Такого квартиранта й ворогові не побажаєш…

Тернополяни, здаючи квартири в оренду, дедалі частіше оформляють договори, сплачують податки – як кажуть, мельдуються, щоб не мати згодом мороки з державою та при потребі могти відстоювати свої права у поліції чи у судах. Як показує життя, перестороги, завбачливість стають у нагоді, бо ж насправді нечасто орендодавці знають, кого впускають у рідні стіни. Винаймають квартири здебільшого приїжджі. Бувалі власники нерухомості радять «погуглити» прізвище потенційного квартиранта, перевірити у численних відкритих реєстрах – чи бува він не засуджений, боржник чи не перебуває у розшуку. Жодної гарантії про порядність квартиранта не дають ані агентства нерухомості, ані ріелтори. Тому варто перевіряти самотужки, бо усі неприємні наслідки доведеться приймати теж самому.
Власне, з цілим «букетом» наслідків зіткнулася тернополянка, яка через агентство нерухомості здала в оренду квартиру якомусь чоловікові. Не цікавилася, хто він і чим займається. Лише згодом їй стало відомо, що цей уродженець Прикарпаття має за плечима кілька судимостей. Причому за тяжкими статтями, як от грабежі, розбійні напади, і пробув у тюрмі майже усе доросле життя – більше одинадцяти років.
Так от, минулорічного травня господиня уклала з ним договір оренди на три місяці. Відповідно до угоди, квартирант міг користуватися усією двокімнатною квартирою, крім однієї кімнати. Там жінка склала цінні речі – картини, кришталевий посуд, сервізи та інше. Кімнату замкнула на ключ й залишила його у чайнику на поличці кухні.
Квартирант мав повну свободу, бо господиня перебувала то в Польщі, то у Львові й до Тернополя не навідувалася. 
Але… Одного дня на тернопільському ринку колишній чоловік господині побачив картину – «Старий Париж». Він насторожився, почав придивлятися й упевнився, що це саме та картина, яку він подарував дружині десь 25 років тому. У дев’яностих він часто «балував» дружину мистецтвом – подарував щонайменше двадцять картин. Це не казна-якої вартості роботи, але оригінальні твори професійних художників.
Чоловік зателефонував дочці: «Невже мама продає квартиру?». А зачувши заперечення, розповів про «Старий Париж». Стало зрозумілим, що це справа квартиранта, який, до слова, за червень не заплатив за житло. 
Брат господині пішов у розвідку. Спочатку прислухався під дверима і почув, що у середині хтось є. Почав грюкати, але квартирант не відчиняв. Тоді чоловік вибив двері. Квартирант був з дівчиною. Кімната, яка мала бути на замку, була відчиненою навстіж. Там не було ані картини про Париж, ані решти пейзажів та натюрмортів, посуду й іншого цінного краму. Господиня згодом порахує збитки – 23 тисячі гривень.
Цієї ж доби квартирант поспішно втік. Але поліції не склало труднощів встановити його особу, адже до договору оренди додавалася копія паспорта. Ось тоді й з’ясувалося, що чолов’яга – бувалий злочинець.
На початку травня для нього прозвучав вирок у Тернопільському райсуді. Окрім обкрадання найманого житла, його звинувачували ще й шахрайстві та заподіянні легких тілесних ушкоджень. З’ясувалося, що прикарпатець наживився на людяності та довірі тернополянина. Якось біля залізничного вокзалу о другій ночі побачив молодого чоловіка, який вигулював собаку. «Виручи, дай подзвонити до дівчини, бо мій телефон сів», – звернувся прикарпатець до незнайомця. Той дав телефон і, сидячи на лавці, чекав. Бачив, як чоловік з борідкою, вбраний у світле, вдаючи бурхливу розмову, відходить з чужим телефоном усе далі, і врешті зникає у нічній пітьмі. Тернополянин ще півгодини почекав й остаточно зрозумів свою неприємну роль ошуканого. Йому теж довелося просити у перехожого телефон – щоб викликати поліцію. 
Свого смартфона ошуканий так і не побачив, бо наступного дня прикарпатець продав його на ринку за 700 гривень. Отож у судовій залі як потерпілий висловлював позицію суворо покарати шахрая.
А от за злодійське квартиранство обвинуваченому інкримінували викрадення майна з проникненням у житло. Під час судового розгляду обвинувачений заперечував таку кваліфікацію, мовляв, те, що вчинив, слід розцінювати просто як крадіжку – без кваліфікуючої ознаки «з проникненням». Маючи чималий кримінальний досвід, він усвідомлював суттєву різницю у мірі покарання. Якщо шахрайство могло зійти йому з рук умовним покаранням і «проста» крадіжка теж не загрожувала позбавленням волі, хіба мінімальним строком, то за крадіжку з проникненням у житло – колонії уже не уникнути. 
Власне, він наполягав, що правомірно користувався другою кімнатою і жодного протиправного проникнення не робив. Це категорично заперечила потерпіла. Суд зіслався на практику Верховного Суду, зокрема: у випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла у приміщення з обмеженим доступом з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи слід кваліфікувати як крадіжка, поєднана із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Отож обвинуваченого визнали винним таки у крадіжці з проникненням.
Стосовно заподіяння легкого тілесного ушкодження – суд виправдав прикарпатця. Подія відбувалася при застіллі. Один нетверезий чоловік начебто скандалив, замахувався ножем на прикарпатця, і останній, виштовхуючи скандаліста, надавав йому штурханів. Загалом усе завершилося трагічно. Побитий звернувся у лікарню, і коли його оглядав лікар, втратив свідомість. Чоловіка намагалися реанімувати, але той помер. При розтині з’ясувалося, що смерть настала від відмирання підшлункової залози, і побиття тут ні при чім. Очевидно, що доказова база обвинувачення кульгала, бо суд став на бік обвинуваченого, який наполягав, що не перевищував права на необхідну оборону, захищаючись від озброєного ножем нападника.
З сукупністю злочинів Тернопільський міськрайонний суд засудив обвинуваченого до трьох з половиною років позбавлення волі. Засуджений звернувся з апеляційною скаргою на вирок, тож наразі він не набув чинності.
 
Ольга КУШНЕРИК