Як почувається мерзота?

Український народ нині, як ніколи раніше, згуртований і єдиний у протистоянні, без перебільшення, злу планетарного масштабу. Ця характеристика трохи нагадує штамп часів СРСР, але є цілком справедливою. Такий стан є, зрештою, конче необхідним з точки зору простого інстинкту виживання, адже протистояти озвірілому монстру можна, лише зібравши наявні сили в кулак, але аж ніяк не розчепіреними пальцями. І, тим більше, не зусиллями, спрямованими в протилежних напрямках.

Так, народ наш нині єдиний, згуртований і цілеспрямований. А ще – мужній і стійкий у витримуванні незгод воєнного часу. Принаймні таким він почав бути від ранку 24 лютого. І таким є вже два місяці війни – мабуть, вже вп’ятеро, а то й вдесятеро довше, ніж планували кремлівські стратеги.

І все ж…народ, як відомо, складається з людей. А вони вельми різняться, в тому числі й за рівнем своєї свідомості, відповідальності, порядності. І до отої самої трагічної 5-ї години ранку 24.02.2022 р. мені нерідко здавалося, що усіляка різновидність гидоти в нашому суспільстві явно переважає над його здоровими силами. І що егоїзм, хитрість (м’яко кажучи), корисливість українського етносу плюс нерідко “бидлячий” рівень культури і правосвідомості приречені на те, щоб визначати його обличчя і створювати відповідний образ в очах решти світу.

Я, на свої сором і радість, помилявся, але все ж не настільки, щоб різко перейти від скепсису щодо нашої спільноти до її надмірної ідеалізації. А хроніка новин поступово змушує утверджуватися в цій думці.

Загальний рівень злочинності начебто знизився, а от кількість затриманих “підшафе” водіїв уже після оголошення про вилучення їхніх автівок на потреби армії із дуже скромної цифри в межах десятка за кілька тижнів підскочила до понад півтори сотні й продовжує стрімко зростати.

Один із керівників краю вже розводить руками й апелює до християнських цінностей (“піст все-таки…), але, схоже, всі оті цінності вкупі з війною розперезаній бидлоті не указ. Цікаво: а куди поділися усілякі інші? Завсідники нічних клубів і активні учасники усієї, пов’язаної з ними, гидоти. Зграї тітушок, які “по-дружньому” допомагали сумнівним забудовникам зводити свої не менш сумнівні висотки. Верховоди і рядові виконавці мережі наркобізнесу, яких колись, пригадується, гучно затримували, а потім ці справи якось тихенько зникали з поля зору громадськості. Самовіддані жриці платного кохання з численними і вельми авторитетними клієнтами.  Всі оті спритні ділки, які в “братерському” союзі з владою так славно “прокручували” свої оборудки. Вони що, всі поголовно подалися на передову, у волонтери, чи, може, у медсестри? Ой, як цікаво!  Ні – вони швиденько, як і ті ж нахабні шоферюги, оговталися від першого шоку й поступово повертаються до улюбленого способу життя. Бидло залишається бидлом за будь-яких обставин.

І в цьому випадку часто повторювана останнім часом теза наших пропагандистів (“ми не росіяни, ми вільні люди, яким не можна нічого нав’язати”) набуває негативного відтінку: оті “вільні люди” розуміють свободу як можливість робити те, що їм заманеться. Показовий випадок стався нещодавно в Києві. Поблизу одного з блокпостів патрульні зупинили авто, водійка якого надала документи з ознаками підробки. Дуже швидко “на підмогу” до жінки за її дзвінком приїхав чоловік з двома десятками осіб, озброєних автоматами (!), які пригрозили поліцейським, що   розстріляють їх.

Як, чому в умовах воєнного стану подібна публіка почувається невразливою і безкарною? Думаючи про це, мимоволі доходиш до майже дикого висновку: зло цього світу одним лише путіним не обмежується. Рано чи пізно він таки забереться або буде викинутий з України. Описана ж вище мерзота, боюся, залишиться в ній і далі почуватиметься господарем життя. Неприємна трохи виникає думка: ми, українці, здатні згуртуватися й об’єднатися задля протистояння тупій і жорстокій російській воєнщині, а от розібратися з усією гидотою в себе вдома – гуртом і жорстко – нам духу не вистачає…

Ігор ДУДА