Задрипана ворона: історія з життя родини з Тернопільщини

Григорій не знаходив собі місця. Раз-по-раз міряв кроками кімнату, а тривожні думки не давали спокою. Враз чоловік зупинився і твердо сказав: 

– Ніколи і нікому не віддам своїх кровинок!

– От і добре, – підтримувала сина ненька. – Ач, заявилася безсоромниця через п’ять років.

…А все починалося красиво і романтично. Гриць познайомився з Світланою із сусіднього села і думав, що кохатиме яскраву блондинку все життя. Однак після народження близнят дружина змінилася далеко не в ліпший бік. Сусіди подейкували, що гуляє Свєтка. Проте Григорій гнав від себе ці думки. Та якогось дня половинка заявила:

– Слухай, рідний, до міста хочу поїхати, грошей зароблю. А ти з мамою й без мене з дітками впораєшся. Набридла сільська одноманітність. Мені кращого життя хочеться спробувати.

– Чи ти з дуба впала, Світлано? – не міг повірити чоловік. – Твоя робота — займатися дітьми, а не про красиве життя мріяти. Їм ледь рочок виповнився. Малечі турботлива ненька потрібна.

– Егоїст ти, Гриньку. Лишень собою переймаєшся. А я вже пообіцяла Катерині, що з нею завтра до міста подамося. Вона вже про роботу в новому супермаркеті домовилася. Будемо на касі сидіти. Я про це давно мріяла. Ну, любий, ти ж мене розумієш і любиш?

– Гаразд, – не витримав чоловік. – Але на вихідні обов’язково повертайся додому.

Благовірний гадав, що вона перебіситься, засумує за родиною і схаменеться. Опісля, ой, як пошкодував, що дозволив поїхати дружині, не зупинив. Бо Світлана бувала не частим гостем у селі. Тепер жінка по-модному виглядала, з новою зачіскою, напомаджена ще й з манікюром.

Згодом зовсім пропала, навіть на дзвінки не відповідала. Діточки спочатку плакали, маму чекали, але та навіть зрідка не з’являлася.

Аж тут “добрі” люди невтішну новину принесли. Мовляв, ваша Свєтка в місті іншого залицяльника має. Бачили її зі здоровенним пузом.

Минав час. Олесь з Оленкою вже й до першого класу пішли і про неньку майже не згадували, втомилися від запитань без відповідей. Треба сказати, що Гриць з матір’ю ніколи нічого поганого про Світлану дітям не говорили.

І якогось дня до Григорія якийсь чоловік кіньми приїхав.

– А до вас, бува, Світлана не навідувалася? – запитав.

– Та ні, вона сюди давно дорогу забула. А вам що до неї?

– Я односелець Свєтки. Три роки тому в клубі зустрілися. Така пава, що не відразу й впізнав. Опісля закохався. Зовсім скоро Світлана повідомила, що вагітна від мене. Я й зрадів. Не чув людей, які говорили, що Свєтка покинула свого чоловіка і дітей. Не вірив, бовдур. Вона ж постійно запевняла, що є жертвою  чоловіка-тирана, який її бив і вигнав на заробітки до міста. Та я був ладний вам пику натовкти за неї і дітей забрати. Але вона постійно стримувала, вдавала перелякану. Казала, що ще не час. Проте, щойно народила доньку, як відразу почала кудись пропадати. А потім і зовсім зникла. Я її ледве віднайшов через коліжанку. Ми сварилися, вона й з опалу написала відмову від дитини. Ось тоді у мене локшина з вух відразу спала, наче просвітліло в голові. Зараз сестра допомагає малечу виховувати.

А десь через півтора роки до мене навідався ще один її чоловік. Та сама історія. Народила безсердечна хлопчика і покинула на батька. Для неї це норма. Про мене теж усілякі брехливі нісенітниці талапає. Цей Антон молодець – відразу позбавив її материнських прав. Юридично тепер вона для дитини вже ніхто.

А три дні тому несподівано Свєтка до мене приїхала, скандал влаштувала. Кричала, що бажає донечку забрати. Звиняйте, але, як то кажуть: “Згадала прибацана, як на виходок сідала”. Я їй про розписку нагадав, трохи рота затулив. То вона верещала, що не біда, хоч двох діток собі поверне.

Від почутого Григорій був у повному ступорі. Він же за п’ять років так і не додумався подати на розлучення і позбавити Свєтку материнських прав. Через день вона таки з’явилася на його обійсті.

Істерично кричала, що під серцем носила близняток, хоче негайно забрати дітей.

– Припини кричати, збав оберти, не на базарі, контролюй емоції, – намагався бути виваженим Гриць. – Де ж ти була, коли дітки хворіли, потребували материної ласки?

– Все одно буде по-моєму, закон на моєму боці, – продовжувала імпульсивно волати Світлана. – У мене чоловік в органах працює. За грати захотів? – погрожувала жалюгідна зрадниця. – Чув прислів’я: “І задрипана ворона своїм дітям оборона!”

На щастя, Григорій ніколи не вівся на подібні провокації. Наразі чоловік найняв адвоката і часто приходить на судові засідання, бореться за свої батьківські права та власних діток. Впевнений, зозуля, чи то задрипана ворона, їх не отримає, вона втратила свій шанс, переклавши власну відповідальність на інших. 

Сподіваємося, у новому році в Гриця й дітлахів буде все гаразд!

Оксана ВОЛОШИНА