
У червні цього року розпочнеться відрізок часу, відколи доктор економічних наук, професор ТНТУ ім. І. Пулюя Богдан Миколайович Андрушків ступить на 80-ту сходинку свого життя…
Богдан Миколайович – заслужений діяч науки і техніки, член Спілки журналістів та НАСПУ – давно співпрацює з редакцією нашої газети. Господарник. Тривалий період працював у державних органах управління. За свою активну позицію та вирішення багатьох наукових проблем нагороджений державними та громадськими відзнаками. Він – автор багатьох книг, зокрема першого в Україні підручника «Основи менеджменту», який виходив багатотисячними тиражами. Б. Андрушків – автор концепції господарського розрахунку, яка була ініційована ще у далекі 1990-ті роки, а реалізована лише… тепер. Його кілька разів висували на здобуття Державної премії України.
Б. Андрушків – особистість різнопланова: знаний науковець, краєзнавець, громадський діяч, письменник. Пише вірші, багато з яких вдало лягають на ноти. Його пісні про козацьку долю, про Тернопіль популярні серед виконавців і слухачів.
Як каже Богдан Миколайович, життя чогось вартує тоді, коли воно помережене стежками пошуків, віхами теоретичних досягнень і практичними результатами, якими користується чи буде користуватися суспільство. Палкий прихильник раціонального використання ресурсів, організатор чисельних НПК, Б. Андрушків – автор більше сотень публікацій із цієї проблематики.
Вітаючи його з прийдешнім ювілеєм, ми вирішили поцікавитися питаннями на теми війни і миру, втрат і здобутків та нереалізованих можливостей.
Про невикористані можливості України в боротьбі з ворогами
– Богдане Миколайовичу, триває війна, на вашу думку, чому вона затягнулася? Як можна було б попередити очевидні в окремих випадках прорахунки в управлінні? В чому біди українців?
– Українці століттями боролися за свою свободу, жертвуючи усім. Тим часом наші лідери, ніби реалізуючи багатовікове стремління народу до волі, не завжди хотіли розуміти його, часто використовували ці можливості для… власного збагачення. Багато хто з них робив це на наших очах, шкодячи державі, розчаровуючи власний народ, що так сподівався і, зрештою, покладається на них сьогодні…
– На цю тему й хочемо звернути увагу читачів.
– Справді, кожен з нас спостерігає за тим, що відбувається як в нашій державі, так і в світі, даючи оцінку цим процесам. Та не кожен може доступно їх презентувати на суд громадськості для підготовки висновків, проведення відповідних уроків, щоб не повторити помилок, не наступати вічно на одні й ті ж граблі. Це покликані робити незаангажована українська інтелігенція, науковці, політики, духовенство тощо. Однак у їхніх послугах не завжди зацікавлена держава.
– Чи не хотіли б ви, маючи професійний і життєвий досвід, висловити свої міркування щодо матеріальних, управлінських втрат українців та ЗСУ під час війни та озвучити пропозиції щодо посилення боротьби за незалежність з нашим так званим «старшим братом»?
– Цю тему варто розглядати комплексно з різних позицій, не враховуючи тридцятилітнього українського топтання на місці, втрати колосальних можливостей нашої держави, починаючи від ядерного роззброєння. Це окрема тема розмови, яку ми вже розкривали у вашій газеті.
Росія, за суттю агресор, колонізатор, не стільки воює, як здійснює цілеспрямований геноцид і руйнацію України. В цій ситуації нам усім потрібно про це голосно говорити, бо кожна невикористана можливість в обороні породжує подвоєні можливості для ворога.
На мою думку, в сучасній воєнній, соціополітичній ситуації наші втрати у конструктивній та організаційній царинах можна класифікувати наступним чином: втрати через халатність та відсутність відповідної підготовчої роботи до оборони держави; непрофесійні управлінські рішення; бездіяльність, в окремих випадках, державних органів, відсутність відповідальності за завдану від цього шкоду.
Незважаючи на наявність чисельних спецорганів в суспільстві ще досі діють не лише відкриті вороги нашої державності, а й колаборанти, диверсанти та інші приховані недоброзичливці. У цій справі могли б відіграти позитивну роль давно забуті добровільні народні дружини, інші громадські формування й об’єднання. Це питання, які, мабуть, будуть вирішені у майбутньому.
– Соціогуманітарний аналіз, мабуть, виявляє значні, скриті резерви в посиленні обороноздатності?
– Загалом зримі для пересічного громадянина втрати можна класифікувати за сферами і напрямами:
– Перелік доволі широкий. Чи не намагалися ви колись його деталізувати? Як ви кажете, усвідомлення втрачених можливостей у боротьбі з агресивним ворогом, з одного боку, розчаровує, а з другого – дає надію, що на перспективу ми зрозуміємо їх і скористаємося ще одним шансом, щоб стати на ноги і перемогти ворога.
