До 80-річчя від дня народження

У рамках ХV мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DOKUDAUS UA в бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» відбулася презентація альбому «Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості» та книги «Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості» про відому особистість, знакову постать національної історії та культури, які представила упорядниця та авторка Соломія Дяків.
Ці  видання висвітлюють  подвижницьке життя і творчість незламної українки, видатної художниці, яскравої представниці когорти шістдесятників, багатолітнього політв’язня радянських концтаборів, правозахисниці, членкині УГГ, активної громадської діячки, депутата Львівської міської ради першого демократичного скликання (1990-1994 р.), голови Марійського товариства «Милосердя». У період радянського тоталітаризму творчість мисткині була заборонена, а під час ув’язнення її вагомий творчий доробок знищено. Це альбомне видання розраховане на істориків і теоретиків мистецтва, культурологів і художників, усіх, хто цікавиться українським мистецтвом та історією.
5 листопада  на державному рівні в Україні відзначатимуть пам’ятну дату – 80 років з дня народження Стефанії Шабатури – художниці, політв’язня радянського режиму, члена Української гельсінської групи. І що важливо – нашої землячки, адже Стефанія Михайлівна народилася  5 листопада 1938 року в селі Іване-Золоте Заліщицького району  в селянській родині. Батько загинув на війні. Мама Анна – знана народна художниця і майстриня. Стефа закінчила  у 1967 р. Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Член Спілки художників України. Гобелени Стефи Шабатури не раз експонувалися на виставках і були високо оцінені пресою.
С. Шабатура брала участь у роботі львівського клубу творчої молоді «Пролісок», розповсюджувала літературу самвидаву. У 1970 р. разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист Валентина Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді.
Ув’язнена під час масових арештів української інтелігенції 12 січня 1972 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок Василя Стуса «Веселий цвинтар», Миколи Холодного «Крик з могили», статті Валентина Мороза «Серед снігів». 12–13 липня 1972 року засуджена  до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання.
Перебувала  в жіночому таборі  в с. Барашево Теньгушовського району, Мордовія. Брала активну участь в акціях протесту, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх в’язнів сумління, за що її карали штрафним ізолятором, карцером і приміщенням камерного типу.
У 1975 р. С. Шабатуру возили етапом до Львова на «перевиховання». 10 грудня, у День прав людини, вона оголосила голодівку проти порушень прав людини в СРСР.
Після повернення до табору Стефанії  Шабатурі оголосили акт про спалення 150 її малюнків та екслібрисів, відібраних перед від’їздом. «Крамольною» виявилася навіть літера «Ш» під малюнками: нагадувала тризуб…  Шабатура оголосила голодівку, яку тримала 12 діб. Мордовськими таборами прокотилася хвиля протестів проти знищення інтелектуальної власності (тоді ж були оголошені акти про знищення віршів Ірини Калинець та Василя Стуса).
На етап Стефу Шабатуру взяли з одиночної камери в м. Явас на Різдво 1977 року. Заслання відбувала в с. Макушино Курганської області. Працювала в художній майстерні при будинку культури, робила оформлення наочної агітації.
У лютому 1979 р. група політв’язнів і засланців, у тому числі Шабатура, підтримала Українську гельсінську групу, оголосивши себе її членами.
2 грудня 1979 року вона прибула додому. Однак міліція відмовилася її прописати у  кооперативній квартирі, де жила її хвора мати – вдова учасника війни. Стефа категорично відмовилася будь-куди виїздити. Рік перебувала під адміністративним наглядом.
Наприкінці 80-х Шабатура активно включилася в національне відродження. Була активісткою «Меморіалу», Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української греко-католицької церкви. Працювала художницею в текстильній промисловості. у 1994 р., як реабілітована, на пільгових умовах одержала приміщення під майстерню. У 1999 р. нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Указом Президента України нагороджена орденом «За мужність» І ступеня. Останніми роками тяжко хворіла. померла у 2014 році.
Галина ВАНДЗЕЛЯК