Юлія ЯРОЦЬКА: «Немає нічого такого, чого я не зможу досягти»

 Своїм баченням творчості та секретами успіху ділиться поетеса та активістка місцевої громади, очільниця громадської організації «Міленіали».

– Кажуть, творчі люди часто поєднують у собі різні іпостасі. Як це стосується вас?

– Я народилася і мешкаю в селі Ладичин, яке для мене вже давно стало значно більшим, ніж просто місцем проживання. Саме тут сформувалося моє відчуття дому, з’являються ідеї, народжується натхнення, виникає внутрішня опора, яка дозволяє рухатися вперед і реалізовувати себе в різних напрямках. У цьому середовищі я поєдную в собі і фахівчиню, і людину творчу. Моя професійна діяльність пов’язана з місцевим самоврядуванням, що дає змогу безпосередньо впливати на розвиток громади, брати участь у процесах, які мають конкретний результат, бачити, як ідеї поступово втілюються у реальні зміни. Моя освіта також є поєднанням творчості та роботи зі словом. Спочатку я закінчила музичне училище за напрямом образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, що сформувало моє бачення естетики і вміння мислити образами. Додатково у педагогічному університеті здобула журналістську спеціальність.

Водночас важливою частиною мене є моя сім’я. Виховую двох донечок і сина. Саме роль мами наповнює моє життя особливим змістом, впливає на мої рішення, цінності і бачення світу.

– Що для вас стало поштовхом до творчості? З плином часу можете згадати свій найперший вірш?

– Все розпочалося зі звичайного шкільного завдання на уроці світової літератури (на той час мені було 14-15 років). Нам запропонували написати рубаї. Тоді я вперше відчула, наскільки захопливим може бути сам процес творення, коли ти підбираєш слова, намагаєшся точно передати думку і водночас вкласти її у певну форму. Відтоді я вже не змогла зупинитися, оскільки поезія поступово стала для мене не лише способом самовираження, а й способом мислення і внутрішнього діалогу зі світом і людьми. Але вона впливала на мене набагато раніше. Змалку я із задоволенням вчила вірші. Не лише зі шкільної програми, а й ті, які мені просто подобалися. Це була природна потреба, яка формувала відчуття слова, ритму і змісту.

Свій перший вірш я пам’ятаю радше як відчуття, ніж як конкретний текст. Він був доволі простим, можливо, навіть наївним за змістом, але це не так важливо. Важливішими були відчуття, що я здатна мислити образами, формулювати свої думки через слово. Якби я писала цей вірш зараз, безумовно, текст був би іншим. З часом з’явився життєвий досвід, глибше розуміння речей, зовсім інші смислові акценти. Однак я переконана, що дещо залишилося б незмінним – це щирість, яка не залежить від віку, досвіду чи обставин, а є внутрішнім станом, що супроводжує творчість.

Мої вірші можна знайти в соціальних мережах, на різних електронних платформах. На папері виходили в альманасі «Подільська толока».  Окремої виданої збірки наразі не маю. Давно над нею думаю, але це має бути не поспішний крок, а щось дійсно цілісне і продумане.

– Поезія і проза – літературні посестри. Чи задумувалися над написанням чогось масштабного, монументального?

– Пишу тільки поезію. Вона для мене більш природна форма – швидша, емоційніша, концентрованіша. Проза поки що не «зачіпає» мене настільки, як вірші. Я більше схильна до імпульсу й відчуттів, ніж до розгортання сюжету.

– Ви очолюєте громадську організацію. Навіщо це вам і що значить її назва?

– Ідея створення громадської організації виникла природно і поступово. За своїм характером я не належу до тих, хто можуть довго залишатися пасивними. Тож у декретній відпустці гостро відчула потребу в активності, бажання бути корисною, спілкуватися і взаємодіяти з людьми, шукала можливості реалізувати себе через ініціативи, які мали би зміст і користь для інших.

Назва «Міленіали» була обрана невипадково, оскільки вона відображає покоління, до якого на момент створення організації належали всі її засновники та перші учасники – народжені у проміжку від початку 1980-х до середини 1990-х років. Характерними для них є відкритість до змін, прагнення до самореалізації, здатність поєднувати традиційні цінності із сучасними підходами, бажання не просто адаптуватися до середовища, а й активно його трансформувати. Саме це стало внутрішньою основою для формування організації.

