Григорій Сапожник: коли знаходиш хобі на все життя

Люди споконвіку збирають найрізноманітніші предмети і речі. Для когось це просто розвага. А для мого сьогоднішнього співрозмовника колекціонування стало не лише хобі усього життя, а визначило тему його кандидатської дисертації  й мало не переросло в нову професію.

– Григорію Вікторовичу, як давно у вас з’явилася пристрасть до колекціонування?

– Я народився на Лановеччині, але дитинство провів у с. Колодно (тодішнього Вишнівецького району на Збаражчині), куди моїх батьків перевели на роботу. Батько учителював, а мама була лікарем. Закінчив Львівську політехніку за фахом «автоматика і телемеханіка». Мої трудові будні нерозривно пов’язані із теперішнім Тернопільським класичним університетом (ЗУНУ), з далекого 1973 року, коли він ще називався Фінансово-економічним інститутом. Аж до самої пенсії я працював там фахівцем з інформаційних технологій, а зараз маю кілька академічних годин на тиждень як викладач.

Нумізматикою я зацікавився з юних років, й відтоді зрозумів, що знайшов для себе хобі на все життя. Ми з однокласниками любили проводити свій вільний час на подвір’ї старого костелу, де часто знаходили різні монети. Спочатку ми ними просто гралися, але з часом почали цікавитися їхнім походженням, обмінювалися і впорядковували у свої перші невеличкі колекції.

– І до яких розмірів розрослася ваша колекція зараз?

– Думаю, ви знаєте, що таке щоденна рутина і як мало вільного часу вона після себе залишає. Тож я давно не мав нагоди зробити повну ревізію своєї колекції. Точної кількості назвати не можу, але що монет, що банкнот і бон назбирається по декілька сотень. Вони всі різних років випуску: від стародавніх, до тих, які зараз можна знайти в обігу. Щодо географії, то мова йтиме про грошові знаки добрих трьох десятків країн із різних континентів. Останнім часом я віддаю перевагу монетам країн Європейського Союзу, а також тим, які випускає наш Національний банк. Як на мене, наші українські монети за якістю та дизайном є одними з найкращих у світі. Перлиною сучасних екземплярів моєї колекції я вважаю монету «30 років незалежності України».

– Якими шляхами потрапляють до вашої колекції нові експонати?

– Коли був молодшим, мав більше часу і сил, серйозно займався пошуком монет із металошукачем. Зараз більшість купую, наскільки це дозволяє мій бюджет. Час від часу звертаю увагу на оголошення на нумізматичних сайтах й аукціонах. Дещо вдається вимінювати в інших колекціонерів. До речі, нумізматика – заняття не з дешевих!

– Ідея пов’язати тему дисертації з вашим хобі виникла у вас спонтанно?

– Ідею вибору теми для кандидатської дисертації ще на порозі нового тисячоліття мені подав професор кафедри грошового обігу та кредиту тодішньої Тернопільської академії народного господарства, світлої пам’яті Роберт Йосипович Тхоржевський, з яким у мене були дружні стосунки і спільні інтереси в царині нумізматики та боністики.

Моє зацікавлення нумізматикою та боністикою давно розбудило в мені інтерес серйозно зайнятися вивченням історичних наук, особливо історії України. Але на той час я ще не відчував себе повністю готовим до такої великої наукової роботи, тож ще більше зайнявся дослідженням історії українських грошей. Аж через кілька років визначився із темою: «Паперові грошові знаки та бони Волині 1914-1925 рр. як історико-економічне джерело і об’єкт боністики». На написання роботи пішло неповних п’ять років. Було дуже важко, іноді навіть виникали гріховні думки усе кинути, але наполегливість, яку я все життя в собі розвиваю, перемогла (усміхається). Труднощі були пов’язані з тим, що в архівах неможливо було знайти жодних матеріалів на мою тему. В картотеці згадки про документи є, а самих фондів немає. Я без жодного натяку на успіх об’їздив не одну архівну установу в різних областях, аж поки в місті Рівному 91-річний колишній праРівному Ріввія

цівник архіву не сказав мені, що у 1960 році в архівні установи України надійшла директива, в якій було наказано усі документи, що стосувалися УНР та ЗУНР відправити в Київ, в архів вищих органів влади і управління. Не гаючи більше часу, я одразу поїхав до столиці. І так, рівненський старожил архівної справи мав рацію. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України я знайшов усі документи, які так довго й безрезультатно шукав мало не по всій Україні. Користуючись нагодою, хочу висловити щиру подяку працівникам установи за люб’язно наданий мені дозвіл вільно працювати із архівними фондами.

– І як змінив ваше життя науковий ступінь кандидата історичних наук?

– Мені кілька разів пропонували перейти на роботу на кафедру грошового обігу, проте я відмовлявся, воліючи продовжувати працювати у більш знайомій і комфортній мені царині інформаційних технологій.

Проте я не сидів, склавши руки, і як новоспечений історик. На моєму рахунку кілька статей на історичні теми у фахових наукових виданнях. Матеріали моєї дисертації використовували інші науковці, в тому числі й для написання власних дисертацій.

До речі, наразі я всерйоз задумався над публікацією книжки про українські гроші. Її зміст буде перегукуватися із матеріалами моєї дисертації, але стиль тексту не буде «сухим» науковим, а більш популярним, орієнтованим на широке коло читачів, які цікавляться історією рідного краю. Наразі стримує висока вартість видання. Але я не втрачаю надію, що знайдуться люди з подібними інтересами, які мені в цьому допоможуть.