Те, що майстриня буденно називала «виробами», я сприймав як справжні витвори мистецтва, тим більше, що дуже полюбляю солодке.
«Яка це була радість, коли гості відверто нахвалювали мої солодощі»
– Пані Ірино, розкажіть коротко про себе. Звідки у вас така любов до солоденького?
– Народилася я у Зборові, закінчила школу в Тернополі, зараз мешкаю в Бережанах, де закінчувала агротехнічний інститут за спеціальністю «Електрифікація та автоматизація с/г виробництва». Працюю в енергетичній компанії.
Виготовленням солодощів любила займатися ще з малих років. Дитячі експерименти починала із льодяників у формі з-під горішків, підфарбованих зеленкою. Потім перейшла до складніших виробів: простого печива, здоби, тортів до свят. Моя бабуся по батьковій лінії допомагала пекти смаколики на весілля всій родині. Напевно, ці здібності мені від неї передалися, хоч мама теж дуже смачно пече.
Більш серйозно почала займатися випічкою під час першої декретної відпустки. Спочатку це був хліб і великодні паски. Потім було весілля в родички. Вона, знаючи про мої кондитерські здібності, попросила щось спекти. Хвилювалася, бо одне діло пекти для вузького сімейного кола, а зовсім інше – для величезної компанії людей із різними смаками. Зате. Після того я вже впевнено випікала різні торти. Відтоді у мене з’явилося нове хобі. Якось співробітниця попросила спекти для внучки торт на день народження, щось дитяче. На той час вироби з мастики тільки-тільки почали з’являтися. Я обрала торт у вигляді клаповухого песика рожевого кольору. Пам’ятаю, що добряче намучилася з ним, бо тоді ще не мала спеціальних пристосувань для роботи. Зате щира радість дитини стала для мене доброю нагородою.
– Ви десь спеціально навчалися кондитерській справі?
– Ні, я самоучка. Початкові знання взяла з журналу «Рецепти господині», в одному з чисел якого був рецепт мастики на згущеному молоці. Ним користуюся досі. Потім в Інтернеті перебрала «тонни» різної інформації та відео. Я зареєстрована у кількох кондитерських групах, в яких ми з однодумцями ділимося різними секретиками. А ще були десятки, сотні вдалих і невдалих проб та експериментів, як своєрідні «лабораторні роботи». Тоді мої рідні тижнями об’їдалися результатами моїх тренувань (усміхається). Але в кожному ділі найбільшу роль відіграє саме практика.
«У кожен свій виріб завжди додаю щось нове, унікальне «від себе»
– Які вироби є у вашому асортименті? Які вам найбільше подобається створювати?
– Передусім, це безліч пляцків, різноманітні торти і тістечка: від класичних рецептур, до модних сьогодні – мусових, покритих дзеркальною глазур’ю, велюром, мастикою, кремом. Багато десертів у склянках, пряників (їх роблю лише на ярмарки і на подарунки знайомим). Моїми фаворитами є мастичні торти. Їх краще транспортувати, та й зробити такий торт можна у вигляді будь-чого. Але їх собівартість зараз дуже велика, тому замовляють не часто.
– Всі рецепти складені вами, чи ви їх звідкись берете?
– По-різному буває. Звісно, за стільки років практики я маю власні «фірмові» рецепти, наприклад, моркв’яно-горіхового торта. Досі актуальними залишаються старі бабусині. Є й такі, які запозичила із відкритих джерел Інтернету, деякими колежанки поділилися, а іноді нові народжуються від бажання поєднати різні смаки.
– А як народжуються ідеї оформлення?
– Зараз усі мають Інтернет, тому найчастіше приходять з готовими малюнками оформлень і просять повторити. Звісно, я виконую їхні бажання, але у кожен свій виріб завжди додаю щось нове, унікальне «від себе». Якщо ж людина наперед не знає, що має вийти в результаті, то ми разом із нею обговорюємо різні ідеї і знаходимо найкращий варіант.
– На ваших тортиках – красиві фігурки та малюнки. Чи вважаєте ви себе художницею або скульпторкою? Не задумувались над написанням картин?
– Точно, не вважаю. Більше того, намалювати на папері я зуміла б хіба що картину за номерами. От зображення на тортиках – зовсім інша річ. Тут я у своїй стихії. Якщо малюнок простий, то виконую його сама, якщо складний, то спочатку переношу його на пергамент, потім, обведеною стороною кладу на мастику і проходжу ще раз стеком по контуру. На мастиці залишається легкий відбиток, який одразу промальовую харчовими фарбами. Роботу мені суттєво спрощують різні знаряддя, як то трафарети, молди, відбитки, печворк, вирубки, плунжери та багато-багато інших. Можу впевнено сказати, що таких пристосувань у мене назбиралося сотні.
Про «Любов до гробу в білих капцях»
– Чи можете згадати найкумедніші оформлення солодощів, які у вас коли-небудь замовляли?
– Радше, з чорним гумором. То було ще на початку мого кондитерства. Для жінки замовили торт у вигляді труни, з білими капцями збоку та написом на підносі: «Любов до гробу в білих капцях». Замовлення я тоді виконала. Реакції самої жінки не знаю, може це й на краще.
– Скільки часу у вас йде на створення одного кулінарного шедевру?
– Тут неможливо сказати точно. Від кількох днів до місяця. Все залежить від складності.
– Ви все робите самотужки, чи маєте помічників?
– Завжди все роблю тільки сама.
– Ви можете назвати себе ласункою?
– Колись, коли весілля робили в «шалашах» і на стіл ставили кльоші з пляцками й різними витребеньками, мене від тих кльошів було не відірвати, так любила. Як їсти, так і розглядати. Там і лебедики зверху сиділи, і полунички були, вишеньки, грибочки, персики, кошики. Тоді солодке любила, а відколи почала пекти, то більше полюбляю м’ясне (усміхається).
– Окрім солодощів, які ще страви любите готувати?
– Люблю готувати те, що подобається моїм рідним, а вони полюбляють те, що я готую.
– У ваших планах на майбутнє є відкриття власного кафе?
– Я ніколи так далеко не загадувала. А тепер і поготів. Дочекаємось перемоги, а там – побачимо.