Євро-2020:  драма зі щасливим кінцем

Швеція – Україна – 1:2 (в додатковий час)
Припускаю, що значна частина України цієї ночі довго не могла заснути. Хочеться вірити, що спортивне щастя, яке допомогло збірній Україні пролізти, наче крізь вушко голки, у 1/8 фіналу, ще не до кінця виявило свою прихильність до неї й усміхнеться їй у матчі чвертьфіналу проти англійців.
З самого початку стало очевидно, що українські футболісти зробили ставку на надійність в обороні та вважали запорукою цього повільний розіграш м’яча без жодного ризику і загострення. Шведи теж розпочали доволі обережно.  Чи не перша колективна дія наших, що несла в собі елемент несподіванки, стала результативною: на 28 хв. Шапаренко перевів м’яч з лівого флангу на правий, де короткий розіграш між Караваєвим і Ярмоленком закінчився точною передачею нашого капітана на Зінченка, котрий потужним ударом прошив воротаря шведів. Скандинави одразу ж насіли на наші захисні редути, і тут чомусь виникла неприємна думка, що рухаються вони швидше і діють  вправніше за наших гравців. Декілька гострих вилазок лівим флангом і по центру оборона збірної України не без труднощів нейтралізувала, але на 43 хв. м’яч таки влетів у ворота Бущана після удару лідера атак шведів Форсберга і невеличкого рикошету від Забарного.
Другий тайм нічого не змінив у ході гри. Якщо виходити з того, що перегляд футбольного матчу має приносити задоволення, то наші футболісти в цьому матчі (та й, можна сказати, на турнірі в цілому) заповзялися доводити протилежне. Коментатор Віктор Вацко з деяким острахом сповіщав про загрозу нашим воротам чи то від Кулусевскі, чи від Ісака, чи від того ж Форсберга. І,  відповідно, про звершення голкіпера Бущана. Наші ж, як і раніше, не знаходили нічого продуктивнішого, ніж передавати м’яч один одному, переважно назад або поперек поля. До того ж – з численними помилками. Подобатися таке не могло. Нескінченно довго і безкарно, як здавалося,  тривати теж  не могло. Не могло, але, як і у випадку з третім прохідним місцем у групі, нам усміхнулася доля. В першій половині екстра-тайму Даніельсон грубо зіграв проти нашого Бєсєдіна і залишив свою команду в меншості. Під завісу такого виснажливого матчу чисельна перевага – суттєвий фактор, і недаремно А. Шевченко закликав своїх гравців йти вперед і спробувати забити гол. Довший час з цього нічого не виходило, але на останній хвилині флангова передача Зінченка (Олександр був найкращим у цьому матчі) знайшла у штрафному майданчику Довбика, який незадовго до того вийшов на заміну. Форвард “Дніпра-1” точним ударом головою приніс збірній України таку важку й таку бажану перемогу.
А далі була радість всіх – футболістів, групи підтримки на стадіоні та мільйонів глядачів біля телеекранів. Далі було оте дивовижне відчуття єдності всієї нації, якого так пнуться досягнути численні політики, але яке реально вчора забезпечили 17 наших футболістів, які викували перемогу в цьому виснажливому матчі…
 Ігор ДУДА