– І що виросло з цієї ідеї?

– Наша громадська організація є неприбутковою. Від самого початку ґрунтується на об’єднанні людей із різним досвідом, віком і професійними напрямами, зі спільним бажанням бути корисними для своєї громади, розвивати культурне середовище. Учасники наші різного віку, що дозволяє нам ширше мислити і реалізовувати змістовніші ініціативи.

Окремо хочу згадати конкурс поезії, який ми проводимо вже четвертий рік поспіль. Цього року ми навіть зібрали всі подані твори в електронну збірку, яку плануємо видати у паперовому форматі до п’ятиріччя конкурсу, що стане логічним підсумком і водночас новим етапом розвитку цього проєкту.

Також «Міленіали» організовували благодійний ярмарок, під час якого вдалося об’єднати громаду навколо підтримки військових, зібрати значну суму коштів на їхні потреби. А завдяки благодійній акції до Дня святого Миколая було надано допомогу дітям із дитячих будинків.

Великі зусилля ми спрямовуємо на роботу з дітьми і молоддю. Організована нами велоестафета поєднала спортивну активність із елементами громадянської освіти. Діти виступили з ініціативою звернення, яке згодом було реалізоване на практиці у вигляді створення нового громадського простору. Це стало яскравим прикладом того, що навіть молодь може активно впливати на розвиток громади.

Не менш важливою була і просвітницька діяльність, яка проявилася у проведенні історичного квесту, спрямованого на пізнання рідного краю, а також у створенні власного медійного контенту, зокрема короткометражного фільму, відеоробіт – екранізацій поезій. Ми намагаємося популяризувати українську культуру та творчість у сучасних форматах, охоплювати якомога ширшу аудиторію через соціальні мережі.

Наша діяльність не обмежується окремими подіями, а має системний характер. Ми створюємо живий простір, який постійно наповнюється новими сенсами і людьми.

– Ваша ГО створена молоддю і для молоді. Що з нею станеться, якщо ви «подорослішаєте»?

– З часом усе більше переконуюся, що справа зовсім не у віці, а у внутрішньому підході до життя, способі мислення, в готовності діяти.

Ми вже «подорослішали», кожен з нас має більше обов’язків і відповідальності, але сама ідея організації не втратила змісту. Вона  набула більшої глибини. Ми розуміємо, що час змінює нас, але не змінює основного вектора, який полягає у створенні корисних, живих і змістовних ініціатив для громади.

«Міленіали» не старіють, до нас постійно долучаються нові, молодші учасники, які приносять свіжі ідеї, іншу енергію і своє бачення. Відбувається природне оновлення команди, де досвід поєднується з новизною, а ініціатива передається далі і не зупиняється в межах одного покоління.

– До чого іще лежить ваша душа?

– Я люблю малювати – це ще одна форма самовираження, яка для мене дуже природна і спокійна водночас. Я обожнюю слухати музику, це мій спосіб переключитися, відчути настрій, надихнутися або навпаки заспокоїтися.

Також я співаю в церковному хорі. Це дає внутрішню гармонію і відчуття причетності до чогось більшого. У такі моменти музика стає не просто звуком, а станом душі.

– Поділіться власним досвідом успіху в прийнятті рішень.

– Є одна моя внутрішня риса, якою я, мабуть, пишаюся найбільше. Вона полягає у майже впертій, інколи навіть трохи нелогічній впевненості в тому, що в мене і в нашої команди обов’язково все вийде, незалежно від обставин чи складності завдання. Саме ця впевненість стала моїм життєвим принципом, який я для себе формулюю дуже просто: немає нічого такого, чого я не зможу досягти.

Я не звикла довго залишатися в сумнівах. Навіть у тих ситуаціях, коли все виглядає неоднозначно або складно, впевнена, що все вийде, якщо рухатися вперед. Мені складно однозначно пояснити природу цієї впевненості. Інколи це може виглядати як зухвалість, інколи – як віра. Але саме вона не дає зупинятися, замість цього я обираю дію і рух. Ця внутрішня сміливість, яка не завжди виглядає раціональною, на практиці дуже часто приводить до результату.

Тарас КОМАРИНСЬКИЙ