– Звичайно, вченими України за багатьма напрямами опубліковано статті у наукових виданнях. Водночас для успішної реалізації заходів потрібно обрати гідного керівника держави – батька нації, при якому не буде необґрунтованих втрат, корупції, зрад тощо. Небайдужа людина завжди їх бачить.
Лише при такому очільнику держави відбудеться очищення суспільства від чужого духу, чужої віри, та… чужого бога.
Ніхто у Японії не посміє звинуватити японців у націоналізмі, хоча вони ним перехворіли, будучи в коаліції з Гітлером, атакуючи ВМФ США, воюючи з СРСР.
Історія вчить тих, хто хоче вчитися і вчиться, а хто не хоче вчитися і використовує історичний досвід для досягнення амбіційних, авантюристичних ідей, закінчує так, як Адольф Гітлер і його поплічники, Беніто Муссоліні, «геніальні полководці» Чингізхан, Тамерлан, Македонський, Наполеон, інші, таланту вбивати яких поклоняються окремі нинішні можновладці. Мерзотне поріддя не усвідомлює, що всі «кровопролитні досягнення» у тому світі будуть жорстоко засуджені.
З розповідей ветеранів 2-ї світової війни, вбити навіть заклятого ворога було справою не буденною. Після вбивства ворога пересічна людина хворіла, також у неї був відсутній апетит, депресія. Вбивати собі подібних не є покликанням людини. Тому, мабуть, власне з цих міркувань солдатам давали спирт, щоб вони виявляли відвагу за рахунок… втрати розуму від високопроцентного алкоголю.
Якось співрозмовник, що воював, ділився враженнями: «Як на мене, то здатність вбивати, як і інші специфічні заняття, можуть бути присутні в людині як певний хист. Художник малює картини, вони йому вдаються навіть інколи без спеціальної освіти, письменник пише твори, співак співає, композитор пише мелодії, а кілер… робить те, що йому вдається найкраще…». Не хочемо плутати випадки, коли народ виконує визвольну місію, на відміну від… вбивць, руйнівників, п’яниць, ґвалтівників. Перемогти себе, піти на фронт є героїчним вчинком на психологічному рівні рятівника.
– Світ звинувачує в агресії росії проти України путіна, а тепер ще й засуджує сприяння йому Д. Трампа та окремих європейців. Як ви розцінюєте реакцію світових лідерів на війну в нашій державі?
– Всім відомо як путін з «гуманних» міркувань «денацифікації, демілітаризації» напав на Україну, як потім почав заявляти претензії на «ісконно рускіє» території. Почав безвідповідально, без страху і докору, все руйнувати і вбивати тому, що ми не підтверджуємо те, на що він сподівався, що він «старший брат», що він найсильніший. Виявилося навпаки: віроломний, найпідступніший, найбрехливіший, найжорстокіший…і безвідповідальний. Колись поляки про таких казали: «Гуляй душа, пекла нема…». Словом, божевільний та й годі.
Тим часом Д. Трамп виявився особистістю відповідною часу, обставинам і такого рівня ексцентричності, що організація вбивств і руйнацій розцінюється як акт шляхетності і благородства. Наприклад, вбивати і руйнувати під час великих холодів не гуманно. Домовлятися про мир між сусідами, а самому захоплювати чужі держави – це нормально. Промовляти про майбутнє, а жити минулим, сповненим гріховним насиллям, для нього це природно. Попередити сім і більше воєн і визначити собі місце у Раю, поширювати рекламу про себе як Христа Спасителя… А може, місце такого політичного лідера не на посаді Президента США?
Весь світ знає цього «великого миротворця», засновника власної політичної ідеології і руху «трампізму», який обіцяв закінчити війну в Україні протягом 24-х годин. Його поведінка здивувала навіть Папу Римського Лева XIV. До речі, він став першим американським понтифіком в історії та 267-м Главою Католицької церкви.
Є у нього багато інших дивних справ і заслуг перед земною цивілізацією в миротворчій царині. Безперечно, ця персона, що потрапила на управлінський олімп найуспішнішої держави світу, «заслуговує» найвищих відзнак і нагород.
– Як можна попередити потрапляння на високі, відповідальні посади недобропорядних управлінців?
– Нами свого часу була внесена пропозиція про застосування у відборі кадрів на високі посади засобів штучного інтелекту (ШІ), «Поліграф» з полярними тестами, але для їх впровадження потрібна добра воля лідерів. Нинішні події підтверджують, що це буде не скоро.
Що стосується американців, то вони, осліплені «миротворчими ініціативами» свого лідера, пересичені його турботами про економіку і безпеку, мовчать, чекають прозріння, але це їхні справи… Чогось дочекаються, можливо. Тільки не подяки від світу.
– Дякуємо, Богдане Миколайовичу. Вітаємо вас з прийдешнім ювілеєм!