Елементи лемківської культури набули офіційного статусу і захисту в Національному переліку елементів НКС України

Йдеться про одразу два елементи НКС Тернопільщини: «Традиція приготування та споживання киселиці в лемківській спільноті» та «Кривулька – лемківська жіноча нагрудна прикраса: орнаментальні традиції та технологія виготовлення», які ретельно готували упродовж 2025 р. до подачі на розгляд Міністерства культури України.

Це результат плідної співпраці Тернопільського обласного методичного центру народної творчості, департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації з ініціаторами: Тернопільською організацією Всеукраїнського товариства «Лемківщина» і музейним комплексом «Лемківське село».

Нагадуємо, що рік тому ці елементи увійшли до обласного переліку НКС Тернопільщини та активно популяризувалися на культурно-мистецьких подіях краю.

Киселиця – стародавня традиційна страва – основа лемківського гастрономічного спадку. Її основою є овес, адже Лемківщина вважалася країною вівса та ялівцю. Рецептура приготування киселиці є доволі простою та охоплює два етапи: приготування закваски та власне самої страви. Їдять киселицю із «бандурками» (картоплею). Також її споживають як тонізуючий напій. Киселиця – не лише їжа, а й обрядова страва, яку готували здавна на свята та в особливі дні. На Різдвяному, весільному, храмових (кермешових) столах лемків присутність вівсяної киселиці була обов’язковою. Зараз її готують не тільки в Україні, а й у США, Польщі, Канаді та інших країнах уже діти та внуки депортованих.

Кривулька або кривуля – лемківська жіноча нагрудна прикраса – широкий круглий комір з бісеру, який прикривав шию, плечі і груди жінки. Це намисто у вигляді широкого заокругленого мереживного комірця виплітали із дрібних кольорових намистинок бісеру на волосяній або шовковій основі, орнамент і колір яких гармоніював із декоративними нашивками на одязі. Орнаментальні узори компонувалися на трьох смугах різної ширини. Найпоширенішими мотивами лемківських кривульок є: ромби різноманітних варіацій, квадрати, трикутники, прямі та ламані лінії, зигзаги, хрестики та крапки.

До речі, до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України належать: «Борщівська народна вишивка» і «Обряд «засівання з конем» у селі Вістря Чортківського району». А також наша область зазначена у географічному розташуванні елементів нематеріальної культурної спадщини, таких як – «Культура приготування українського борщу» та «Традиція і технологія вишивки жіночої сорочки на Гадяччині».

Поповнили обласний перелік

Завдяки клопіткій роботі носіїв-практиків елементів та територіальних громад спільно із Тернопільським обласним методичним центром народної творчості, три елементи нематеріальної культурної спадщини увійшли до обласного переліку елементів НКС Тернопільщини: «Обряд «Вінкоплетення» перед весіллям у селі Синьків», «Традиція вбирання хрестів Хресної дороги у селі Монастирок», «Традиція музикування весільних музик села Настасів Тернопільської області».

Обряд «Вінкоплетення» є невід’ємною частиною нематеріальної культурної спадщини Заліщицького краю. Це плетення вінка або «плетення долі». Завдання обряду за народним звичаєм – захистити молоду пару від усіляких негараздів, заздрості, зуроченя. Чому ж саме вінок? Бо вінок – це коло, сонце, символ дівочої чистоти, гордості, молодості, вічного кохання. Щоб зберегти всі властивості вінка, обов’язково потрібно дотримуватися встановлених звичаїв, починаючи зі збирання барвінку і до того моменту, коли наречену вберуть у вінок. Для села Синьків Заліщицької об’єднаної територіальної громади цей обряд має важливе значення для залучення молоді до культурної спадщини, адже він передається з покоління в покоління під час весіль.

Процес прикрашання хрестів у селі Монастирок Більче-Золотецької територіальної громади має особливу атмосферу. Напередодні храмового свята – Воздвиження Чесного Животворчого Хреста, за традицією, сільські дівчата квітами, вінками прикрашають хрести. Кожна ‒ один, «свій» хрест із прикріпленим до нього образком, який відображає стацію дороги Ісусових страждань. Зілля, яке священник освятив на хрестах, є помічне при хворобах. Після свята усі бажаючі мають можливість взяти трохи квітів з собою, їх висушують і зберігають. Сьогодні хресна дорога у селі – це не лише пам’ять про минуле, а й свідчення сили традиції, яка пережила переслідування комуністичного режиму і збереглася завдяки людям. Вона об’єднує покоління і нагадує, що віра та родинні цінності завжди залишаються основою життя.

Настасівські музики – унікальне культурне явище Тернопілля, яке народилося ще у 1920-х роках минулого століття у с. Настасів і побутує донині. Феномен цього елементу полягає у мистецькому таланті настасівчан до гри на музичних інструментах «на слух» без академічної фахової освіти. З юних літ майбутні музики переймають навички традиційної гри від батьків та музикантів старшого покоління, а з часом замінюють їх у інструментальному ансамблі. Від весілля до весілля музики відтворюють звичні з дитинства марші, козачково-гопакові мелодії, коломийки тощо, продовжуючи традицію. Кожен музика уміє грати на різних музичних інструментах та може один одного замінити на весіллі. Гурт акумулював у собі традиційну інструментальну музику через присутність у ній інструментів з різних регіонів України (сопілка – Карпатська область, кобза – Центральноукраїнський регіон) і несе у собі українотворчий характер. Зараз настасівські музики відомі не лише в Україні, а й за її межами, є лауреатами багатьох всеукраїнських та міжнародних фестивалів-конкурсів традиційного мистецтва (Польща, Угорщина, Німеччина, Франція, Словенія, Румунія).

Нагадаємо, що в обласному переліку перебуває сім елементів: «Борщівська народна вишивка», «Обряд «засівання з конем» у селі Вістря Чортківського району», «Традиційні весільні обряди в Борщівській громаді («Вінкоплетини, вбирання молодої»)»,   «Гречані вареники з сиром на Кременеччині», «Традиції виконання стрілецьких пісень на Бережанщині», «Традиції приготування та споживання киселиці в лемківській культурі», «Кривулька – лемківська жіноча нагрудна прикраса: орнаментальні традиції та технологія виготовлення».