Герої не вмирають: “на щиті” додому повертаються Воїни з Тернопільщини

Відтепер наші Воїни Світла оберігатимуть нас із небес…

Оці вибродки ще з давніх часів Чингізхана,

Які у часі забули загарбницьким війнам всім лік.

О, Боже, навіщо їм влада на світі цім дана?

Чом вбивці, чом на їхніх іконах святий Божий лик?

Скрізь – від Сходу на Захід – плачі і плачі матерів.

Шахеди, мов смерчі, людські долі рвали й калічили.

Сльози очі туманять на грудях усіх цвинтарів.

«Не вбивайте», – розвіяним криком небо благали.

«Ми горіли, як свічі в розхристях святих вівтарів.

І заплаканим воском спливали у чорні могили”.

А на цвинтарі хрест в’язким смутком незнаним чорнів.

І здавалось, що миру уста його в Бога молили.

Юрій Заяць 

Загинув на Донеччині

13 серпня жителі Озернянської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, солдата-гранатомeтника Олeга Євгeновича ДУБИНУ (16. 11. 1988 р.н.), який загинув 6 серпня поблизу насeлeного пункту Никанорівка Покровського району Донeцької області.

Світлої пам’яті Олег боронив Україну від 27 листопада 2024 року.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Любив життя, родину…

14 серпня жителі Вишнівецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, мешканця села Залісці, що на Збаражчині, солдата Віталія Анатолійовича КОТУЛЬСЬКОГО (2. 10. 1988 р.н.), який загинув  5 серпня серпня під час виконання бойового завдання у Краматорському районі Донецької області. 

Світлої пам’яті Віталій «Закінчив сільську школу, відслужив строковиком в ЗСУ, одружився з красунею Анною, у них народився син Дмитро. Віталій любив життя, родину… З перших днів повномасштабного вторгнення, за покликом серця став на захист Батьківщини… Бійці, що перебували з Віталієм на фронті, казали: «Сміливий хлопець, веселун, вірний друг та побратим». Односельці запам’ятають його як добру людину, з чуттєвою душею, в якій вистачало любові й співчуття до всіх. Нестерпний біль втрати сина, брата, люблячого чоловіка, тата, щирого друга, надійного побратима пронизує душу і серце всієї сім’ї загиблого, його друзів, товаришів по службі усіх жителів села та громади, – йдеться у повідомленні Вишнівецької селищної ради.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!

10 місяців надій та сподівань…

14 серпня жителі Тернопільської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, водія механізованої роти військової частини А**** Сергія Валерійовича ВЕРЕМЕЯ (14. 02. 1972 р.н.), який загинув 30 жовтня 2024 року виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Веселе на Курщині.

Світлої пам’яті Сергій добре навчався у школі, відслужив у армії, працював слюсарем, згодом водієм тролейбуса, експедитором. На захист України воїн став у липні 2024 року. Боронив Україну на Сумщині, а згодом на Курщині. Від жовтня минулого року вважався зниклим безвісти.

«Він був дуже добрий, щирим, чуйним його всі любили. Мав тихий, спокійний характер, через що й отримав своє перше псевдо «Тихий», –розповіла про полеглого на війні сина Надія Веремей.  

Поховали захисника на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Його доброта і жертовність вражали

14 серпня жителі Підволочиської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, молодшого сержанта 105-ої окремої бригади територіальної оборони,мешканця селища Підволочиськ та міста Волочиськ Михайла Вікторовича ШАВАРИНА (21. 08. 1984 р.н.), серце якого зупинилося 9 серпня під час виконання бойового чергування на пункті спостереження на Харківщині.

Світлої пам’яті Михайло був мужнім воїном і водночас доброзичливим чоловіком. «У Підволочиську важко знайти людину, яка б не знала Михайла. Він був світлою, щирою, завжди усміхненою людиною. Його доброта і жертовність вражали: навіть отримуючи передачі з дому, він часто казав: «Дякую. Мені не треба, а моїм побратимам треба допомогти». І так було завжди – до останнього дня. Михайло став на захист України ще у 2015 році. Він воював у складі різних військових підрозділів, гідно ніс службу й отримав чимало нагород. Але найбільше його серце було віддане тим, кого він любив: своїй матері, дружині та дітям. Він залишив після себе трьох маленьких янголят, які тепер зростатимуть без тата, але з пам’яттю про його мужність і любов…» – написали на стоінці у соцмережі Підволочиської селищної ради.

Михайло під час АТО боронив Україну на Донецькому і Луганському напрямках. П’ятого січня 2022 року Михайло підписав черговий контракт зі 105-ю бригадою. Мати каже, він відчував, що буде повномасштабна війна, і втримати його вдома було неможливо. Після атаки дронами отримав серйозні опіки рятуючи побратимів.

Поховали захисника у Підволочиську.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Був гарним сім’янином

15 серпня жителі Колиндянської громади віддали останню шану військовослужбовцю, старшому сержанту, начальнику контрольно-технічного пункту військової частини, командиру відділення, мешканцю села Малі Чорнокінці, що на Чортківщині Михайлу Степановичу Хлопецькому (11. 11. 1967 р.н.), який загинув 19 лютого 2024 року, поблизу населеного пункту Ласточкіне Донецької області.

