Анжела ДОСКОЧ: «Зоринка» – суть мого життя»

Сьогоднішня моя співрозмовниця Анжела Доскоч – дириґентка, художня керівниця Народної хорової капели «Зоринка», директорка «Дитячої хорової школи «Зоринка» імені Ізидора Доскоча», заслужений працівник освіти України. 

«Тут почався мій професійний зріст,  тут знайшла свою сім’ю»

– Анжело Альфредівно, розкажіть, звідки у вас любов до музики і з чого почалося ваше знайомство із «Зоринкою».

– Батько родом із Тернопілля, навчався в художньому училищі у Вижниці (Буковина), де я і народилася. Вся моя родина по маминій лінії закохана в музику. Досі згадую, як я маленькою любила слухати мамині колискові. Співали також мої бабуся і дідусь, а обидві тітки грали на різних музичних інструментах. Саме в такій творчій атмосфері я росла та сповнювалася любов’ю до музики. Навчалася у першій школі Тернополя. Хоча вона із математичним нахилом, але уроків музики було багато. Також при школі діяли хор, різні ансамблі. Оскільки мені це подобалося, то я встигала всюди (усміхається): і в ансамблях, і в хорі. У старших класах мене вже залучали до ансамблю вчителів, в якому грала на сопілці. До речі, в десятому класі саме із сопілкою посіла перше місце на конкурсі в Одесі. Потім було навчання в музичній школі, співала в церковному хорі катедрального собору. Там подружилася із дівчатами, які були випускницями «Зоринки». Якось дорогою додому зустріла Ізидора Олексійовича Доскоча. Він запросив мене долучитися до хору. Це був 1993 р., школа саме готувалася до участі у Всеукраїнському конкурсі хорових колективів ім. М. Леонтовича. Стала активно займатися з учнями, і це мені дуже подобалося. Перемога в конкурсі окрилила, адже відчувала й свою причетність до неї. З того часу і вирішила працювати в «Зоринці». Спочатку вела курс сопілки, потім взяла хорову групу. Коли закінчувала педагогічний інститут, мої вихованці вже брали участь у концертах. Тепер «Зоринка» – суть мого життя. Тут почався мій професійний зріст, тут знайшла свою сім’ю. Всі наші учні – мої діти. Я завжди намагаюся бути із ними «на одній хвилі».

– Скільки часу забирає ваша робота?

– Без перебільшення скажу, працюю від самого ранку аж до пізнього вечора й, практично, без вихідних. Переважно зранку, коли більшість учнів на уроках у школах, присвячую себе адміністративній роботі. А потім – заняття із різними групами.

Секрети успіхів «Зоринки»

– Для вступу до вашої школи потрібно складати якісь іспити чи проходити співбесіду?

– Вельми часто чутно фразу: «В «Зоринці» навчаються обдаровані діти». Насправді, це не зовсім так. До нас вступають звичайні діти. А далі викладачі працюють над тим, щоб розкривати їхні таланти. Беремо всіх дітей, які мають охоту до співу. Потім ділимо їх на різні підгрупи, залежно від здібностей. З кожною підгрупою працюємо за різними методиками. Головне, щоб дитина мала бажання і була наполегливою. За рік навчання навіть ті, котрі спочатку не мали жодних вокальних даних, починають правильно співати. За цим стоїть дуже кропітка і ретельна праця – постійні важкі тренування, як у спорті, але це вартує затрачених сил і часу. Це своєрідна магія, якою володіють наші викладачі (усміхається). Але найбільше залежить від бажання, старанності й наполегливості самих учнів. Іноді діти, які спочатку не мали ні слуху, ні голосу, показували кращі результати, ніж ті, кому рідні навіяли, що вони «майже готові співаки». У перших була значно сильніша мотивація до навчання.

– Навантаження на учнів у звичайних школах зараз велике. Чи не відволікають їх від основних уроків додаткові заняття музикою?

– Навпаки. Науково доведено, що музика сприяє інтелектуальному розвитку. Ті, які займаються музикою, і в математиці успішні. Вони краще навчаються у школі, більш організовані, вміють розподіляти свій час, якого вистачає і на основні уроки, і на музику. Гра на музичних інструментах добре розвиває дрібну моторику й координацію рухів. А заняття у хорі навчають дітей злагоджено працювати у команді. Хор працює як своєрідний великий організм, де загальний результат напряму залежить від ролі кожного учасника зокрема. Це виховує, навчає відповідальності, дисциплінує дітей.  А ще в наших стінах дуже цінується взаємодопомога. Старші учні з власної ініціативи і з радістю беруть шефство над молодшими, допомагають їм займатися, дають різні підказки та поради.

– Окрім хору, які класи ще є в «Зоринці»?

