Повідомити новину

Поширити:

Є люди, які просто вражають своєю великою любов’ю до книги. Особливо у нинішній час, коли книгу на другий (або й на третій) план витісняє ота комп’ютеризація, цифровізація  тощо.

Останнім часом мене приємно вразив і подивував читач із мальовничої Волині — Петро Бриняк. Ще у п’ятирічному віці він навчився читати. З того часу не розлучається із книгою, хоча за його плечима вже не один десяток літ.

Його приваблює незвіданий книжковий світ, свіжий запах друкарської фарби, а власна домашня бібліотека налічує тисячі книг. Цей чоловік замовляє й отримує книги з різних видавництв України.

Читача Бриняка цікавить усе: від поезій Ігоря Павлюка до мовознавчих публікацій Лариси Масенко. Хвилюють його книги і на релігійну та історичну тематики.

Він пригадує свої шкільні роки, коли «жив» творами Івана Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького. Батьки були незаможними, не мали змоги придбати для сина книги,  рятувала бібліотека. З теплотою відгукується про завбібліотекою села Підбереззя — Раїсу Андріївну Клеч, якій зараз уже восьмий десяток літ. І, мабуть, саме завдяки їй книга для нього стала священним храмом.

Петро Іванович цікавиться періодичними виданнями. Передплачує газети і журнали. Вбирає, всотує в себе гіркі часи минулого і жорстокі часи сьогодення.

Він неприємно вражений, коли нинішня дітвора годинами просиджує в Інтернеті, а батькам — байдуже. Петро Бриняк наче кидає докір суспільству: а чи не залишиться молодь наша на узбіччі життя, не цікавлячись книгою, не відвідуючи бібліотек, не знаючи дороги до книжкового  магазину?

Петро Іванович дуже багато читає, багато знає, ерудований, пронизаний духом непідробного патріотизму.

Хто ж він? Лікар, вчитель, інженер чи бізнесмен? Ні! Звичайна людина, яка і дрова у людей рубає-складає, щоб заробити собі на хліб насущний. І на книгу…

Жанна ЮЗВА