ЯКБИ НЕ ТІ ВАСИЛІ, НЕ БУЛО Б ДІТЕЙ У СЕЛІ…

…А той другий празник – Святого Василя, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!..
Вироджуються на Тернопільщині нині села, все рідше там чути дитячий сміх і колядки. Чи то вже Василі не ті, чи Василихи, чи в чомусь іншому причина. Пригадую, як в дитинстві дражнили Василів: «Василю, на нитку тебе засилю, на будяк тебе повішу та й ся тобою потішу».
На Тернопільщині свято Василія Великого віддавна було у великій пошані. Напередодні святкували Маланку, щедрували (продовжували і на Йордан у Щедрий вечір), «водили козу» (звичайно, не в сучасному значенні «від кнайпи до кнайпи»), а зранку приходили посівальники.
Є у нашому краї села Васильків Чортківського, Васильківці Гусятинського і Васьківці Шумського районів. За 300 метрів від села Лосятин Кременецького району був хутір Василихи, де в 11 будинках проживала 51 особа; у 1952 р. хутір як вулицю Шевченка приєднали до Лосятина. А поблизу с. Дзвиняча Збаразького району є хутір Васьковець, де у 18 будинках проживає близько 60 жителів.
У Васильківцях Гусятинського району з Василями поки що все добре. Нині там проживає понад тисячу осіб. Тож є кому колядувати і засівати. За переказами, назва села пов’язана із теребовельським князем Васильком, який лікував рани у місцевих цілющих джерелах, за іншими – від прізвища власників населеного пункту Васильківських.
Запросіть до хати коня Василя
На південному заході Монастириського району, що межує з Івано-Франківщиною, у селі Вістря від старших до молодших передається своєрідне засівання з конем Василем, яке відбувається в ніч з 13 на 14 січня, на Старий Новий рік.
Сільські хлопці старанно готуються до цього святкового дійства. Визначають: хто буде посівальником, хто віншувальником, хто колядником. Вчать коня ходити по сходах, призвичаюють до музики. Звечора 13 січня чистять, миють його, накривають покривалом, до якого чіпають паперові квіти, на шию тварині накладають вінок, який сплела старша жінка, переважно з гілок туї, калини чи горобини, колосків, паперового цвіту.
Цієї чарівної ночі особливо чекають дівчата. Як тільки проб’є 24-та година, хлопці в ошатних народних строях починають водити селом коня – працьовитого вірного друга, такого помічного у господарстві. У Вістрі кажуть: кінь є символом здоров’я, щастя, сили, прибутку.
Коли парубоча громада із конем Василем підходить під вікно, де мешкає дівчина, музики починають грати марш. Молода господиня запрошує усіх зайти. У вишиванці, з торбиною через плече, в якій зерно пшениці чи жита, що означає здоров’я, добробут, горіхи, які додають  сили, цукерки, що приносять солодке життя, переступає поріг посівальник.
Парубки заходять до хати, колядують, заводять коня Василя. На столі господарі поклали для нього  миску із зерном, калач, сіно.
Коня Василя (чи він пригостився, чи не хоче їсти) виводять, бо музики починають грати вальс. Один із кавалерів запрошує панянку до танцю. Пара кружляє. Музика стихає, дівчина всім дякує і гості виходять, співаючи: «Старий рік минає», або «А на цьому слові бувайте здорові».
Коли на дворі заясніло, приблизно о 10 годині, парубочий гурт заходить до сільради, організацій, підприємств. Коня Василя припинають біля клубу чи в іншому місці, і святкова громада йде до греко-католицької, автокефальної православної церков. У Вістрі Служба Божа на свято Василія Великого починається після того, як сільська молодь повіншувала в обох храмах. Частину засіяних грошей хлопці дають на церкви. Ввечері роблять у клубі забаву, зазвичай для дівчат, до яких приходив кінь Василь.
Святий Василь у храмах і монастирях
На честь святого Василія Великого на Тернопільщині названо храми у м. Тернопіль (1997, мікрорайон «Новий Світ»), смт Козова (2000, є два дзвони, один з яких названий «Василієм»), с. Пилатківці (1904) Борщівського, с. Хоробрів (1997) Козівського, с. Високе стара церква (1810, дерев’яна) і нова (2012) Монастириського, с. Турівка (1882) Підволочиського, с. Мужилів (1703, дерев’яна, зберігаються мощі св. Василія Великого) Підгаєцького і Тетильківці (1937) Шумського районів. 
Окремо варто згадати монастирі Чину Святого Василія Великого. Ще у 1617 р. митрополит Уніятської церкви Йосиф Велямин Рутський зреформував монастирі своєї митрополії, централізував їх за правилами св. Василія Великого у чин св. Василія Великого. До цього чину прилучилися з 1700 р. й монастирі Тернопільщини, коли Львівська православна єпархія приєдналася до Уніятської церкви. Нині на Тернопільщині монастирі ЧСВВ діють у Тернополі (Пресвятого Серця Христового, жіночий), Бучачі (Чесного Хреста Господнього, чоловічий), Чорткові (Преображення Господа нашого Ісуса Христа, чоловічий); селах Вишнівчик (Святої Покрови, жіночий) Теребовлянського, Заздрість (місійна станиця сестер Василіянок) Теребовлянського, Краснопуща (Різдва Івана Хрестителя, чоловічий) Бережанського, Струсів (Святого Миколая, чоловічий) Теребовлянського, Улашківці (Різдва Божої Матері, чоловічий) Чортківського районів.
Тож засіваємо Василів, Василин, Васильовичів і Василівних.
Мене послав Святий Василь
Засівати в заметіль
Й особливий дав наказ,
Щоб засіяти і в вас!
Ще й навчив казати так:
«На кохання сію мак,
Сію жито на добро,
А для сміху ось пшоно,
На здоров’я вам овес,
Щоб був кріпкий рід увесь.
А від заздрісних осіб
Сію вам пшеницю-хліб!
Сію, сію, засіваю,
Вашу хату не минаю.
Не минаю й Фейсбук,
Щоб здорові були дід і внук,
Щоб, як квіти, ви цвіли
Та сто років прожили!
Сію, сію, посіваю
З Новим роком вас вітаю!
Христос рождається!