– У нас є класи фортепіано, скрипки, бандури, ударних інструментів, баяну, акордеону, віолончелі, сопілки. Кожен із вокалістів теж відвідує уроки гри на одному із них. Також функціонують відповідні ансамблі, які беруть участь у різних інструментальних конкурсах. До речі, під час виступів хору наші ж учні йому акомпанують на музичних інструментах.

Але «Зоринка» – це не лише щоденна праця над собою. Це також злагоджений колектив, одна велика дружня сім’я зі своїми звичаями та своєрідними ритуалами (як, наприклад, веселі чаювання на перерві, що стали доброю традицією). Це різнобарв’я позитивних емоцій від виступів і схвальні оплески слухачів у різних містах України та світу. Це азарт участі й радість перемог на розмаїтих конкурсах.

– До речі, про виступи і перемоги. Однієї газетної статті не вистачить, щоб перерахувати їх усі. Назвіть нові й найбільш значущі для вашого колективу.

– Спів «Зоринки» свого часу схвально сприймали у різних країнах світу. Дуже запам’яталися різдвяні виступи у храмах Італії, на найбільших площах Венеції, Риму, на площі святого Петра у Ватикані. За нього ми отримали подяку від Папи Франциска. Дуже багато приємних емоцій залишилося від співу «Зоринки» у Стамбулі з нагоди іменин Вселенського Патріарха. З цієї нагоди ми спеціально вивчили  кілька турецьких пісень, що дуже сподобалося публіці. Якщо говорити про участь у конкурсах, то найбільший урожай перемог нам принесли «карантинні» роки. Масові виступи тоді були заборонені, участь у конкурсах у більшості випадків брали наші відеозаписи. Щоправда, кілька поїздок таки було, і цьому ми надзвичайно раділи. Адже атмосфера конкурсу, відчуття змагальності, переживання, живе спілкування з іншими учасниками, виступи на великій сцені вартують значно більше, аніж надіслане на конкурс відео. Усі перемоги на конкурсах навіть важко згадати та й довго перераховувати. Назву лише країни, де «Зоринка» отримала гран-прі та призові місця за кілька останніх років: Хорватія, Іспанія, Італія, Чехія, США, Румунія, Польща, Австрія, Німеччина, Словаччина. Звісно, ми також брали участь і перемагали на всеукраїнських та міжнародних конкурсах, які проводили в різних містах нашої країни. Маємо здобутки і цьогоріч. «Зоринка» стала лауреатом І премії Міжнародного конкурсу «POLSKA GWIAZDA» (Варшава, Польща, 27.02.2023). Також здобули гран-прі 6-го сезону Міжнародного двотурового вокального конкурсу «LONDON STARS» (Лондон, Великобританія, 15.02.2023).

«Вихованцям «Зоринки» під силу усе»

– Який ваш репертуар?

– Традиційно виконуємо духовні й народні пісні. Співаємо літургії у храмах різних міст України та за кордоном. У нашому репертуарі є і класика, і хорові твори сучасних композиторів. На концертах також співаємо популярні естрадні пісні в хоровій обробці. До речі, нещодавно на Театральному майдані у Тернополі спільно з хоровим колективом із Великобританії ми виконали рок-композицію Livin’ on a Prayer (Bon Jovi). Можу впевнено сказати, що вихованцям «Зоринки» під силу усе (усміхається).

– Скільки триває навчання у школі і як далі складаються долі ваших випускників?

Навчання у школі триває вісім навчальних років. Багато наших випускників і опісля приходять відвідувати хор – їм це подобається. Багато з тих, хто закінчують школу, потім продовжують навчання за музично-педагогічними спеціальностями, а згодом викладають музику та вокал, продовжують навчання в музичних училищах, консерваторіях. Наші колишні вихованці працюють у філармоніях різних міст України, співають в церковних хорах. Наш випускник Дем’ян Матушевський працює провідним актором в оперному театрі у Німеччині. Настя Козак стажується в оперному театрі в Австрії.

– А яка ваша роль як дириґентки хору? Наскільки складно керувати великим колективом, в якому водночас різні учасники виконують різні партії?

– Взагалі, існує ціла система дириґентської техніки. Це – своєрідна мова спілкування із хором, в якій, замість слів, використовується міміка маестро, спеціальні рухи, жести. І всі тонкощі цієї своєрідної мови теж вивчають наші учні. На мою думку, з дітьми працювати навіть легше. Вони більше довіряють дириґенту, сприймаючи його таким, яким він є. Ми настільки зріднилися, що навіть дихаємо в унісон (усміхається). Іноді достатньо легкого поруху руки, правильної міміки чи навіть одного погляду, аби вони зрозуміли, що їм потрібно робити.

– Дякую за цікаву розмову. Бажаю подальших творчих здобутків!