Секрети успіху від футболіста та тренера – Валентина Білика

Кращий футболіст Тернопільщини 2021 р. Валентин Білик цьогоріч може стати кращим тренером Тернопільщини. Здобувши перемогу у Лізі чемпіонів Тернопільщини, він вже на крок до цього наблизився.

У великий футбол із родинного села

• Валентине, розкажіть про себе. 

– Народився я 29 липня 1996 р. в Тернополі. До 9 класу вчився у ЗОШ №14, потім вступив до футбольного спортивного ліцею на базі школи №30. Навчався у педуніверситеті, здобув звання бакалавра. Успішно закінчив магістратуру економічного університету, нині працюю тренером із футболу в Байковецькій громаді.

Дубівці – моє рідне село, в якому я робив перші кроки як футболіст, а згодом – як тренер. Тут завжди була хороша футбольна школа, тому стати добрим футболістом і виступати на професійному рівні, а також тренувати хлопців  – це дитяча мрія, яку, зрештою, й реалізував. Щоби прийти до мети, мало лише бажання, мені потрібно було багато працювати над собою, удосконалювати навички.

Щоб бути хорошим тренером, потрібно також вчитися у своїх футболістів

– Якими були ваші перші тренерські кроки? Чи все вдавалося?

– На початку було трішки складно, бо більшість гравців в команді були старшими й деколи я не вселяв їм довіри, хоча вважаю, що хороший тренер також має вчитися у своїх футболістів. Тож під час тренувань ми поступово звикали один до одного, а з часом вони зрозуміли мою концепцію футболу і бачення командної гри. Так і почалися наші спільні кроки, матч за матчем відчувався прогрес. Можливо, не завжди був результат, але команда грала в хороший, комбінаційний футбол, який подобався вболівальникам і самим футболістам. Вже першого сезону ми стали бронзовими призерами, і це був непоганий результат. Цього року доукомплектували команду досвідченими виконавцями.

Переграли суперника за рахунок взаємодовіри, самовіддачі та спортивної дисципліни

– У чому секрет успіху в сьогоднішньому поєдинку?

– Дякуючи ЗСУ, ми розпочали сезон і мали можливість займатися своєю улюбленою справою. Дещо невдало стартували, але згодом вийшли на потрібний рівень. Пройшовши ще минулого року груповий етап Ліги чемпіонів, ми зайняли перше місце і пройшли у наступний раунд, який вже відбувся цього року. У півфіналі ми зустрічалися з командою з Великих Бірок, яка також демонструє непоганий футбол. На цей поєдинок ми налаштовувалися по максимуму, старалися нав’язати свою гру і здобули перемогу із загальним рахунком – 5:1. У фіналі нас чекав поєдинок із діючим чемпіоном цього турніру, найсильнішою командою нашого району останніх років із с. Плотича. Ми скрупульозно готувалися до цієї гри, знали можливості і сильні сторони суперників.

Ми маленькими кроками йшли до цієї мети, футболісти довірились мені, а я був впевнений, що вони не підведуть – ось і секрет успіху. Я щиро дякую їм за те, що подарували ці позитивні емоції, які пам’ятатиму все життя.

Хочу подякувати голові Байковецької громади Анатолію Кулику і першому заступнику Миколі Думі за фінансову підтримку команди, а також місцевим меценатам.

Цю перемогу наша команда присвячує ЗСУ, які боронять нашу країну.

Щоби швидше його величність футбол приносив позитивні емоції на вщерть заповнених стадіонах

– Чи важко поєднувати футболіста в «Агроні» і тренера в «Говерлі»?

– Не важко, адже я отримую масу позитивних емоцій, в «Агроні» – як футболіст, а в Дубівцях – як тренер.

Як гравець, я здобував різні перемоги, знаю, які це емоції, коли ти на полі і своїми діями можеш змінити результат, але зовсім інші відчуття, коли стоїш за полем і не маєш безпосереднього впливу на гру, але найбільше відповідаєш за результат поєдинку.

– Про що мрієте?

Перше бажання, щоби швидше нашою перемогою завершилася війна і його величність футбол приносив позитивні емоції на вщерть заповнених глядачами трибунах. А також хочу продовжувати тренерську діяльність, прогресувати і попробувати свої сили в майбутньому на вищому рівні.