Світлої пам’яті Михайло пішов захищати Україну 1 березня 2022 року, від лютого минулого року вважався безвісти зниклим. «Весь цей час невизначеність краяла серця родичів. Водночас не згасала надія на повернення воїна до рідного дому. Проте це повернення виявилось трагічним. Добра, чуйна, відповідальна людина, майстер на всі руки, коханий чоловік та люблячий батько, якого знали та поважали не тільки односельчани, але і жителі навколишніх сіл. Висловлюємо найщиріші співчуття дружині, дочкам із сім’ями, всім рідним і близьким полеглого Героя…» – йдеться в повідомленні Колиндянської сільської ради.

Мужній воїн спочатку служив на Херсонщині, виконуючи обов’язки командира відділення контрольно-технічного пункту, згодом його підрозділ було переведено на Донеччину.

«Лише з теплом і повагою згадують про нього жителі Малих Чорнокінців. Він був майстром на всі руки, міг полагодити будь-які механізми. До війни трудився механізатором у місцевому аграрному підприємстві «Обрій», де йому доручали найскладнішу сучасну техніку. Завжди на позитиві, любив жартувати, умів підбадьорити словом. Був добрим, чуйним і уважним до людей. Входив до церковного братства. Буваючи у відпустці, ніколи не скаржився на важкі воєнні будні, мовляв, усе нормально. Був гарним сім’янином. Мав кохану дружину Марію, двох донечок Лесю та Олю, що подарували дідусю трьох онуків – Артема, Матвія та Сашка. Любили його у селі – це відчувалося в усьому. Гірко плакали на похороні і старі, і малі…» – написав головний редактор чортківської районної газети «Голос народу» Любомир Габруський.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять, честь і слава Герою!

 Серце перестало битися  під час лікування

15 серпня жителі Коропецької громади провели останньою життєвою дорогою військовослужбовця, солдата 42-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, мешканця села Вістря Ярослава Михайловича КУРИЛЯКА (9. 04. 1986 р.н.), серце якого перестало битися  13 серпня під час перебування на лікуванні.

Як згадують знайомі та односельці світлої пам’яті Ярослав був добрим і працьовитим чоловіком,завжди готовим прийти на допомогу.

Поховали захисника у рідному селі.

Щиро співчуваємо матері Галині, рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і шана Герою!

Довга дорога додому… 

15 серпня жителі Збаразької громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, старшого стрільця аеромобільного батальйону Олексія Єагеновича КАРПОВА  (15. 02. 1988 р.н.), який загинув 25 липня 2022 року в результаті артилерійського обстрілу ворога у районі населеного пункту Білогірка Херсонської області.

Світлої пам’яті Олексій був надзвичайно світлою, доброю людиною. Боронив Україну ще з 2015 року в АТО, отримав поранення. Після лікування у госпіталі, у нього залишилися нерухомими кілька пальців та пластина в руці. Але Олексій після повномасштабного вторгнення уберезні 2022 року знову пішов захищати Батьківщину…

Ніхто, мабуть, не зрозуміє трагедії матері та сестри, які розшукували Олексія…

«Аж через три роки після загибелі його тіло знайшло спочинок у рідній землі, поряд з такими ж героями сучасної війни, на цвинтарі поблизу селища цукрозаводу… Пам’ятаймо подвиг Олексія, низько схилімо голови перед його згорьованою матір’ю, яка виростила достойного сина, патріота, гідного громадянина, відважного воїна…» – йдеться у повідомленні Збаразької міської ради.

Поховали захисника у Збаражі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам і друзям…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Завжди міг прий на допомогу

15 серпня жителі Нагірянської громади, що на Чортківщині віддали останню шану військовослужбовцю, стрільцю взводу охорони роти охорони батальйону охорони військової частини А**** Дмитру Михайловичу Перегінецю (20. 04. 1998 р.н.), серце якого перестало битися 13 серпня під час проходження військової служби.

Світлої пам’яті Дмитро був добрим і працьовитим чоловіком, який завжди міг прийти на допомогу.

Поховали захисника у Нагірянці.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, друзям…

Вічна пам’ять і слава Герою!

Загинув під час виконання бойового завдання 

15 серпня жителі Теребовлянської громади провели до місця вічного спочинку військовослужбовця, інспектора прикордонної служби 2-ї категорії-снайпера, мешканеця села Кровинка, солдата Володимир Володимирович СтарадиновА (26. 06. 1995 р.н.), який загинув 9 серпня під час виконання бойового завдання в районі с. Щурове Краматорського району Донецької області.

Світлої пам’яті Володимир був мобілізований на військову службу 2 листопада 2023 року.

«У післяобідню пору мешканці громади, стоячи на колінах і зі сльозами на очах, зустріли домовину з тілом Героя на перехресті біля греко-католицької церкви святого Миколая в місті Теребовлі. Тут священнослужителі відслужили панахиду за упокій душі захисника.

Опісля жалобний кортеж вирушив до рідного села Володимира – Кровинки. У центрі села його зустріли односельці та жителі сусідніх населених пунктів із молитвою, державними прапорами та лампадками. Священнослужителі разом із громадою піднесли спільну молитву за упокій душі полеглого воїна.

Відспівали захисника у місцевому храмі, відчитали Євангеліє біля рідної домівки та поховали зі всіма військовими почестями на сільському цвинтарі – поряд з іншими Героями російсько-української війни, мешканцями Кровинки.

У Володимира Стародинова залишилися мама, сестра, два брати та племінниця» – повідомили у Теребовлянській міській раді.

Щиро співчуваємо рідним і близьким, побратимам…

Вічна пам’ять і шана Герою!