Як встановлено судом першої інстанції, ввечері 1 грудня 2019 року у Миколи Г., який перебував у житловому будинку по вул. Шумська у Кременці, під час спільного розпиття спиртних напоїв із 65-річним Володимиром З. на побутовому ґрунті виник конфлікт, в ході якого обвинувачений вирішив убити пенсіонера. Він узяв кухонний ніж і наніс у голову та різні частини тіла потерпілого 175 ударів та убив його. Після скоєного утік з місця злочину, а у будинку виникла пожежа. За висновками експертиз, загоряння виникло у кімнаті, де стався злочин, внаслідок підпалу.
Вироком Кременецького районного суду Миколу Г. визнано винним за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України (умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство) та призначено довічне позбавлення волі.
Слід зазначити, що 19 грудня 1997 року Кременецьким районним судом Миколу Г. було засуджено за вчинення злочинів, передбачених статтями 42, 100, 94 КК України (у редакції Кримінального кодексу України від 1960 року), тобто за умисне вбивство і погрозу вчинити вбивство, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
Не погодившись із судовим рішенням, захисниця Миколи Г. подала апеляційну скаргу та просила вирок суду скасувати і закрити кримінальне провадження щодо її підзахисного, оскільки достатніх доказів для доведення його винуватості в суді не встановлено, а можливість їх отримати вичерпано. Також вважала, що місцевим судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду, детально проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги, провівши судове слідство та обговоривши доводи апеляції, дійшла висновку про те, що суд першої інстанції виніс законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а обрані вид і міра покарання – пропорційні тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, хоча Микола Г. своєї вини у суді не визнав і стверджував, що у ніч вбивства у себе вдома розпивав алкогольні напої разом із Ольгою М., Костянтином Б. та Ярославом П., його винуватість доведено показами свідків, висновками експертиз, письмовими та речовими доказами.
Разом із тим, колегія суддів критично оцінила покази Костянтина Б. та Ольги М., оскільки ці свідки проживали у будинку обвинуваченого і товаришували з ним. У суді вони розповіли, що у вечір вбивства разом розпивали спиртні напої. Таким чином, перебували у стані алкогольного сп’яніння і не могли бачили, що сталося після того, як вони полягали спати.
Натомість свідок Дмитро Г., який винаймав кімнату в будинку потерпілого, розповів, що у вечір вбивства він грав у онлайн гру і був у навушниках. Приблизно о 20 год. почув сильний стукіт у вхідні двері. Оскільки господар через хворі ноги пересувався на милицях, юнак зняв навушники і хотів спуститись, але почув, що господар уже відчинив і сказав: «А, то ти, Миколо!». Десь через годину-дві свідок відчув сильний запах диму, але зійти вниз не зміг і зателефонував другові. Той прибіг разом із сусідкою та викликали пожежників.
Відхилила колегія суддів і твердження сторони захисту про те, що під час слідчого експерименту на Миколу Г. чинився моральний та психологічний тиск. Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту та додатку до нього, перебуваючи у будинку потерпілого, Микола Г. у присутності свого захисника і трьох понятих відтворив обставини та частково механізм нанесення ударів по тілу Володимира З., показав, де вони вживали алкогольні напої і місце вбивства, зазначивши, що удари наносив обережно, щоб не торкатись потерпілого. При цьому ні Микола Г., ні його захисник не висловили жодних зауважень стосовно будь-якого тиску на підозрюваного. Неповна деталізація кількості та механізму заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень могла бути обумовлена тим, що навіть на наступний день, за висновком експерта, підозрюваний перебував у стані алкогольного сп’яніння середнього ступеня, оскільки декілька днів напередодні вбивства безперервно вживав алкогольні напої.
Не виявила колегія суддів і порушення прав та свободи від самовикриття при здійсненні негласних слідчих (розшукових) дій під час перебування Миколи Г. в ізоляторах тимчасового тримання ГУНП у Тернопільській області. Зокрема, у камері ІТТ він розповідав співрозмовнику, що вбив ножем Володимира З. і що злочин могли виявити «малолетки» (квартиранти потерпілого), коли він виходив з будинку. Ці розмови були вільними, без примусу або обману з боку будь-яких осіб, підозрюваний на власний розсуд повідомляв співрозмовнику обставини скоєного ним злочину. При цьому у вироку місцевого суду чітко зазначено, що на момент поміщення в ІТТ підозрюваному було роз’яснено його право не свідчити проти себе.
Також провину обвинуваченого підтверджено результатами судових експертиз, проведених із застосуванням різних методик. При цьому експерти були попереджені слідчим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
Всі наведені районним судом докази були належними, допустимими, достовірними та достатніми, в сукупності узгоджувались між собою та перебували у взаємозв’язку.
Микола Г. вчинив особливо тяжкий злочин, але своєї провини не визнав, жодного жалю та співчуття до потерпілого не проявив. Навпаки, демонстрував цинічне ставлення до життя людини, нехтування ним як найвищою цінністю. Маючи незняту та непогашену судимість, обвинувачений на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, а вчинив новий умисний злочин. Унаслідок вживання алкоголю хворів на розлади психіки та поведінки, злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння. Обставин, що пом’якшували покарання, колегія суддів не встановила. Тому призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі відповідало тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, було необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Відтак апеляційну скаргу залишено без задоволення, а вирок Кременецького районного суду – без змін, повідомили у пресслужбі Тернопільського апеляційного суду.