24.11.2024
13:12
Замок у Теребовлі: від занепаду – до відродження
Однією із визначних пам’яток архітектури України є оборонний замок XVII століття в Теребовлі – одному з найстаріших міст на західноукраїнських землях, місті, яке має давні оборонні традиції.
Щодо виникнення цієї назви існує кілька версій.
Згідно з першою, Теребовля походить від давньослов’янського імені Теребислав. Польський історик XIX століття Лелевель пов’язує даний топонім з дакійським поселенням Тріфульйон, що, ймовірно, було засноване в І столітті н.е. на цій території. Найбільш вірогідною є версія, згідно з якою назва міста походить від давньоруського слова “теребити” — розчищати, викорчовувати, що вперше зустрічається в “Повісті минулих літ” під 1014 роком.: “И рече Володимирь: теребите путь и мости мостите”.
Перші письмові згадки про Теребовлю зустрічаються в літописах Х століття, в тому числі в відомому Іпатіївському літописі. Там є глава, присвячена зрадницькому засліпленню теребовлянського князя Василька в 1097 році. У цей період на замковій горі існувало не просто укріплене давньоруське городище, а була справжня княжа резиденція, з дитинцем, частоколами і ровами. На початку ХІІІ століття, коли Теребовля вже входила до складу об’єднаного Галицько-Волинського князівства, князь Данило Романович наказав облицювати дерев’яні стіни фортеці каменем.
На території замкового подвір’я уздовж західної оборонної стіни знаходилися власна пекарня, кілька стаєнь, складські приміщення; центральну ж частину подвір’я займав невеликий дерев’яний палац з резервуарами для зберігання води і пива перед ним.
А на невеликому майданчику біля в’їзної брами з підйомним мостом розташовувалися додаткові господарські будівлі із стратегічними запасами: приміщення для утримання худоби (хлів, курник, стайні), пивоварня з солодівнею і резервуарами для зберігання готового хмільного продукту. Варто зазначити, що пивоварня Теребовлянського замку була дуже відомою в часи Галицько-Волинського князівства. Про неї навіть є згадка у Іпатієвському літописі.
Як ми вже знаємо, більшість кам’яних середньовічних замків або фортець створювалася у тих місцях, що раніше були під дерев’яними укріпленнями. Адже дерево як будівельний матеріал використовувалося в Україні з найдавніших часів. З дерева будувалися не тільки храми, хати, господарські споруди, а й замки, фортеці, палаци. Бо в замках і фортецях зрубана кліть була основою оборонних стін.
Отож, на місці княжого замку в XIV століття за наказом польського короля Казимира Великого зводять новий кам’яний замок. Часті напади ворогів визначили потребу в зміцненні та розширенні замкової території. В 1631-1632 роках староста міста Олександр Балабан зводить на Замковій горі могутню твердиню. Вона мала три оборонні вежі, забезпечені бійницями для ручної зброї та гармат, а також систему підземних ходів, що зв’язувала місто з іншими населеними пунктами.
Історія Теребовлянського замку – це історія неодноразових нападів та мужнього захисту його оборонців. У 1688 році замок зазнав від татарів таких сильних руйнувань, що відновити його не вдалося. Саме тоді він втратив своє оборонне значення. В середині ХVІІІ століття було передано усі гармати й іншу зброю в Кам’янець-Подільську фортецю, а ті приміщення, які вціліли на території замку, використовувались для міських і земських установ.
У 1772 році в результаті Першого поділу Речі Посполитої Теребовля відійшла до складу Австрії. Саме в цей період внутрішні споруди замкового двору були розібрані, а на їх місці спорудили казарми. У 1880 році австрійські казарми знесли. Замкові споруди було дозволено розбирати на будівельний матеріал.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХХ століття з ініціативи комісара міста Сильвестра Комісевича і бургомістра Казимира Міссони у замку проводяться консерваційні роботи. У ході цих робіт була розчищена і упорядкована південна вежа – бастея замку, в якій була відкрита корчма. Вхід в корчму влаштували у нижньому ярусі башти, поблизу східної замкової стіни. В цей самий період було розчищено криницю, воду з якої діставали за допомогою насосу. В пам’ять про ці роботи у східну замкову стіну були вмуровані плити з іменами людей, які брали участь у консервації стародавніх укріплень.
