Кубок світу з футболу: до фіналу дійшли ті, хто мав там бути

Сьогодні завершився Чемпіонат світу з футболу в Катарі. Кубок розіграли між собою Аргентина та Франція, перемогу здобула Аргентина.

Як це було? Читайте у матеріалі Газети “Свобода”.

Півфінальні поєдинки мали спільний знаменник: прогнозовані фаворити не відчули особливих складнощів на останній стадії перед вирішальним поєдинком. 

Аргентина – Хорватія – 3:0

Попри прогнози на користь аргентинців, у хорватів не мали б тремтіти коліна перед матчем. По-перше, переможцям Бразилії це зовсім не личило (хто візьметься сказати, що Аргентина сильніша за “пентакампіонів”?), а по-друге, Модріч, Перішіч, Ковачіч, Брозовіч, Крамаріч пам’ятали ЧС-2018 і 3:0 над Аргентиною в груповому турнірі. Все це так, але якби голкіпер балканців Ліваковіч  не зробив розкішний “сейв” під завісу першого тайму, на перерву команди могли б піти саме за такого ж рахунку – на 34 і 39 хв. аргентинці рішуче порушили доволі рівний та обережний перебіг поєдинку і двічі змусили суперників починати з центру. Одразу стало цікаво: а) чи вдасться хорватам відігратися, як це було у поєдинках з Японією і Бразилією?; б) чи не розтринькають аргентинці перевагу в 2 м’ячі, як це трапилося в матчі з Нідерландами? Час йшов, і не дуже гострі атаки хорватів натикалися на непробивну  стіну аргентинської оборони. А на 69 хв. матч втратив спортивний інтерес – знову завдяки зблиску генію Мессі. Пройшовши флангом, Ліонель наче на блюдечку виклав м’яч Альваресу, котрому залишалося лише оформити дубль. Після цього подумалося: все-таки півфінал Аргентина-Бразилія дивився б цікавіше…

 Франція – Марокко – 2:0

Другий півфінальний поєдинок вдався в плані інтриги більше. “Ми ще й не почали, а французи вже виграють”, – сказав коментатор, коли на 5 хв. захисник збірної Франції Ернандес увігнав м’яч у ворота марокканців.  Після цього африканці,як мінімум, заявили про бажання атакувати. Це завершилось тим, що… ледь не забив, вийшовши віч-на-віч з голкіпером, Мбаппе, а секундою пізніше Жиру не влучив у порожні ворота (відстань між стійками – 7,32 м). Втім, на 45 хв. Ель-Ямік ледь не сотворив справжній шедевр, завдавши удару “ножницями” і “поцілувавши” стійку воріт Льоріса. Це, як виявилося, було прелюдією до запеклого штурму його “рамки” на початку другої половини. Декілька разів здавалося, що м’ячу вже нікуди діватися, крім французьких воріт, але все для команди Дешама обійшлося. А на 79 хв. настав час нагадати про себе головній “зірці” в складі збірної Франції. Мбаппе. Він продерся крізь марокканський захист і завдав удару, який обернувся щасливим для французів рикошетом і добиванням Муані в порожні ворота.

Втіха для невдах півфіналу

Матч за 3-тє місце: Хорватія – Марокко – 2:1

Перед матчем здавалося, що мотивація у марокканців має бути вищою, а для хорватів боротьба за 3-тє місце – крок назад в порівнянні з ЧС-2018, де вони стали віце-чемпіонами. Однак насправді отої різниці в мотивації помітити не вдалося – Модріч, Перішіч, Ковачіч  і їхні партнери поставилися до гри з повною відповідальністю і бажанням перемоги. Команди на турнірі зустрічалися вдруге – матч у групі вони завершили нульовою нічиєю, мабуть, не маючи й гадки, що доведеться поборотися ще раз. Цього разу про “сухий” результат довелося забути вже на самому початку гри. Спершу на 7 хв. захисник хорватів Гвардіол головою ефектно замкнув передачу  Перішіча потилицею після розіграшу штрафного. Раділи хорвати недовго: вже через дві хвилини марокканець Дарі скористався неузгодженістю їхньої оборони і теж головою сквитав рахунок. В подальшому гра проходила з приблизно рівними напівмоментами, аж поки на 42 хв. Оршіч не завершив тонко розрахованим ударом у верхній кут тривалу наступальну акцію своїх партнерів. У другому таймі очікувалося на штурм від “атласних левів”, схожий на той, що вони організували на початку другої половини у півфіналі проти французів, але його не сталося. Останній шанс марокканці, які створили найбільшу сенсацію на турнірі, мали в доданий час, однак хтось із них, уже впіймавши голкіпера хорватів Ліваковіча на протиході, головою спрямував м’яч над воротами.

