Тернополяни відзначають Стрітення: традиції і вірування

Щороку Тернополяни 15 лютого відзначають свято Стрітення Господнього, яке належить до дванадцяти найважливіших свят у церковному календарі. 

Нині закінчується Різдвяний період, і люди перестають вітатися «Христос Рождається!» – «Славімо Його!».

Впродовж цього дня потрібно якомога більше молитися. Свято Стрітення Господнього ознаменоване урочистими церковними службами та освяченням води і свічок.

«…Дай мені води від усякої біди»

Ритуали на пошанування водної стихії приурочені до Водохреща (див. статтю «Йорданська вода й чудодійні дива» у «Свободі» за 18 січня), Стрітення, Юрія, Маковія. На ці свята освячують сільські криниці, степові й лісові джерела. Окремо варто виділити пошанування водної стихії, пов’язані зі святом Івана Купала. Наші дідусі й бабусі вірили, що якщо купатися на Івана, то будеш здоровим і щасливим упродовж року, а вранці купається навіть Сонце. Купальською росою вмивалися, щоб вилікувати очі, щоб не боліла голова, щоб бути вродливим.

Вважалося, що Стрітенська вода, як і Йорданська, має цілющі властивості: помічна при різних недугах, негараздах у родині.

Коли цього дня набирали воду, то примовляли: «Земле, земленько (або криниченько), дай мені води від всякої біди».

Стрітенською водою кропили синів, яких відряджали на війну

Свяченою водою напували худобу, щоб не хворіла, щоб збільшувалися надої (додавали талої води), кропили подвір’я. Її вважали найбільш помічною при хворобах та для подорожуючих. Найчастіше використовували від вроків, «злого» ока, а також натирали хворе місце і вірили, що цілюща вода допоможе.

Також її використовували як приворот у любовній магії. Дівчата набирали воду з трьох, семи або дев’яти криниць і намагалися дати її напитися парубку, за якого хотіли вийти заміж.

Колись Стрітенську воду також збирали з бурульок: їх розтоплювали, й та вода уже вважалася особливою. За повір’ям, така вода цілюща і лікує від багатьох напастей. Вірили, що вона загоює рани і внутрішні захворювання.

Стрітенською водою кропили синів, яких відряджали на війну, та чумаків перед далекою дорогою. Пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону, а господарі – худобу під час першого вигону на пасовисько.

«Щоб грім минув хату» і «Щоб душа бачила, куди йти…»

Наші прадіди вважали, Стрітенські свічки наділені цілющою силою.  У багатьох районах нашого краю їх називали «громницями». Їх зберігають упродовж року, й якщо на вулиці негода, то господарі оселі запалюють свічку і читають молитву, вірячи, що це – надійний оберіг від стихійного лиха – «Щоб грім минув хату».

Запалювати Стрітенську свічку можна також в інших випадках: якщо недалеко від будинку почалася пожежа; якщо під час пологів у породіллі з’являються труднощі (обкурювали породіллю освяченим зіллям, запалювали Стрітенську свічку та молилися до Матері Божої); під час молитви за здоров’я; якщо людина «тяжко» помирає (щоб спокійніше покинула цей світ).

Поширеним є звичай класти Стрітенську свічку в домовину. Мовляв: «Щоб душа бачила, куди йти», бо «Покійник на тамтому світі буде скоро стрічатися зі своїми».

Свічки, які ми благословляємо, є символом Христа, який проганяє темряву з нашого життя. Тому варто запалювати їх щоразу, коли стаємо до молитви, щоб пригадувати собі про Його присутність.

Стрітенські свічки оберігають не лише від грому і блискавиці, їх варто запалювати під час бурі і при хворобах, в моменти воєнних лихоліть, епідемій, але лише з вірою, що Той, Хто Є правдивим Світлом, завжди поруч і може нас вберегти та прийти на допомогу. Тому не варто колекціонувати свічки і з року в рік їх знову освячувати, щоб вони мали «більшу силу». Нехай ті свічки, які будете освячувати, згорять до наступного року, це буде добрим знаком того, що ви за цей рік присвятили багато часу для Бога.

Єдиний на Тернопільщині храм Стрітення Господнього та прикмети

На Тернопільщині є лише одна церква Стрітення Господнього – у с. Плотича, що на Козівщині. Кажуть, якщо запалити свічку на Стрітення в однойменному храмі і попросити Господа про допомогу, то Він обов’язково вислухає.

Настоятель храму, о. Богдан Зінченко розповів: «Коли я прийшов у  1994 р. на парафію у Плотичу, в селі була старенька церква Різдва Пресвятої Богородиці, згадки про будівництво якої сягали далекого 17 століття. Цей храм був замалим для парафіян та й, зважаючи на його вік, в аварійному стані. Тому ми разом з парафіянами у 1995 р. розпочали будівництво нової церкви. Жертводавцями були парафіяни села і житель США Володимир Козицький. 21 вересня 2008 р. новозбудовану церкву Стрітення Господнього освятив владика Василій Семенюк у співслужінні священників з різних деканатів».

Цікаво й те, що Плотича належало до небагатьох сіл Тернопільщини, де після закриття храму радянською владою у 1962 р. віруючі аж до офіційного відкриття у 1987 р. самовільно відкривали церкву та проводили в ній спільні молитви та служили молебні.

У народі кажуть, що на Стрітення Господнє зустрічається зима і весна. Хто перемагає у суперечці, той ще залишиться господарювати. За повір’ям, якщо до вечора потеплішає, то виграло літо і скоро прийде тепло. Якщо ввечері стане холодніше, то зима на деякий час затримається. Тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер на Стрітення – до врожаю плодових дерев.  Якщо на деревах лежить іній – вродять гречка і картопля.

Ще за допомогою палаючої Стрітенської свічки у церкві передбачали погоду упродовж року: якщо полум’я велике, то буде літо мокре, вітряне; як тріщить, то літо – громове; якщо тихо свічка горить, то влітку буде багато погожих днів.