В 1990 році група архітекторів інституту «Укрзахідпроектреставрація» під керівництвом Романа Могитича виявили на глибині 20-40 сантиметрів залишки кам’яного мурування у вигляді стіни, витягненої по прямій лінії. Після зачищення мурування та його детального аналізу було встановлено, що фрагмент виявленої стіни був першим рядом, яким стародавній майстер почав надавати оборонній вежі її форми. Віднайдено два виразні кути та залишки трьох стін вежі, дві з яких мали зафіксовані напрямки. Регулярне мурування стін вежі базувалося на хаотичній кладці каміння – забудуванню, що загально прочитувалося. Стіна, зафіксована двома кутами, була північною стіною вежі. Проведений аналіз дозволив окреслити форму та припустити габарити первісної південної вежі замку ХІІІ століття. Ця вежа була шестигранною у плані.
Аналіз всіх матеріалів про будівництво замку стверджує, що форма його плану задана формою пагорба, а докладніше – материковою кам’яною плитою. Це було виявлено під час досліджень. Існуючі мури замку, зведені 1631 року, постали навколо старого, не руйнуючи його до часу, поки обороноздатність не була забезпечена. Замок розширився, повторивши форму вже існуючих оборонних мурів. На основі форми замкових укріплень ХVІІ століття і форми материкової плити можемо припустити, що з південної сторони в ХІІІ замок мав одну вежу. Клиноподібна форма мурів, що завершувалася потужною вежею, добре забезпечувала обороноздатність замку з півдня. Можливо, що південна сторона схоже виглядала на всіх етапах розвитку замку.
У 1996 – 1997 роках проводилися архітектурно-археологічні дослідження Замкової гори, в ході яких було установлено, що укріплення замкової гори пройшли через кілька основних будівельних етапів. На основі отриманих у ході досліджень матеріалів було складено ескізний проект консервації і часткової реставрації замку. Цей проект передбачав консервацію казематів західної стіни, консервацію і часткову реставрацію замкових бастей (“нарощування” стін башт, покрівельні роботи, відновлення дерев’яних галерей та перекриттів ярусів башт), відновлення початкового виду куртин, а також оборонних галерей мурів.
5 листопада 2008 року за розпорядженням Кабінету Міністрів України Теребовлянський замок увійшов до складу Національного заповідника “Замки Тернопілля”. Це було зроблено задля покращення збереження пам’ятки архітектури та адаптації до сучасних вимог.
Створення на базі Теребовлянського замку відділу Національного заповідника «Замки Тернопілля» суттєво вплинуло на його долю. Важливим завданням постало збереження оборонно-фортифікаційної споруди як пам’ятки історико-культурного і національного значення. Для цього потрібно було провести поетапну ліквідацію аварійного стану, відновлення, консервації та ревіталізацію пам’ятки, створення умов для раціонального її використання як сучасного культурного центру.
За останні роки замок став місцем культурного відпочинку, що приваблює численних відвідувачів. На особливу увагу заслуговує серпантинова доріжка, що веде від підніжжя гори до середньовічного замку. У 2011-2012 роках Національний заповідник «Замки Тернопілля» виконав реставраційні роботи із мощення доріжки.
7 липня 2012 року в рамках святкування 915-річчя від дня першої писемної згадки про Теребовлю був відкритий пам’ятник Софії Хшановської. Нова скульптура належить авторству заслуженого художника України Романа Вільгушинського. Майстер є лауреатом обласної мистецької премії ім. М.Бойчука та міжнародної виставки «Львівський осінній салон «Високий замок» 2006 року , а в 2008 році його роботи ввійшли до експозиції виставки кращих скульпторів України.
Включення оборонного замку в Теребовлі до Національного заповідника «Замки Тернопілля» та створення на його базі Теребовлянського відділу дозволило зберегти для прийдешніх поколінь яскравий об’єкт культурно-історичної спадщини, популяризувати пам’ятку.
Тетяна Крохмальна, молодша наукова співробітниця Національного заповідника «Замки Тернопілля»