Резюме: до медалей світового чемпіонату команда з Африки ще не “доросла”, хоча за свій виступ заслуговує найвищої похвали. Результат збірної Марокко вагомий ще й тим, що, наважуся припустити, наступного разу команда з “чорного континенту” у четвірці  кращих на Кубку світу з’явиться не скоро…

Перемога справді сильнішого

Фінал. Аргентина – Франція – 3:3 (пен. – 4:2)

Нічого не скажеш – розкішний фінальний матч Кубку світу-2022 видали збірні Франції та Аргентини. Особисто я за увесь свій 55-річний вболівальницький стаж не пригадую більш драматичного вирішального поєдинку світової першості.

Ігрова перевага Аргентини  була помітною з перших хвилингри. Подеколи вона здавалася аж завеликою як для поєдинку  команд приблизно одного рівня. Захист французів працював з повною напругою. Виникала думка, що таким, можливо, є тактичний задум коуча французів Дешама – свідомо віддати ініціативу суперникам, щоб приспати їхню пильність і у зручний момент здивувати вагомим ходом у відповідь. Але збігав час, а ситуація на полі не змінювалася. На 21 хв. Дембеле спершу дав себе обіграти Ді Марії і, як наслідок, не знайшов нічого кращого, ніж зачепити ногу аргентинця, коли той уже увірвався у штрафний майданчик. Мессі бездоганно виконав пенальті – 1:0. Дивно, але гол не змусив французів стрепенутися й спробувати перехопити ініціативу – чи, точніше буде сказати, аргентинці не дали їм це зробити.  А на 36 хв. блискавична чотириходівка Мессі-Альварес-Макалістер-Ді Марія – в кожному епізоді з випередженням суперників на мить – завершилася невідпорним ударом останнього. Гравець на ім’я Анхель (Ангел) став у першому таймі для французів справжнім дияволом. Стан нокдауну,  в якому вони опинилися, здавалося, зруйнував усі їхні награні ігрові зв’язки, одним махом перетворивши зірок світового рівня на дезорганізовану групу посередніх гравців.

В перерві подумалося: може, штаб французької збірної таки спроможеться запропонувати суперникам якусь несподіванку – адже змогла ж за аналогічного рахунку в матчі чвертьфіналу проти тієї ж Аргентини вирівняти становище збірна Нідерландів. Забігаючи наперед скажу, що так і сталося. Однак почався другий тайм – і здалося, що футболісти й не залишали поле на 15-хвилинну перерву. Перевага збірної Аргентини й далі була беззаперечною. Але приблизно за 10 хв. до закінчення основного часу на полі раптом почалося таке, що зовсім не диктувалося попереднім перебігом матчу.  Самі аргентинці потурбувалися про те, щоб створити в ньому інтригу, двома ногами наступивши на згадані вище нідерландські граблі. На 79 хв. аргентинець Отаменді завалив у карному майданчику форварда суперників, який рвався до воріт, і Мбаппе чітко виконав пенальті. І тут французів, яких у VIP-ложі палко підтримував президент Емануель Макрон,  як мовиться, понесло. Виявилося, що і сил вони зберегли достатньо і технікою можуть потягатися з “латиносами”. Вже через хвилину Мбаппе скористався передачею Тюрама і увігнав м’яч у нижній кут воріт аргентинців. Здалося, що у французів наче виросли крила. У доданий час небезпечно бив з близької відстані Рабьо, а на останній компенсованій хвилині голкіпер французів Льоріс блискуче впорався з небезпечним ударом Мессі, котрий на якийсь час, здавалося, загубився на полі.

Дуже помилкове, як виявилося, враження. На 108 хв. екстратайму Ліонель  опинився у потрібний момент там, де потрібно, і добив м’яч за лінію воріт Льоріса після удару Л. Мартінеса. Вибух радості аргентинців на полі та їхніх численних вболівальників на трибунах трапився втретє за матч, однак знову виявився передчасним: на 118 хв. Мбаппе влучив аргентинському оборонцеві у виставлену руку і, вдруге за матч реалізувавши пенальті, оформив хет-трик. Після цього ще встиг змарнувати стовідсоткову нагоду француз Муані, й суперники перейшли до з’ясування, в кого міцніші нерви, тобто до серії 11-метрових. Удар француза Комана парирував голкіпер аргентинців Е.Мартінес, а Чуамені пробив повз ворота. Аргентинці ж не припустилися жодного промаху і хоча й не так переконливо, як це могло здатися після першого тайму, довели, що вони нині – найсильніша збірна світу. І, за великим рахунком, сумніватися в цьому не доводиться.

Автор: Ігор Дуда