Нам важко, дуже важко… Але уже ніколи не буде соромно

«Сто років тому півмільйонна армія українців повернулася додому після Першої світової війни. Повернулась озброєна, з бойовим досвідом – тільки от воювати їм не хотілося. З цілком зрозумілих причин: навоювались, втомились, нехай тепер інші воюють. Влада УНР як влада демократичної республіки вважала, що воювати за республіку мають добровольці, а хто не хоче, то може собі йти додому. От і порозходились… Країну окупували більшовики. А горе-вояки, котрі розійшлись по домах, через півтора десятка років помирали з голоду, дехто їв власних дітей. Ти усвідомлюєш усю трагедію того, що відбулось? Відмовилися чинити організований опір у складі армії власної держави – нас окупувала держава-агресор і заморила голодом мільйони. Це нам урок: не можна міняти гідність на безпеку, бо залишимось і без гідності, і без безпеки. До речі, нещодавно видання The Independent оприлюднило інформацію про те, що путін планував спричинити голод в Україні після окупації. Які дивні збіги, чи не так?

Ми зазнали важких втрат за ці два роки. Так, з мого підрозділу із тих, що починали війну у 22-му, боєздатних залишилось не більше 30%. Це не означає, що всі загинули – більшість вибули через поранення. Та й серед тих 30% боєздатних важко знайти когось без поранення. У мене от уже третє. Я, звісно, повернусь, але поранення усе ж даються взнаки, та й вічно таланити не може – рано чи пізно при такій динаміці я теж вийду з ладу. По інших підрозділах, боюсь, ситуація не краща. Коли виб’ють нас, держава прийде по тебе. Звісно, ти можеш відпетляти, але в такому випадку нас буде ніким замінити, фронт посиплеться, а далі по тебе прийде вже інша держава – держава-агресор, держава-окупант. Я до того часу вже буду, скоріш за все, мертвим. І знаєш, що найжахливіше? Коли сюди зайде окупант, то живі заздритимуть мертвим».

Це витяги з текстів Олександра Ябчанки, лікаря-педіатра і воїна – командира 2 взводу роти «Гонор» батальйону «Вовки Да Вінчі» імені Дмитра Коцюбайла. Знаю його особисто, бо за часів міністерки Супрун Ябчанка був в обоймі реформаторів медицини й навіть очолював міністерську пресову службу. Регіональну пресу навчали азам реформи та як про неї писати. До Києва їздила часто й неодноразово спілкувалася з цим респектабельним з вигляду (столичний лоск у поєднанні з європейською невимушеністю) та водночас простим у спілкуванні молодим чоловіком. Зараз Ябчанку не впізнати – вибритий чуб, велика, як у козака, сережка у вусі. Ще декілька тижнів тому постив фото з апаратом Єлізарова на пів ноги, зараз проходить реабілітацію. До Ябчанки варто дослухатися, бо він інтелектуал та воїн, зазнав кар’єрного блиску і багнюки в окопах, відтак в об’єктивності його суджень годі й сумніватися.

А зараз такий час, що рідко кому можна вірити на слово – усе треба пробувати на зуб. Інформацію – також. У понеділок ввечері усі ми стали свідками чергової спеціальної інформаційної операції – про звільнення Залужного. Жах, смута, страшні здогадки про приготовлену кимсь долю України уже розрізали душу та краяли серце. Аж поки прессекретар Зеленського не спростував інформацію. Дуже хотілося б знати, хто організатор та автор цього інформаційного ґвалту і яку переслідував мету? Збурювати так українців – лише на руку ворогу. Залужний, може, наша остання надія. «Нам важко, дуже важко… Але уже ніколи не буде соромно», ці слова Головнокомандуючого ЗСУ подумки прокручувалися, немов мантра.

В останні дні ми зазнали чимало випробувань. Збиття російського літака, в якому, можливо, були наші полонені. Оприлюднений ворожими пропагандистами список загиблих. І повна невідомість – чи це справді так. Не прояснили ситуації ані головний розвідник Буданов, ані розвідки союзників, ані ООН та Червоний хрест, яких закликали розслідувати інцидент. Версії, які озвучують експерти, – лише припущення.

Друге потрясіння – посадовці та екс-посадовці Міноборони та менеджери «Львівського арсеналу» вкрали майже 1,5 млрд грн. В 2022 році фігуранти справи уклали з Міноборони контракт на постачання мінометних снарядів, які так і не поставили. Днями в учасників злочинної групи провели обшуки. 

Крадуть уже не мільйонами, а мільярдами, забезпечують за рахунок української крові себе і декілька своїх поколінь наперед… Вони обділили армію на 100 тисяч мінометних снарядів. Люди не добирають слів, реагуючи на викриття. 

Тож чи дивно, що досі Європа переймається нашою корупцією, і 10 мільйонів доларів спрямовує саме на те, аби спинити апетити казнокрадів. Недивно, що у понеділок прибули до України інспектори зі США, щоб перевірити, як Київ використовує американську допомогу.

Карта тривог дедалі частіше заливається червоним кольором. Обстріляні ракетами Харків, Запоріжжя, Дніпро, Суми, Херсон – ті, які близько до зла, страждають найбільше… Шахеди у західному напрямку – реальність, яка за два роки остаточно втратила обриси тимчасовості. Суцільна біда, з якою важко примиритися. Але мусимо триматися, «бо плач свободи ще не дав нікому, а хто борець – той здобуває світ» (із гімну українських націоналістів).

Що на фронтах? Всюди гаряче. За інформацією Генштабу, На Бахмутському напрямку Сили оборони України відбили 3 атаки противника поблизу Багданівки та Іванівського Донецької області. На Авдіївському напрямку українські захисники продовжують стримувати ворога, який не полишає спроб оточити Авдіївку. Протягом минулої доби відбито 16 ворожих атак поблизу населених пунктів Новобахмутівка, Авдіївка та ще 8 атак біля Первомайського та Невельського Донецької області.

На Мар’їнському напрямку українські воїни продовжують стримувати противника неподалік Георгіївки, Побєди та Новомихайлівки Донецької області, де відбили 8 атак. Тривають запеклі бої на Куп’янському напрямку. 

Війна, не зважаючи на зиму, не стихає. «Інтенсивність бойових дій зростає, і ми не бачимо світла в кінці тунелю», коментуючи останні події, наголосив представник ЄС Жозеп Боррель. Європа занепокоєна, бо їй судилося стати флагманом допомоги нам – після того, як США зупинили фінансування, причому невідомо на скільки. Республіканці ставлять палиці у колеса, а Трамп багатозначно сказав, що якби на Америку напали б, то НАТО нічим не допомогло б, таким чином поставивши під сумнів доцільність перебування США у цій воєнній організації. Словом, є підстави для занепокоєння, але водночас є й багато подій, які вселяють надію. Так, відбувся другий раунд переговорів між Україною і Німеччиною щодо угоди про безпекові зобов’язання. Останнім часом за обсягами військової допомоги Німеччина стала головним нашим донором. Україна очікує, що ЄС 1 лютого затвердить нову чотирирічну програму підтримки України на 50 мільярдів євро. 

Ольга КУШНЕРИК