи з проблем історичної біографістики. З даної проблематики успішно захистили кандидатські дисертації 15 аспірантів професора та близько 10 – працюють й далі в цьому напрямі. Відтак, аспіранти й викладачі кафедри у результаті своєї багатогранної дослідницької праці повернули країні цілу плеяду геніальних українських учених й громадсько-політичних діячів.
Значним внеском в українську національну історіографію стало видання за редакцією М. Алексієвця у 2005 і 2008 рр. двох частини “Української історичної біографістики…”. Увагу його авторів (Л. Алексієвець, І. Куций, Л. Крупа, О. Валіон, В. Савенко, І. Іванюта, І. Федорів, Л. Костюк, Я. Секо, С. Бондаренко) привернули найактуальніші аспекти діяльності й творчості відомих історичних постатей в контексті українського державотворення. Праця викликала значний резонанс в Україні й дала поштовх подальшому поглибленому вивченню історії України в особах.
На сьогодні можемо стверджувати про наукову й практичну значущість історичних досліджень проф. Миколи Мироновича і з проблем циклу всесвітньої історії. Хочемо відзначити праці про еволюцію зовнішньої політики України в умовах глобалізації (М. Алексієвець, Я. Секо, С. Прийдун), про українсько-польські (Л. Алексієвець, В. Гевко, Н. Чорна), українсько-російські (А. Дмитрук), українсько-британські (А. Грубінко), українсько-чеські (О. Цуп), українсько-німецькі (М. Алексієвець, І. Боровська), українсько-білоруські (О. Валіон, С. Василишин) економічні та культурно-освітні відносини на сучасному етапі.
Відтак, як професійний дослідник всесвітньої історії, історії України та історії української й зарубіжної культури, М. Алексієвець створив значний науковий доробок, що складає понад 300 наукових публікацій, серед них майже 20 монографічних видань, підручників і навчальних посібників для студентів вузів, в тому числі з грифом МОН України.
Не можем не назвати і його вихованців – д. і. н., професора, тривалий час завідувача кафедри стародавньої і середньовічної історії ТНПУ ім. В. Гнатюка І. Зуляка; к. і. н., доц., декана історичного факультету у 2006–2013 рр., нині – д. юрид. н. В. Савенка. Значна їх частина сьогодні працює на історичному факультеті і є його молодим ядром: на кафедрі всесвітньої історії та релігієзнавства (О. Валіон, Н. Григорук, Л. Костюк, І. Федорів, Т. Лахманюк), кафедрі історії України, археології та спеціальних галузей історичних наук (І. Куций, О. Ятищук, В. Кіцак, А. Кліш). Деякі з його вихованців зміцнюють історичну науку в інших вузах й освітніх закладах Тернополя й області та України.
Втіленням кращих сімейних традицій родини професора М. Алексієвця є наукова й творча праця його дружини – кандидата історичних наук, доцента географічного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка – Марії Олександрівни та двох доньок: кандидата філологічних наук, доцента Київського національного лінгвістичного університету Оксани Алексієвець та доктора історичних наук, професора кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства ТНПУ ім. В. Гнатюка, заслуженого діяча науки і техніки України – Лесі Алексієвець, авторки близько 300 наукових праць, монографій, посібників з проблем Києво-Могилянської Академії та новітньої історії Польщі та України, відомої нині в наукових колах України та зарубіжжя. Вони продовжують працю батька як вченого, діяча-державника, спрямовану на плекання національної ідеології, на відродження української духовності, культури, науки.
Вшанування
Свій ювілей відомий в Україні вчений, громадський діяч, педагог, доктор історичних наук, професор Микола Алексієвець зустрічає, сповнений сил, енергії та задумів. Календарно 80 літ – безумовно поважно, але з наукової точки зору – це інтелектуально-духовний розквіт. Тим більше, що є чим пишатися! Адже за роки праці підготував майже 30 кандидатів і докторів історичних наук, 15 лауреатів і переможців Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів та олімпіад. Під його керівництвом студенти опублікували понад 100 праць.
Нині Микола Миронович – Заслужений працівник освіти України (2000), член Всеукраїнської спілки краєзнавців (2001), голова Асоціації істориків Тернопільщини, Дійсний член центру дослідження Поділля (2005), упродовж 1993–2006 рр. – декан історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, завідувач кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії (1993–2018), від 2018 р. – професор кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства. Як людина енциклопедичних знань, завдяки своїй працьовитості й хисту вченого, педагога й державного діяча професор доклав надзвичайно багато зусиль для становлення новітньої історичної науки. І справа не у високих нагородах, званнях й відзнаках, а це і медаль “Ветеран праці”, і знак “Відмінник народної освіти України” (1978), і звання “Міжнародна людина тисячоліття в номінації “2000 видатних науковців ХХ століття”, присвоєне Міжнародним біографічним центром у м. Кембріджі (Вел. Британія), орден України “За заслуги” ІІІ–ІІ ступ. (2012, 2018), Почесна відзнака Тернопільського міського голови (2018) та ін. – адже вони є лише своєрідним еквівалентом того, що зроблено вченим на науковій й педагогічній ниві. Важливо, що М. Алексієвець належить до тієї категорії українських науковців, які своєю довголітньою працею заслужили щиру любов серед колег-істориків й численних учнів та повагу серед наукового загалу і громадськості України.
Сповненого нових творчих планів і задумів, щиро, від усього серця вітаємо Миколу Алексієвця з ювілеєм. 80 років – це вік золотої зрілості, вас оточують діти, внуки, численні учні, які є гордістю усього вашого життя. Бажаємо вам міцного здоров’я, удачі в усіх починаннях й помислах, доброго настрою, а також Добра, Світла й Тепла. Ми Вас любимо й шануємо.
Ірина ФЕДОРІВ, Степан ПРИЙДУН