Головне в обороні держави – не хитати човен

Усі дороги у лютому ведуть до весни. Але звичного для цієї пори піднесення не відчувається – країна на порозі нових важких випробувань.

Снарядний голод, нестача людей на фронті, неспокій у внутрішній політиці та ризики, пов’язані зі зволіканням чи навіть ненаданням військової та фінансової допомоги союзників, ставлять нас в уразливе становище.

З добрих новин – Євросоюз таки виділив 50 мільярдів євро, незважаючи на Орбана, від якого, за словами польського прем’єра Туска, Європа втомилася. А, отже, державна машина на найближчі роки матиме за що функціонувати. От лише чи не щодня пересвідчуємося у тому, що державний бюджет розпорошується на геть не пов’язані з війною справи. Оприлюднення декларацій про доходи держслужбовців  та закупівель товарів і послуг державними установами просто вражають триньканням грошей платників податків – «казку, в якій вони живуть», війна не зачіпає. Від цих паралельних реальностей болить тим, хто на фронті, тим, хто чекає їх вдома.

З американською допомогою, з якою пов’язуємо зрушення на фронті, наразі немає просвітку – Трамп відверто закликав саботувати угоду з підтримкою України. «Не будьте дурнями!!! Нам потрібен окремий законопроєкт про кордони та імміграцію. Він не має бути прив’язаний до іноземної допомоги в жодному разі!» – заявив Трамп, якого цитує інформагенція AFP. «Цей законопроєкт – чудовий подарунок демократам і смерть для Республіканської партії. Він містить увесь той жах, який демократи накоїли в питаннях імміграції та кордонів, звільняє їх від відповідальності й перекладає все це на плечі республіканців». Далі резюмує: нинішній законопроєкт, який включає допомогу Україні, підтримувати не варто.

Пригадалися події кількарічної давності, коли одного дня США вирішили вийти з Афганістану. Це було блискавичне рішення (як тоді коментував Байден: «Місію завершено»). Покоління афганців, які виросли при демократичних змінах, було полишено на поталу таллібану. Пригадуєте, як люди штурмували аеропорти, навіть чіплялися за шасі літаків, щоб лише виїхати з країни? Тепер, коли ми у пеклі війни, ці події сприймаються інакше. Не дай Боже, відчуємо на собі поцілунок Іуди.

Між тим, в інтерв’ю іноземним ЗМІ наш Президент сподівається на допомогу союзників, навіть якщо на виборах переможе Дональд Трамп. Зменшення допомоги США для України може призвести до перемоги росії у війні, що запустить процеси для виникнення нового геополітичного порядку, від якого постраждає увесь світ.

Навколо постаті Головнокомандувача ЗСУ теж багато невизначеності. Дуже хотілося, щоб чутки про звільнення Залужного виявилися б просто чутками. Однак напруга не спадає – Зеленський, відповідаючи на запитання італійського телеканалу, заявив, що «розмірковує» над заміною Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, а також перезавантаженням напрямку керівництва країни. «Коли ми говоримо про це, я маю на увазі ротацію цілої низки державних лідерів, не тільки в одному секторі, такому як військовий. Я розмірковую над цією заміною, але не можна сказати, що тут ми замінили одну людину…

Якщо ми хочемо перемогти, ми повинні штовхати всіх в одному напрямку, переконані в перемозі, ми не можемо зневіритися, опустити руки, ми повинні мати правильні позитивні енергії… Тому я говорю про перезавантаження, про заміну, я маю на увазі щось серйозне, що стосується не однієї людини, а напрямку керівництва країни».

Іронія долі: не так давно в Офісі Президента не стримували обурення від слів Залужного про те, що ситуація на фронті зайшла в глухий кут. Тепер же  Зеленський  фактично повторив цю тезу – ситуація на фронті зайшла у глухий кут, оскільки наразі спостерігається затримка у постачанні військової допомоги.

Військові на фронті за Залужного, й чути не хочуть про заміну. Це дуже промовисто: при тих втратах і злигоднях, натиску ворога наші хлопці за діючого Головнокомандувача. Багато хто припускає, що претензії до Залужного лежать у політичній площині. Але… Примусова відставка Залужного автоматично зробить його політиком першого ешелону, рівного якому не знайти.

У публічному просторі знову взяли на озброєння слово «зрада». Насправді жодної зради немає – країна упродовж двох років протистоїть могутній навалі агресора, то яка може бути зрада, хто кому нас здає?..

На цьому фоні розігрується ще одна «карта», на яку поставив ворог: «Одні країну розкрадають, а ми маємо воювати». У такий спосіб збільшують ряди ухилянтів. Дуже влучно на це відповіла тернопільська письменниця Дзвінка Торохтушко.

«Головне в обороні держави – не хитати човен. Бо в човні дискотека зі світломузикою, голограмами й спецефектами туману.

Розумієте в чому справа… Деградація – процес давній, ще від 90-х, поступовий і чітко  контрольований кожною владонькою, яку обирав нарід України за принципом «Аби не оті страшнючі навіжені націоналісти!».

Починалося все із максимального використання тупості як рушійної сили суспільства. Далі купа ресурсів кидалася на те, щоб переконати інтелектуально зубожілі маси в тому, що відверта херня – насправді супер прогрес, збочення – варіант норми, а наближення до росії і дистанціювання з Європою –  розумний вибір правильного вектора, і в перспективі – світле майбутнє. І народ благоденствував. Бо дискотека з шансоном, попсою, кавееном і знеціненням усього українського тривала.

І потім отупілий деградований натовп стирав на порох кожного, хто посмів сказати, що помилки потрібно виправляти.

Наївні пасіонарії. Процес деградації запускався не для того, щоб ви щось виправляли. Бо масова деградація – не помилка. Це план, в ньому є стратегія батога і тактика пряника. План спрацював.

Суспільство в своїй грунтовно отупілій масі не відрізняє біле від чорного, правду від брехні і – що є найстрашнішим: життя від смерті.

«Не піду в армію, не буду воювати за інтереси олігархів», – чути на кожному кроці.

Точно, хлопці? Ви впевнені? А ви історію вчили? Ні. Так ось: кожен, хто не піде до ЗСУ, згодом піде до армії росії. І воюватиме за інтереси російських олігархів.

«Війна закінчиться і будемо жити як раніше».

Серйозно, хлопці? А де? Де жити будете? Ви вже якось заздалегідь квартири у Воркуті, Магаданській області, на Колимі купуйте, чи що. Бо в Україні, якщо ми програємо війну, жити ви не будете.

Пояснюю. Це така споконвічна російська традиція – переселення українців у краї вічної мерзлоти. Де-юре – це депортація, звісно. Але, якщо ви звернете увагу на здохлятину міжнародних правових інституцій, то зрозумієте, що де-факто, в разі програшу України, ніяких прав у вас більше не буде.

А діти ваші та внуки виростуть таким же гарматним м’ясом з прізвищами на -ук, -енко, -ишин, яке зараз росія кидає на штурми наших позицій.

Наші ЗМІ показують нам убитих бурятів, евенків, якутів і трохи москвичів.

Але насправді у списках москдвохсотих дохликів українських та зрусифікованих прізвищ десь 45%. І це не тільки мешканці ТОТ, здебільшого – це нащадки тих, кого вивезли з України, починаючи з часів козаччини.

Я би, звісно, написала, що…думайте. Але не буду. Не на часі ж, трясця».

Ольга КУШНЕРИК