Чому стирчить ніс?

Останній робочий день тижня. Час – близько 16.30. Місце – супермаркет із назвою з кількох літер абетки (слід визнати – зовсім непоганий, а тому й популярний серед покупців). В торговій залі не те щоб ніде яблуку впасти, та все ж достатньо покупців, аби з невеселою усмішкою згадати рекомендації щодо дотримання соціальної дистанції (1, 5 м).  Багато хто з присутніх тут, напевно, знають з ранкових новин, що  підступна і досі таємнича болячка зібрала чергову данину життів наших співгромадян. Тому всі без винятку присутні в закладі – у масках. Формально – оскільки приблизно у третини вона прикриває лише рот, всупереч численним застереженням про те, що штрафуватимуть і за неправильне носіння маски. Стежити за дотриманням цього правила, вочевидь, мали б охоронці супермаркету, але з яким моральним правом вони будуть це вимагати від покупців, якщо й дехто з персоналу прикриває маскою лише губи? А де ж тоді всі оті перераховані в урядовій постанові уповноважені особи, наділені правом штрафувати не зовсім свідомих і не надто дисциплінованих обивателів? Побачити хоча б одного за роботою, відколи вийшла ота урядова директива, досі не вдавалося…
Наступного дня перелік тих, хто захворів, поповниться – надій на те, що ненажерливий молох насититься й втихомириться, наразі немає. Як немає й визначених засобів протидії йому. Вони переважно зводяться до описаних вище: дистанції та масок. Не виключено, що ті, котрі демонстрували вчора у супермаркеті свої носи різного ступеню привабливості чи відрази, сьогодні крутитимуть ними, мовляв, куди ж дивиться влада?!
Я трохи розумію її, оту владу. Справді, не дуже легко керувати народом, законослухняність і суспільна свідомість якого часто перебувають на печерному рівні. В деяких випадках це, не виключено, можна використати собі на користь, але тепер, коли перед багатьма постало питання життя чи смерті, дотримання медичних рекомендацій і виконання виданих на їхній підставі урядових постанов мало б бути безумовним. Мало б, але чомусь не є. Чому? Через загальну низьку культуру? Невігластво? Байдужість? Просто дурість? Але ж учора в супермаркеті з назвою з кількох літер абетки візуально  не було помітно ні безхатченків, ні “безбашенних” тінейджерів з вираженим соціальним негативізмом, ні осіб з підозрілим станом психіки. Ніби нормальні, адекватні люди.
Але… чому ж ніс стирчить над маскою, замість того, щоб бути прикритим нею?
Ігор ДУДА