Успіння Пресвятої Богородиці: з історії храмів Тернопільщини

В радянський період влада намагалася все зробити для того, щоби стерти з пам’яті людей усе, що було пов’язано з релігією. Храми Успіння (Успення) у багатьох селах краю стояли замкнені пусткою, або були зірвані як в Тернополі.  

Потужний вибух сколихнув травневий день 1962 р. на вулиці Островського (нині – Острозького). На так званій «Рогатці» після вибуху впала дзвіниця церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Дзвіницю підірвали за наказом місцевого КДБ. Храм без дзвіниці ще більше посумнішав і справляв гнітюче враження. Тернополяни перешіптувалися: «Скоро всі церкви поруйнують вражі атеїсти». Багато хто не знав, що й сама церква Успіння Пресвятої Богородиці приречена на знищення. Саме на останню декаду серпня, швидше за все на свято Успіння на початках було заплановано знесення цього тернопільського храму. Але в когось із партійних керівників прокинувся здоровий глузд, чи може залишки совісті, чи побоялися людського гніву і знищення церкви перенесли на осінь. Так, 19 листопада 1962 р. церкву Пресвятої Богородиці, що була вимурувана в рідкісному для сакральних споруд стилі ампір, комуністи висадили в повітря вибухівкою, знищили увесь комплекс споруд, із монастирем і цвинтарем. Так перестала існувати ще одна пам’ятка Тернополя. На місці храму й цвинтаря звели житлові будинки дитячий садочок, облаштували спортивні майданчики тощо… Минуло 30 років. І 19 серпня 1993 р. тернополяни звели нову церкву Успіння Пресвятої Богородиці, а ще через три збудували монастир.

Історія свідчить, що неможна знищити віру батьків та прадідів, які б методи не використовували окупанти.

На свято Успіння у КДБ відбувалося постійно якесь «загострення», чомусь саме у цей день було багато обшуків і арештів. Зокрема, на свято Успіння 1965 р. був заарештований поет Василь Ярмуш. Його не засудили лише через те, що був інвалідом радянської армії, тож власті проявили «милосердя».

Але варто зауважити те, що 28 серпня відбувався і чи найбільший людський спротив радянському атеїзму. Так на свято Успіння Пресвятої Богородиці у 1969 р. попри опір радянської системи відбулася чи не найбільша проща у Зарваниці від часів радянської влади, тоді у ній взяли участь понад 3 тисячі віруючих УГКЦ.

Храми названі на честь Богородиці войовничі атеїсти нищили чи не найбільше. Так у 1983 р. у с. Домаморич бригада комсомольців-активістів району, очолювана головою Дожанської сільради під охороною міліції руйнувала церкву Успіння (1910 р.). Вони знищили іконостас, усю церковну атрибутику, вивезли навіть лавки. У с. Шушківці на Лановеччині кілька разів пробували понищити храм після закриття, так у 1987 р. із церкви скинули хрести. У  с. Возилів на Бучаччині храм спалили у 1952 р. І таких випадків було багато. Та й фігур Матері Божої у нашій області понищили найбільше.

Церкви Успіння Пресвятої Богородиці у нашому краї вражають своєю історією та архітектурною красою. Серед них є пам’ятки архітектури національного значення (м. Чортків – 1581–1584 рр.; м. Монастириська – 1751 р.; Підгайці 1650–1653 рр., Збараж – 1755–1758 рр., Біще на Бережанщині тут була чудотворна ікона «Милостива Матір Божа з Біща»; та ін.), у храмах є чудотворні ікони (с. Угринь 1870 р., з чудотворним образом Матері Божої «Невтомима поміч»), а є й так звані «мандруючі» (селище Нагірянка, що на Чортківщині, храм перевезли з Карпат у 1672 р., с. Черкавщинна перевезена у 1936 р. з с. Тудорів, що на Гусятинщині, у Синівці, що на Лановеччині, храм перевезли у 1869 р. із с. Мізюринці) храми.

Звичайно, що найважливішою пам’яткою архітектури національного значення є Свято-Успенський собор Почаївської лаври, який споруджено у 1772–1782 рр. Його фундатором став ґраф Микола Потоцький, який пожертвував на будівництво храму і коронацію у вересні 1773 р. ікони Матері Божої Почаївської 2244 тис. злотих.

Є й цікаві історії про спорудження церков Успіння. Для прикладу, у 1860 р. на дідича села Ласківці на Теребовлянщині Юзефа Громніцького напали польські повстанці, які вимагали виплатити їм контрибуцію. Пана врятували селяни. Із вдячності за врятоване життя Громніцький виділив 60 тисяч ринських на будівництво мурованої церкви. 1864 р. церкву Успіння Матері Божої урочисто освятив о. Дмитро Головацький.

Справді, Тернопільщина багато історією, а храми це не тільки розрада для душі, а родзинки нашої архітектури. Зрештою, що може бути величніше ніж церква, стіни якої зберігають молитви за здоров’я дітей наших батьків і прадідів.

Незважаючи на те, що слово «успіння» означає «смерть», у свято не можна сумувати. Адже смерть є переходом від земного життя до небесного. Наші предки дуже цінували це свято. Вони вірили, що цього дня обов’язково потрібно прийти до церкви і помолитися до образу Пресвятої Богородиці і вона обов’язково почує їхні молитви.