У Тернополі встановлять меморіальну таблицю на честь поетеси

Мерія Тернополя погодила встановлення на фасаді будинку, за адресою вул. Князя Острозького, 18, меморіальної таблиці поетесі Людмилі Кірик-Радомській.
З такою пропозицією у міську раду звернулася Українська літературно-мистецька фундація Українського обласного відділення Українського фонду культури ім. Б.Олійника.
Українська лікарка, поетка Людмила Кірик-Радомська народилася 12 червня 1948 року на Хмельниччині. Після навчання у Тернопільському медінституті працювала в медичних закладах Тернополя.
Вірші писала ще з шкільних і студентських років, але серйозно взялася за поезію після того, як захворіла. Була членом обласного літературного об’єднання «Сонячні кларнети» при обласній організації НСПУ, друкувалася в обласних газетах «Ровесник», «Вільне життя», «Русалка Дністрова», «Селянська доля», «Свобода», журналах «Тернопіль», «Радянська жінка».
Вершиною творчості поетеси стали: поема «Хрещення Русі» та історичний роман у віршах у двох книгах «Химерна доля». В романі відображені події польсько-литовської доби в історії України-Руси, що мали місце наприкінці ХV – на початку ХVІ століть, боротьбу за визволення України від польсько-литовського ярма. Зображено життя козаків, їх боротьбу проти татарських орд на півдні України. Поетеса надала роману гостросюжетності, натхненності. Книга просякнута ідеями гуманізму, любові до рідної землі, до свого народу.
За період з 1991 по 2001 рік вийшли з друку шість книг літераторки. Її поезії покладені на музику тернопільським гуртом «Світозари» («Мамина криниця», «Скрипка», «Вишиванка»), композитором Анатолієм Горчинським («Молодість»).
Людмила Кірик-Радомська десять років була прикутою до ліжка, але писала вірші, творила для власної душі і для людей.
Разом з чоловіком, Василем Кіриком, який тривалий час очолював обласне управління юстиції, народили  та виховали двох дочок – Оксану та Лесю. Оксана померла у 26-річному віці, чим розбила материнське серце назавжди.
 
Я не зникну, не стану безплідною тінню,
Повторюся у дітях і внуках своїх,
Розчинюся в землі і життя дам корінню
Різнотрав’я, дерев і квіток польових.
 
Такими рядками розпочиналася перша збірка поетеси «Неспокій», яка перевидана вдруге. Пані Людмила не впала у розпач, а поринула у дивовижний світ художнього слова.
Вогонь в душі палахкотів:
Страждання, горя і любові
Не день, не два, а сотні днів,
Рятунок я знайшла у слові.
У щоденні боротьбі з важкою недугою вона  навчилася розмовляти зі світлом через відчинене вікно.
Для мене світ весь у вікні.
Сягнути б далі – от задача.
Такі бувають довгі дні.
А я мовчу, лиш серце плаче.
12 червня  відомій у нашому краї поетесі Людмилі Кірик-Радомській мало би виповнитися 70 років. Але душа її сріблястим птахом понеслася у зоряну купіль.
Галина  ВАНДЗЕЛЯК