Блазень зі зловісним пророцтвом

Ох, і важко ж він відходив у інший світ – ніби вищі небесні сили ніяк не могли дійти згоди з силами пекельними, кому ж він, врешті-решт, має належати після смерті. З нашої, української точки зору, відповідь на це запитання більш ніж очевидна: горіти йому в пекельному казані дуже довго і дуже нудно. І це саме той випадок, коли смерть ближнього не викликає в душі нічого схожого на смуток, а на думку найперше спадає відоме “Катюзі по заслузі”. І коли трохи призабутий останнім часом штам “Омікрон” не звинувачуєш як причину чергової смерті…

Ще 25 березня російські ЗМІ сповістили, що  помер Владімір Жириновський. Ця інформація виявилася передчасною: голова ЛДПР, який за півтора місяця до того захворів на коронавірус (російські вакцини “Sputnik V” і “Sputnik Light” не допомогли), перебував у критичному стані, але все ще чіплявся за життя. Цікаво, чи мовчав він при цьому, чи, можливо, в маренні виголошував свої знамениті спічі? Якщо останнє, то вони, мабуть, не дуже відрізнялися за формою і змістом від його театрально-істеричних виступів. Вони, а також різноманітні скандальні витівки, сформували імідж сина “русской матери и отца-юриста”, як сам Владімір Вольфович описував свій родовід. Деякі з них виглядали весело і потішно – як, буває, веселять витівки блазня чи клоуна.

Зокрема, скандал з Борисом Нємцовим у студії із обливанням соком, обливання (вже мінеральною водою) колег-депутатів у російській госдумі або ж тирада на адресу комуністів, які “зробили всіх схожими на відвідувачів лазні в однакових трусах”. Його красномовству можна було б позаздрити, але, на біду,  останніми роками воно стало виливатися в жорстку антиукраїнську риторику. Настільки жорстку, що до неї ще не “дотягнувся” (навіть нині, в період війни) його зловісний тезко путін.

До певного часу складалося враження, що головний ліберальний демократ Росії верзе все, що йому прийде в голову, висловлює фантастичні ідеї, які ніколи не втіляться в життя. Кремль при цьому розводив руками,  мовляв, кожен політик має право на власну думку, яка не  відображає офіційну позицію влади.

Між тим, ще 27 грудня 2021 р. Жириновський, виступаючи в госдумі, заявив, що якщо Україна не почне найближчим часом виконувати Мінські угоди, то Росія 22 лютого “прийме іншу програму” і рік “не буде мирним”.  А ще він пропонував завдати удари по Україні в новорічну ніч. “Надо просто шарахнуть в ночь с 31 декабря на 1 января. Часа в четыре утра, в пять утра… Необязательно их всех бомбить! Но выборочно – наказать их надо кого-то, напугать их надо кого-то”, – заявив він.

З позиції нинішнього становища можна констатувати: путін слухав ескапади Жириновського, легенько підсміювався над деякими, як здавалося, надміру абсурдними закликами, а потім взяв – і зробив майже все те, до чого закликав його придворний блазень. Той, щоправда, не озвучував намірів розстрілювати мирних людей включно з дітьми, гвалтувати жінок і відправляти “на родину” посилки з награбованим добром, однак правитель росії та його воєначальники, напевно, вирішили, що без усього цього картина “военной операции” вкупі з “денацификацией” і “демилитаризацией” буде не такою яскравою…

…Він важко відходив у інший світ. Про його смерть повідомляли ще 25 березня, але аж 6 квітня спікер госдуми В.Володін сповістив про неї як про факт. У таких випадках зазвичай заведено казати щось на кшталт “нехай земля буде пухом”, але з точки зору “вдячних” йому за все українців, отой пух буде дуже легким тягарем для нього – він явно заслуговує чогось важчого, фундаментальнішого, такого, щоб капітально притиснуло. А ще згаданий Володін додав, що “ця особистість була настільки масштабною, що без неї важко уявити історію розвитку політичної системи сучасної Росії”.

Напевно, можна погодитися: такий тип міг бути на верхніх поверхах влади лише в росії…

Ігор ДУДА